Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» Всеволода Метелик A Р У г А M A M A 4 (Продовження). -- Я гадаю, що не відмовите йому! -- натякнув призираю- чись візерункам килиму. -- А звідки у вас ця певність що до моєї відповіді панові I- ванчукові? -- запитала трохи жартобливим голосом. -- Чи тому, що він гарний? --НІ, тому що він вам'під па- ру! — відказав спокійно. -- А коли я йому відмовлю? — сказала й опустила руки до- лів, повернулась до нього своїм казав він. Вона засміялась весело й під- німаючись з фотелю, зажарту- вала з нього: -- Шкода, а я гадала, що В такого поважного, вже сиво- тс приятеля найду якусь пора- ду, а то ось що; не можу! Покідан подивився на неї й від того болючого погляду Bora вмовкла. Потім підійшла до отвертих дверей і побачила Михася в гурті молодих хлоп- ців. Ішов розмахуючи великою румяним, трохи yeni: ли- та щось цем. завзято розповідав. — Так тоді... тоді... — замяв- -- ЕЙ, Михасю! -- крикнула ca Покідан, — пожалуєте KO- на нього, як він спрямувався лись! йти з гуртом. — Може на сьо- — Але чому пожалую? — до- питувалась дівчина. — Тому, що він молодий, 0- свічений чоловік, якого ви вдруге не найдете! - - толкував Покідан. -- Я знаю що такого другого як Іванчук, важко знайти. Але зате я можу стрінути цього, я- кого я люблю й який може й під пару мені! — відмовила Оля, підчеркуючи останні сло- ва. -- O, простіть! Я забув, що жінки починають свої романи вчасно! — В його голосі звуча- ло щось подібне на іронію. -- Цікава я знати, коли кін- чаються вони в чоловіків? -- відтяла дівчина. Покідан спалахнув, сказав нічого. -- А що ви мені радите, пане Покідане? — запитала по часі, пронизуючи його своїми спо- кійними очима. але не -- Я? Вам? --Так ви мені! Ви-ж мене зна- ete від давна! — всміхаючись замітила. -- Я нічого не можу поради- ти вам, пані! — якось скоро від- годня буде досить цієї забави! —- сказала, як Михась опинив- ся біля неї. — Ти забагато гра- єш у мяч, а замало на фортепя- ні. Ти вправляв сьогодні? За- раз побачимо, що ти вмієш! — говорила підсуваючи до інстру- месту кручений табурет. -- Нині вечером гратиме у нашому парку військова банда, -- обізвався Михась, перегля- даючи ноти. --Так підемо послухати, тіль- ки спішися, а то вечера неза- баром буде, — промовила й стаючи за Михасем, стала пиль- но стежити за його грою. Наї лиці не було й сліду з недавньої розмови; ніби Іванчукове сва- тання, розумовання мачухи, а навіть сам Покідан були тепер якимсь далеким невиразним спомином. Славко, Михасю! Добре, хлопче! -- хвалила, як в перервах хлопець звертав до неї допитливий погляд. Покідан сидів непомітний в куті й прислухувався грі. Радів, хоч ні дівчина ні хлопець не глянули ані разу в його сторо- ну. Вони так гармонізувались з собою, що перед його очима майнула давня, але ніколи не- забута картина. Була мокра, багата в дощі й мряки зіма, а темні понурі ве- чері починались скоро. Він при- ходив до дому та слухав, як гу- торили молоді, або як по черзі помагала молодшим виробляти їхні задачі. Михасеві присвячу- вала найбільше часу, хоч хлоп- чина й без того добре вчився. Аж одного такого вечера, мі- сто крику й сміху, застав хату малоосвіченою й тихою. Здиву- вався немало, але коли ввійшов до середини, відразу відгадав причину. У кріслі господині, що тихо поскрипувало у своїх висохлих осях, сиділа Оля й бі- лими руками обнімала ніжно його сина. -— Михась хворий! В Михася дифтерія! -- прошепотала, як став на порозі. Не довіряв, бо рано оставив його зовсім здо- ровим. — Доктор так говорив! Я по- кликала його cama!.. Не могла діждатись Bac!.. — говорила до нього короткими уриваними pe- ченнями. —Tu хворий, Михасю? -спи- тав ніжно, нахиляючись над си- ном. Хлопець мовчки глянув на батька й ще тісніше притулив- ся до своєї молодої товаришки. -- Його заберуть до шпита- лю! -- пояснила дріжучим го- лосом. - Як треба, то треба, — від- казав, більше до себе, як до неї. Вдома, крім вас, нема ніко- го? -- запитав, розглядаючись по кімнаті. - Нема. Батьки ще з міста не вернули, а дівчат я до сусідів виправила. Віра мало що стар- ша за нього, -- оправдувалась дівчина. Як приїхало санітарне авто, то ледви Покідан забрав його,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
