Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» Всеволода Метелик A Р У г А M A M A 4 (Продовження). -- Я гадаю, що не відмовите йому! -- натякнув призираю- чись візерункам килиму. -- А звідки у вас ця певність що до моєї відповіді панові I- ванчукові? -- запитала трохи жартобливим голосом. -- Чи тому, що він гарний? --НІ, тому що він вам'під па- ру! — відказав спокійно. -- А коли я йому відмовлю? — сказала й опустила руки до- лів, повернулась до нього своїм казав він. Вона засміялась весело й під- німаючись з фотелю, зажарту- вала з нього: -- Шкода, а я гадала, що В такого поважного, вже сиво- тс приятеля найду якусь пора- ду, а то ось що; не можу! Покідан подивився на неї й від того болючого погляду Bora вмовкла. Потім підійшла до отвертих дверей і побачила Михася в гурті молодих хлоп- ців. Ішов розмахуючи великою румяним, трохи yeni: ли- та щось цем. завзято розповідав. — Так тоді... тоді... — замяв- -- ЕЙ, Михасю! -- крикнула ca Покідан, — пожалуєте KO- на нього, як він спрямувався лись! йти з гуртом. — Може на сьо- — Але чому пожалую? — до- питувалась дівчина. — Тому, що він молодий, 0- свічений чоловік, якого ви вдруге не найдете! - - толкував Покідан. -- Я знаю що такого другого як Іванчук, важко знайти. Але зате я можу стрінути цього, я- кого я люблю й який може й під пару мені! — відмовила Оля, підчеркуючи останні сло- ва. -- O, простіть! Я забув, що жінки починають свої романи вчасно! — В його голосі звуча- ло щось подібне на іронію. -- Цікава я знати, коли кін- чаються вони в чоловіків? -- відтяла дівчина. Покідан спалахнув, сказав нічого. -- А що ви мені радите, пане Покідане? — запитала по часі, пронизуючи його своїми спо- кійними очима. але не -- Я? Вам? --Так ви мені! Ви-ж мене зна- ete від давна! — всміхаючись замітила. -- Я нічого не можу поради- ти вам, пані! — якось скоро від- годня буде досить цієї забави! —- сказала, як Михась опинив- ся біля неї. — Ти забагато гра- єш у мяч, а замало на фортепя- ні. Ти вправляв сьогодні? За- раз побачимо, що ти вмієш! — говорила підсуваючи до інстру- месту кручений табурет. -- Нині вечером гратиме у нашому парку військова банда, -- обізвався Михась, перегля- даючи ноти. --Так підемо послухати, тіль- ки спішися, а то вечера неза- баром буде, — промовила й стаючи за Михасем, стала пиль- но стежити за його грою. Наї лиці не було й сліду з недавньої розмови; ніби Іванчукове сва- тання, розумовання мачухи, а навіть сам Покідан були тепер якимсь далеким невиразним спомином. Славко, Михасю! Добре, хлопче! -- хвалила, як в перервах хлопець звертав до неї допитливий погляд. Покідан сидів непомітний в куті й прислухувався грі. Радів, хоч ні дівчина ні хлопець не глянули ані разу в його сторо- ну. Вони так гармонізувались з собою, що перед його очима майнула давня, але ніколи не- забута картина. Була мокра, багата в дощі й мряки зіма, а темні понурі ве- чері починались скоро. Він при- ходив до дому та слухав, як гу- торили молоді, або як по черзі помагала молодшим виробляти їхні задачі. Михасеві присвячу- вала найбільше часу, хоч хлоп- чина й без того добре вчився. Аж одного такого вечера, мі- сто крику й сміху, застав хату малоосвіченою й тихою. Здиву- вався немало, але коли ввійшов до середини, відразу відгадав причину. У кріслі господині, що тихо поскрипувало у своїх висохлих осях, сиділа Оля й бі- лими руками обнімала ніжно його сина. -— Михась хворий! В Михася дифтерія! -- прошепотала, як став на порозі. Не довіряв, бо рано оставив його зовсім здо- ровим. — Доктор так говорив! Я по- кликала його cama!.. Не могла діждатись Bac!.. — говорила до нього короткими уриваними pe- ченнями. —Tu хворий, Михасю? -спи- тав ніжно, нахиляючись над си- ном. Хлопець мовчки глянув на батька й ще тісніше притулив- ся до своєї молодої товаришки. -- Його заберуть до шпита- лю! -- пояснила дріжучим го- лосом. - Як треба, то треба, — від- казав, більше до себе, як до неї. Вдома, крім вас, нема ніко- го? -- запитав, розглядаючись по кімнаті. - Нема. Батьки ще з міста не вернули, а дівчат я до сусідів виправила. Віра мало що стар- ша за нього, -- оправдувалась дівчина. Як приїхало санітарне авто, то ледви Покідан забрав його,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
