Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» Уляна Галицька ПЕРЕЖИВАННЯ ИДІЛА в колибачі потупивши в долину очі й вже сотий раз несвідомо перелічувала нгвира- зної краски квітки на старому килимі, що по американському звичаю, лежав розісланий на долівці. У другій кімнаті тикав безжурно на комоді годинник й зливався рівномірно з биттям її серця. Хвилинами, її думка відривалась від перелічування квіток на килимі й тоді вона вслухувалась в голосне тикає»- ня годинника. Відтак знову ii зір спинявся на стіні, на якій теж були вимальовані різні взори. Очі дивились широко на сті- ну та не бачили нічого. Думки в голові кружляли, вганяли, то скоріще то повільніще. Часом деякі заганялись кудись далеко й притаювались ... Одна з них тоді застигала неповорушно неначе | камяна статуа, неначе ставала мертва... I спинювалось серце в грудях, стиналась кров у жилах, а на чолі виринала глубока змор- щина; над чолом появлялись срібні ниточки. На дворі кипіло американсь- ке нервове життя. Люде спіши- ли кудись, гнались автомобілі та трубіли нетерпеливо. Вона цього не чула, її тут не було. Вона --там--далеко. Де-ж це вона? Чого так да- леко загналась? Через море, в далеку любу країну, у своє мі- сточко, у рідній куточок і -- станула на подвірю... До неї підбігла її кіточка й піднявши свої приязні зелені о- чі, привітала її госном мявкан- ням й почала ніжно леститись. Marka шерсть мило вражала босі ноги. Прибігло теж кілька курок і потрясаючи червоними гребенями, нетерпеливо коко- тали та ждали корму. I це все? --- Куди ділась її чорнуля, яку вона все гнала на пасовисько; яку квітчала червоними мака- ми. Де ділись білі гуси, що ве- село гегали вертаючи з ставка? пішла у жидівські гуси, одна по дру- помандрували туди. Повіяло навкруги пусткою. По- двіря поростало буряком ... Вона стомлена пішла в хату, а там на постелі, догоряла її хвора мати. Нікого більш в ха- ті не було. ужа ледви чутно стогнала й ждала кінця. Kara кінця своїх мук, які вже від двох ро- ків терпіла. Хотіла щось гово- рити, але знеможена, перевела свій догаряючий взір на неї, на свою Марійку й жалісно застог- нала. По восковому обличчі по- котилась сльоза. Коли-ж, коли-ж? -- подума- ло собі дівча. Мати, неначе від- гадала ці думки й ледви чутно відказала: — Скоро! — і зне- можено примкнула очі, які те- пер запались глубоко під бро- ви й творили дві темні плями на висохлому лиці. День минув у важкій праці для малої Марійки, яка щотіль- ки перейшла на чотирнадцятий рік життя, а вже стільки зазна- ла горя. Вона закропила спалені уста матері помаранчевим соком, 0- бережно (з поправила подушки недужій й пообкривала її. Від- так обмила холодною водою своє спітніле лице та свої стру- джені ноги, й не лягла, а прямо звалилась, як скошена трава. Не чула ніг, не чула рук від ва- жкої праці в городі. Hikom було їй малій помочи. Вона са ма, наймолодша, остала госпо- дарювати та доглядати неду- жої матері. На дворі — Тихо, усе дрімає. B садочку сповитім пахощами цвітучих дерев, денеде озоветь- ся нічна птичка. І в хаті тихо ... Сон повіяв чарівним крилом і заколисав струджене дівча. Несміло заг- лянув срібкий місяць в кімнат- ку та освітив її фосфоричним сяєвом. Все спало, все спочива- ло, тільки з недужа відчинила широко очі й вдивлялась у сте- лю. Вона відчувала близький кінець. Повернувши свій взір в сторону ліжка, впялилась свої- ми очима у сплячу Марійку. Дивилась довго, неповорушно, вперто. Це вона, її доня, її втіха. Це , що не відступає від неї вже два роки. Небавом її доня стане сиротою ... Сиротою! Ox! — Її щось здавило за горло й наче стало дусити. — Стрівай! Стрівай! — шеп- че хора спа ми устами, -- стрівай! Поглянь там, там моє диття, сиротою остане. Помо- жи!... Поможи й її взяти з со- бою! Пусти ... пусти! Шарпнулась рукою, неначе когось трутила від себе. Остан- ками сил підводиться, встає з ліжка й неначе тінь нечутно пересувається держачись сто- ла. Всім тілом дрожить і таєм- ничо шепче: — Підеш зі мною моя дитино ... Йде в другу кім- нату ...там ... на полиці. блищить остре вістря. Дрожа- чою рукою досягає ніж. Верта- ється, сідає тихенько біля сво- єї доні, гладить холодною ру- кою чорні коси Марійки. - - Не треба, не треба сирото- ю блукати! Звіється Gypa . . . принесе нещастя Ha Твою мо- лоденьку голову. НІ, ні, я йду й ти зі мною. Так буде краще! — й підносить вістря ножа, спрямовуючи його у грудь сво- єї доні. - «а — Мамо, мамо! — і все нараз (Продовження на ст. 19.)
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
