Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» Уляна Галицька ПЕРЕЖИВАННЯ ИДІЛА в колибачі потупивши в долину очі й вже сотий раз несвідомо перелічувала нгвира- зної краски квітки на старому килимі, що по американському звичаю, лежав розісланий на долівці. У другій кімнаті тикав безжурно на комоді годинник й зливався рівномірно з биттям її серця. Хвилинами, її думка відривалась від перелічування квіток на килимі й тоді вона вслухувалась в голосне тикає»- ня годинника. Відтак знову ii зір спинявся на стіні, на якій теж були вимальовані різні взори. Очі дивились широко на сті- ну та не бачили нічого. Думки в голові кружляли, вганяли, то скоріще то повільніще. Часом деякі заганялись кудись далеко й притаювались ... Одна з них тоді застигала неповорушно неначе | камяна статуа, неначе ставала мертва... I спинювалось серце в грудях, стиналась кров у жилах, а на чолі виринала глубока змор- щина; над чолом появлялись срібні ниточки. На дворі кипіло американсь- ке нервове життя. Люде спіши- ли кудись, гнались автомобілі та трубіли нетерпеливо. Вона цього не чула, її тут не було. Вона --там--далеко. Де-ж це вона? Чого так да- леко загналась? Через море, в далеку любу країну, у своє мі- сточко, у рідній куточок і -- станула на подвірю... До неї підбігла її кіточка й піднявши свої приязні зелені о- чі, привітала її госном мявкан- ням й почала ніжно леститись. Marka шерсть мило вражала босі ноги. Прибігло теж кілька курок і потрясаючи червоними гребенями, нетерпеливо коко- тали та ждали корму. I це все? --- Куди ділась її чорнуля, яку вона все гнала на пасовисько; яку квітчала червоними мака- ми. Де ділись білі гуси, що ве- село гегали вертаючи з ставка? пішла у жидівські гуси, одна по дру- помандрували туди. Повіяло навкруги пусткою. По- двіря поростало буряком ... Вона стомлена пішла в хату, а там на постелі, догоряла її хвора мати. Нікого більш в ха- ті не було. ужа ледви чутно стогнала й ждала кінця. Kara кінця своїх мук, які вже від двох ро- ків терпіла. Хотіла щось гово- рити, але знеможена, перевела свій догаряючий взір на неї, на свою Марійку й жалісно застог- нала. По восковому обличчі по- котилась сльоза. Коли-ж, коли-ж? -- подума- ло собі дівча. Мати, неначе від- гадала ці думки й ледви чутно відказала: — Скоро! — і зне- можено примкнула очі, які те- пер запались глубоко під бро- ви й творили дві темні плями на висохлому лиці. День минув у важкій праці для малої Марійки, яка щотіль- ки перейшла на чотирнадцятий рік життя, а вже стільки зазна- ла горя. Вона закропила спалені уста матері помаранчевим соком, 0- бережно (з поправила подушки недужій й пообкривала її. Від- так обмила холодною водою своє спітніле лице та свої стру- джені ноги, й не лягла, а прямо звалилась, як скошена трава. Не чула ніг, не чула рук від ва- жкої праці в городі. Hikom було їй малій помочи. Вона са ма, наймолодша, остала госпо- дарювати та доглядати неду- жої матері. На дворі — Тихо, усе дрімає. B садочку сповитім пахощами цвітучих дерев, денеде озоветь- ся нічна птичка. І в хаті тихо ... Сон повіяв чарівним крилом і заколисав струджене дівча. Несміло заг- лянув срібкий місяць в кімнат- ку та освітив її фосфоричним сяєвом. Все спало, все спочива- ло, тільки з недужа відчинила широко очі й вдивлялась у сте- лю. Вона відчувала близький кінець. Повернувши свій взір в сторону ліжка, впялилась свої- ми очима у сплячу Марійку. Дивилась довго, неповорушно, вперто. Це вона, її доня, її втіха. Це , що не відступає від неї вже два роки. Небавом її доня стане сиротою ... Сиротою! Ox! — Її щось здавило за горло й наче стало дусити. — Стрівай! Стрівай! — шеп- че хора спа ми устами, -- стрівай! Поглянь там, там моє диття, сиротою остане. Помо- жи!... Поможи й її взяти з со- бою! Пусти ... пусти! Шарпнулась рукою, неначе когось трутила від себе. Остан- ками сил підводиться, встає з ліжка й неначе тінь нечутно пересувається держачись сто- ла. Всім тілом дрожить і таєм- ничо шепче: — Підеш зі мною моя дитино ... Йде в другу кім- нату ...там ... на полиці. блищить остре вістря. Дрожа- чою рукою досягає ніж. Верта- ється, сідає тихенько біля сво- єї доні, гладить холодною ру- кою чорні коси Марійки. - - Не треба, не треба сирото- ю блукати! Звіється Gypa . . . принесе нещастя Ha Твою мо- лоденьку голову. НІ, ні, я йду й ти зі мною. Так буде краще! — й підносить вістря ножа, спрямовуючи його у грудь сво- єї доні. - «а — Мамо, мамо! — і все нараз (Продовження на ст. 19.)
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
