Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» Мусій Степанчук Нема тої пісні й чарівної мови, Щоб вилити частку Твоєї любови. Нема числа того, щоб все зсумувати, Твою, ненько, щирість й любов пригадати. ПОДЯКА НЕНЬЦІ Матусю рідненька, де слів мені взяти? Якими піснями Тебе оспівати? Навчи мене серце, навчіть думки мої! Нехай заспіваю я Ненечці своїй! Мене Ти ростила у горю, стражданнях, У нужді, у злиднях, у нічках неспаних. Мене Ти у люди, у світ виправляла, Т кожний мій ступінь життя пильнувала. Яку же подяку Тобі за це дати? Яку пісню Ненько, Тобі заспівати? тись тут, правда, Покідане? — питалась любуючись його наг- лим зворушенням. — Але-ж це неможливе, Олю, ви-ж задля людських наклепів не віддастесь за «першого-ліп- шого»? -- вимавлявся звору- шеним до крайности голосом. -- Не викручуйтесь, а відпо- відайте: Чи останетесь як від- дамся за «першого-ліпшого»? вже жартувала дівчина. Ні, для мене це було б щось більше як людське гово- рення, панно Олю! Ви й й не до- тедуєтесь, кого нагадуєте мені; вам буде смішно, але MeuHi....— його голос заломився тут. — Простіть, пані, але для мене найдогідєіше буде виїхати й забути вас... — добавив ке див- лячись на неї. -- А коли, я віддамся за Вас, Покідане, чи й тоді Ви таки по- їдете? -- запитала мягко, пок- лавши руку на його рамя. Біля дверей зявився портієр з своїм урядовим голосом вичи- слював міста, в яких, дожида- ючий на двірці потяг, мав спи- нитися. -- Ви, Олю? За мене, старо- тс? Чи ви подумали над цими словами? ;- питався, обкидаю- чи її румяний вид зчудованим поглядом. -- Гадаю, що кілька літ часу, хіба було досить на обдумання одного речення. Але спішіться Покідане, потяг ка двірці, — дсбавила, простягнувши нього свою праву руку. Хоч Покідан стиснув її руку, т» однак з місця не рушив. Він до тільки, як біля глотилось, піді ця й заміняв хвилиною білет. - Не їдете? — запитала жар- туючи, коли вернувся назад. - Hi, остаюсь тут, біля вас! відказав і собі всміхаючись. - Ходім, Гафійко! — промо- вив, підносячи свій клукок. Ви не будете мати нічого про- ти того, як кликатиму вас так? запитав, пускаючи її впгред у «кручені» двері. — Але-ж ні, це таке гарне ймя й так ніжно бренить, — відмо- вила дівчина, ступаючи поруч з ним. Чим блище підходили додо- му тим більше бентежився По- кідан. Він найбільше непокоїв- ся за сика. Як переказати йому це все, ну й чи годиться йому старому вязатись з i ? и трохи про- шов до вікон- уплений перед потім на панну Білинську, а ко- ли переконався, що питаюча не жартує, підніс її руки до сво- їх уст і цілуючи відповів: -- Пані! Ви вже давно-давно стали моєю любою мамою. А по хвилі, як до нього під- ступив врадуваний Покідан, він кинув жартуючи: - Коли б я знав, яку то ма- му приведете мені тату, то був би вже давно виправив вас у цю подорож. -- Ну, ну, дивися, щоб ти з їхпитом «виправився» добре — замітив Покідан, скриваючи у- смішку на свойому лиці. Кінець, ПЕРЕЖИВАННЯ (Продовженя зі ст. 2.) змішалось. Він раз-у-раз, поглядав на сво- ю товаришку, що гадала свої, невідомі для нього думки. Як увійшли в хату, то Ольга пере- бігла йому дорогу й постукав- ши до Михасевої кімнати, спи- нилася на порозі. - А що, спізнилися? — запи- тав хлопець, доглянувши бать- кову високу постать у кімнаті. -- Ні, Михасю! -- відповіла за Покідана дівчина. -- Тільки... * вона спини- лась на часок. — Ти не будеш мати кічого против того, як я стану твоєю другою мамою?-- запитала, зупиняючись на його гарних, ще майже дитячих 0- чах. Хлопець глянув на батька, она за поруче колибача, нервово поте» рла рукою чоло, ка якому ви- ступив холодний пі! -- Що? Де я? Стямилась. Чого-ж дає волю своїм думкам? Ой, мамо, мамо! Краще її тоді вбити! Та ба, не було вбила. Раненько замкнула на віки O- чі, оставляючи доню сиротою. Вона добре відчувала цю бурю, яка збіралась над її молодою головою. Тихо серце, мовчки!...А ви, думки, а гайда на свої давні мі- cus. Чого, чого забрили так да- леко? Тут вам треба бути, тут... тут...
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
