Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» Мусій Степанчук Нема тої пісні й чарівної мови, Щоб вилити частку Твоєї любови. Нема числа того, щоб все зсумувати, Твою, ненько, щирість й любов пригадати. ПОДЯКА НЕНЬЦІ Матусю рідненька, де слів мені взяти? Якими піснями Тебе оспівати? Навчи мене серце, навчіть думки мої! Нехай заспіваю я Ненечці своїй! Мене Ти ростила у горю, стражданнях, У нужді, у злиднях, у нічках неспаних. Мене Ти у люди, у світ виправляла, Т кожний мій ступінь життя пильнувала. Яку же подяку Тобі за це дати? Яку пісню Ненько, Тобі заспівати? тись тут, правда, Покідане? — питалась любуючись його наг- лим зворушенням. — Але-ж це неможливе, Олю, ви-ж задля людських наклепів не віддастесь за «першого-ліп- шого»? -- вимавлявся звору- шеним до крайности голосом. -- Не викручуйтесь, а відпо- відайте: Чи останетесь як від- дамся за «першого-ліпшого»? вже жартувала дівчина. Ні, для мене це було б щось більше як людське гово- рення, панно Олю! Ви й й не до- тедуєтесь, кого нагадуєте мені; вам буде смішно, але MeuHi....— його голос заломився тут. — Простіть, пані, але для мене найдогідєіше буде виїхати й забути вас... — добавив ке див- лячись на неї. -- А коли, я віддамся за Вас, Покідане, чи й тоді Ви таки по- їдете? -- запитала мягко, пок- лавши руку на його рамя. Біля дверей зявився портієр з своїм урядовим голосом вичи- слював міста, в яких, дожида- ючий на двірці потяг, мав спи- нитися. -- Ви, Олю? За мене, старо- тс? Чи ви подумали над цими словами? ;- питався, обкидаю- чи її румяний вид зчудованим поглядом. -- Гадаю, що кілька літ часу, хіба було досить на обдумання одного речення. Але спішіться Покідане, потяг ка двірці, — дсбавила, простягнувши нього свою праву руку. Хоч Покідан стиснув її руку, т» однак з місця не рушив. Він до тільки, як біля глотилось, піді ця й заміняв хвилиною білет. - Не їдете? — запитала жар- туючи, коли вернувся назад. - Hi, остаюсь тут, біля вас! відказав і собі всміхаючись. - Ходім, Гафійко! — промо- вив, підносячи свій клукок. Ви не будете мати нічого про- ти того, як кликатиму вас так? запитав, пускаючи її впгред у «кручені» двері. — Але-ж ні, це таке гарне ймя й так ніжно бренить, — відмо- вила дівчина, ступаючи поруч з ним. Чим блище підходили додо- му тим більше бентежився По- кідан. Він найбільше непокоїв- ся за сика. Як переказати йому це все, ну й чи годиться йому старому вязатись з i ? и трохи про- шов до вікон- уплений перед потім на панну Білинську, а ко- ли переконався, що питаюча не жартує, підніс її руки до сво- їх уст і цілуючи відповів: -- Пані! Ви вже давно-давно стали моєю любою мамою. А по хвилі, як до нього під- ступив врадуваний Покідан, він кинув жартуючи: - Коли б я знав, яку то ма- му приведете мені тату, то був би вже давно виправив вас у цю подорож. -- Ну, ну, дивися, щоб ти з їхпитом «виправився» добре — замітив Покідан, скриваючи у- смішку на свойому лиці. Кінець, ПЕРЕЖИВАННЯ (Продовженя зі ст. 2.) змішалось. Він раз-у-раз, поглядав на сво- ю товаришку, що гадала свої, невідомі для нього думки. Як увійшли в хату, то Ольга пере- бігла йому дорогу й постукав- ши до Михасевої кімнати, спи- нилася на порозі. - А що, спізнилися? — запи- тав хлопець, доглянувши бать- кову високу постать у кімнаті. -- Ні, Михасю! -- відповіла за Покідана дівчина. -- Тільки... * вона спини- лась на часок. — Ти не будеш мати кічого против того, як я стану твоєю другою мамою?-- запитала, зупиняючись на його гарних, ще майже дитячих 0- чах. Хлопець глянув на батька, она за поруче колибача, нервово поте» рла рукою чоло, ка якому ви- ступив холодний пі! -- Що? Де я? Стямилась. Чого-ж дає волю своїм думкам? Ой, мамо, мамо! Краще її тоді вбити! Та ба, не було вбила. Раненько замкнула на віки O- чі, оставляючи доню сиротою. Вона добре відчувала цю бурю, яка збіралась над її молодою головою. Тихо серце, мовчки!...А ви, думки, а гайда на свої давні мі- cus. Чого, чого забрили так да- леко? Тут вам треба бути, тут... тут...
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
