Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» ДРУГА МАМА (Продовження зі ст. 6.) за тебе, оглянусь між своїми земляками, а за кілька тижнів, ти зжиєшся, як зжився й TYT,— потішав хлопця Покідан. Та хоч хлопець уже й не спе- речався з батьком, то однак був дуже незадоволений з такого неожиданого виїзду. Покідан свойого пляну не змінив; в 03- начений час склав своє движи- ме добро в чемодан й попра- щавшись з сином, який був за- нятий початим іспитом, та ки- нувши останнє поздоровлення для Білинських, спрямувався до виходу. -- Почекайте, пане Покіда- не! — обізвалась Ольга, що са- ме в цей момент вибігла із сво- єї кімнати. -Я піду з Вами мені й так треба залагодити в місті деякі справи, ну, а при тій на- годі побажаю Вам востаннє шасливої дороги -- жартувала дівчина, одягаючись похапцем. -- Побажання я можу приня- ти й тут, — сказав й собі жар- том Покідан. — Ех, які-ж бо ви скромні, але в душі всетаки будете чути до нас жаль, за не виконання товариської прислуги, — смія- лась Ольга. — Гадаєте, що я не знаю вашої мужеської вдачі? --» добавила збігаючи за ним то сходах у долину. -- Вдача вдачею, але вам не треба було трудитись задля ме- не, — втрутив якось Marko По- кідан. — НУ, ну, пане Покідане, моя совість не давалаб мені спокою, колиб по літах нашого знаком- ства, вас ніхто не відпровадив би на двірець -- усміхалась дівчина, але слова її звеніли по- вагою. -- Ваша совість супроти мо- єї, це наче хрусталь, -- замітив Покідан, зупиняючись на трам- ваєвому перестанку. — Хіба ж ви... й з недовір- рям обкинула його вид, а опі- сля покрасніла, аж по саму бі- лу шапочку. -- Я в довгах супроти Вас, панно Олю! — відповів. -- В довгах? — сміялась дів- чина. -- Ось маєш, кілька літ живе під одним дахом і нічого не споминає, а перед відіздом «довги»; — жартувала Оля. - - Невже ви думали не вирівняв- ши їх, виїхати? Але ось і трам- вай надходить, ходім, а 3 дов- гами порахуємось на двірці! — сказала й нім Покідан вспів від- повісти, була вже на східцях трамваю. Це було передвечірним ча, сом і вільних місць у трамваю майже не було. Зразу стояли в двійку, а опісля, коли хтось 3 песажирів вийшов, дівчина сі- ла, а Покідан став біля неї. Мов- чали. Він якось понуро глядів крізь вікно, а вона читала O- чима трамваєві оголошення. Нараз, ніби спонукана внутріш- ньою силою, підвела голову й зустрілась з його очима. «Дов- ги» -- пригадала дівчина, й на диво Покіданові, всміхнулась до нього. До їхньої мети не бу- ac так далеко й вони по півго- динній мовчаливій їзді, опини- лись перед високим білим бу- динком. Як найшлися перед касою й Покідан казав собі дати бажа- ний білєт, дівчина поглянула на нього прон погля- не люблю зміняти. -- Навіть тоді, коли б вони були некорисні? -- запитала дівчина. -- У своїм відізді не бачу ні- чого злого, — вимавлявся По- кідан. -- Я не знаю Ваших глубших думок, і тому не називаю його злим, тільки некорисним,- -від- казала, підчеркуючи оставні слова. -- Ваглядом кого? -- Ваглядом самого себе, — псяснила поважно, а опісля по- вертаючись обличчям до свого товариша, добавила: -- Ска- жіть мені, пане Покідане, що є причиною Вашого відізду? Чейже по кількох літах нашого знакомства, я заслугую у вас на довіря? Покідан замявся в своїй від- повіді: -- О пані! Я не находжу слів подяки для Вас. Хібаж мій син був би таким, коли б неви... - - Алея не говорю про Миха- ся? -- перебила йому дівчина. -- Я питаюся вас, чому ви по- квдаєте це місто, ви-ж перше ніколи ке носились з такою га- дкою? Говоріть, а то потяг на- дійде, й я таки не дізнаюся про це! — напирала дівчина. І Покідан рад-не-рад перепо- вів Білинської слова, свої по- б дом, а опісля повернулась й за- няла одну з крайних лавок, поблизькій почекальні. — Ще доброї пів години ча- , відказала й хотіла Bemi- хнутись, але що усміх не вдав- ся їй, тому повернула голову до вікна, що находилось тут- же. Ще доброї півгодини часу - - відказала. — Ще можна роздуматись, й не поїхати, - -відказала й тоті- ла всміхнутись, але що усміх не вдався їй, тому повернула голову до вікна, що находилось тут-же -- Можна, але я своїх плянів , що до наклепів, які найсумніше відби- либся на її особі й саме тому, задля її добра, він постановив виїхати з відсіля. I ви дали віру цьому всьо- му? -- запитала Ольга, з болі- CEO стягненим чолом. - Алезж де там! Тільки зро- умійте мене, панно Олю, я не міг би стерпіти, я-ж батько... - Hy, так, — перебила йому дівчина -- а коли б я вийшла заміж? Гадаю, що тоді Ваш ви- isa був би зайвим, — втрути- ла задумуючись над чимсь. — Toni... я не знаю, — збен- тежився запитаний. — Тоді ви малиб змогу оста- 4
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
