Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» ДРУГА МАМА (Продовження зі ст. 6.) за тебе, оглянусь між своїми земляками, а за кілька тижнів, ти зжиєшся, як зжився й TYT,— потішав хлопця Покідан. Та хоч хлопець уже й не спе- речався з батьком, то однак був дуже незадоволений з такого неожиданого виїзду. Покідан свойого пляну не змінив; в 03- начений час склав своє движи- ме добро в чемодан й попра- щавшись з сином, який був за- нятий початим іспитом, та ки- нувши останнє поздоровлення для Білинських, спрямувався до виходу. -- Почекайте, пане Покіда- не! — обізвалась Ольга, що са- ме в цей момент вибігла із сво- єї кімнати. -Я піду з Вами мені й так треба залагодити в місті деякі справи, ну, а при тій на- годі побажаю Вам востаннє шасливої дороги -- жартувала дівчина, одягаючись похапцем. -- Побажання я можу приня- ти й тут, — сказав й собі жар- том Покідан. — Ех, які-ж бо ви скромні, але в душі всетаки будете чути до нас жаль, за не виконання товариської прислуги, — смія- лась Ольга. — Гадаєте, що я не знаю вашої мужеської вдачі? --» добавила збігаючи за ним то сходах у долину. -- Вдача вдачею, але вам не треба було трудитись задля ме- не, — втрутив якось Marko По- кідан. — НУ, ну, пане Покідане, моя совість не давалаб мені спокою, колиб по літах нашого знаком- ства, вас ніхто не відпровадив би на двірець -- усміхалась дівчина, але слова її звеніли по- вагою. -- Ваша совість супроти мо- єї, це наче хрусталь, -- замітив Покідан, зупиняючись на трам- ваєвому перестанку. — Хіба ж ви... й з недовір- рям обкинула його вид, а опі- сля покрасніла, аж по саму бі- лу шапочку. -- Я в довгах супроти Вас, панно Олю! — відповів. -- В довгах? — сміялась дів- чина. -- Ось маєш, кілька літ живе під одним дахом і нічого не споминає, а перед відіздом «довги»; — жартувала Оля. - - Невже ви думали не вирівняв- ши їх, виїхати? Але ось і трам- вай надходить, ходім, а 3 дов- гами порахуємось на двірці! — сказала й нім Покідан вспів від- повісти, була вже на східцях трамваю. Це було передвечірним ча, сом і вільних місць у трамваю майже не було. Зразу стояли в двійку, а опісля, коли хтось 3 песажирів вийшов, дівчина сі- ла, а Покідан став біля неї. Мов- чали. Він якось понуро глядів крізь вікно, а вона читала O- чима трамваєві оголошення. Нараз, ніби спонукана внутріш- ньою силою, підвела голову й зустрілась з його очима. «Дов- ги» -- пригадала дівчина, й на диво Покіданові, всміхнулась до нього. До їхньої мети не бу- ac так далеко й вони по півго- динній мовчаливій їзді, опини- лись перед високим білим бу- динком. Як найшлися перед касою й Покідан казав собі дати бажа- ний білєт, дівчина поглянула на нього прон погля- не люблю зміняти. -- Навіть тоді, коли б вони були некорисні? -- запитала дівчина. -- У своїм відізді не бачу ні- чого злого, — вимавлявся По- кідан. -- Я не знаю Ваших глубших думок, і тому не називаю його злим, тільки некорисним,- -від- казала, підчеркуючи оставні слова. -- Ваглядом кого? -- Ваглядом самого себе, — псяснила поважно, а опісля по- вертаючись обличчям до свого товариша, добавила: -- Ска- жіть мені, пане Покідане, що є причиною Вашого відізду? Чейже по кількох літах нашого знакомства, я заслугую у вас на довіря? Покідан замявся в своїй від- повіді: -- О пані! Я не находжу слів подяки для Вас. Хібаж мій син був би таким, коли б неви... - - Алея не говорю про Миха- ся? -- перебила йому дівчина. -- Я питаюся вас, чому ви по- квдаєте це місто, ви-ж перше ніколи ке носились з такою га- дкою? Говоріть, а то потяг на- дійде, й я таки не дізнаюся про це! — напирала дівчина. І Покідан рад-не-рад перепо- вів Білинської слова, свої по- б дом, а опісля повернулась й за- няла одну з крайних лавок, поблизькій почекальні. — Ще доброї пів години ча- , відказала й хотіла Bemi- хнутись, але що усміх не вдав- ся їй, тому повернула голову до вікна, що находилось тут- же. Ще доброї півгодини часу - - відказала. — Ще можна роздуматись, й не поїхати, - -відказала й тоті- ла всміхнутись, але що усміх не вдався їй, тому повернула голову до вікна, що находилось тут-же -- Можна, але я своїх плянів , що до наклепів, які найсумніше відби- либся на її особі й саме тому, задля її добра, він постановив виїхати з відсіля. I ви дали віру цьому всьо- му? -- запитала Ольга, з болі- CEO стягненим чолом. - Алезж де там! Тільки зро- умійте мене, панно Олю, я не міг би стерпіти, я-ж батько... - Hy, так, — перебила йому дівчина -- а коли б я вийшла заміж? Гадаю, що тоді Ваш ви- isa був би зайвим, — втрути- ла задумуючись над чимсь. — Toni... я не знаю, — збен- тежився запитаний. — Тоді ви малиб змогу оста- 4
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
