Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» Юрій Федькович БЕЗТАЛАННЕ КОХАННЯ Е ТО ЩО на наше село, ана цілу славну Буковину, коли найшовся такий хороший пару- бок, як той Тодер Дугай, або краща дівчина, як тої старої вдови Гребенихи дочка Олена, то # вже не хочу називатися своїм імям. А що Тодірко з O- ленкою собі кохалися, то сво- єю дорогою йде; та як же im і не любитися, коли вони сусіди собі, та ще й близькі були. А то сусідам лише би любитися, бо так пан-отчик наш правос- лавний у церкві навчають. Чи як кажите? Зрештою, як вони там ко- халися, чи дуже, чи так лиш -- не мені це розберати. Але те знаю ретельно, що Тодірко з (Оленою не могли якось удати- ся. Тодер був парубок тихий, звичайний, щирий, все в думках та гадках. Олена знов дівч жартовлива, обмівна, пестійка, як той метеличок в літі. Заду- ману з роду-віку ніхто її не ба- чив. От такі це були коханці. Тодірко з Оленкою. ee А стара [TpeGenuxa богачка була: фудульна, обрахована, 3 масним язиком, як то кажуть. Свічку до церкви не понесла, часточку не дала, мисочку не поклала, а проте лице своє пе- ред людьми так знала обмити що то вона все була «бідниця». У неї бжоли не роїлися, ні ко- рови скороми не давали, ні 3 овечок вовни не встригла вона зовсім безталанна була. А тут нишечком так сміється з ду- рних людей, що її було жалу- ють. Лиш одна душа на світі мала у неї і ласку й пошанівок, стара баба Ція, що зерном ворожи- ла та в звіздах смотрила: і дню- ють і кочують було в купі, та по цілих ночах вистоять пороз- плітані в садку, лічучи та викли- каючи ясні зорі. Ще й не пове- черіло, а Ція сидить собі при каганци на печи, та зерном розсуває; Гребениха коло неї. А що там паде, любко? - Хиба я вам коли правду не сказала, зазулько? -- каже ворожка. -- У серци колач, на порозі колач, в хаті гість, а це у мене старости любко. Лиш ось-де, з лівої руки трохи жаль, але то нічого минеться. А от це зять богатий з-під сонця: і ко- лач, і радість, і борзо — бо пло- ту нема; як не буде цеї осени весілля, то в лице мені наплюй! -- Цеж у мене ще дівчина мо- лода каже Гребениха, -- а мушу віддати, щоби вже того угаїшиного раз позбутися. У- чепився, тітко, дівчини, як ре- mak кожуха — ні суди Боже! А дівчина? -- питає воро- а. -- Дівчина й гадки не має. Я у до неї: Коли хоч, то йди за Тодера, я тобі не спира- 10. — A вона. Мамо - - каже, — колиж бо він такий тихий! я за ним зну- дилабися. Гуцули
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
