Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» Юрій Федькович БЕЗТАЛАННЕ КОХАННЯ Е ТО ЩО на наше село, ана цілу славну Буковину, коли найшовся такий хороший пару- бок, як той Тодер Дугай, або краща дівчина, як тої старої вдови Гребенихи дочка Олена, то # вже не хочу називатися своїм імям. А що Тодірко з O- ленкою собі кохалися, то сво- єю дорогою йде; та як же im і не любитися, коли вони сусіди собі, та ще й близькі були. А то сусідам лише би любитися, бо так пан-отчик наш правос- лавний у церкві навчають. Чи як кажите? Зрештою, як вони там ко- халися, чи дуже, чи так лиш -- не мені це розберати. Але те знаю ретельно, що Тодірко з (Оленою не могли якось удати- ся. Тодер був парубок тихий, звичайний, щирий, все в думках та гадках. Олена знов дівч жартовлива, обмівна, пестійка, як той метеличок в літі. Заду- ману з роду-віку ніхто її не ба- чив. От такі це були коханці. Тодірко з Оленкою. ee А стара [TpeGenuxa богачка була: фудульна, обрахована, 3 масним язиком, як то кажуть. Свічку до церкви не понесла, часточку не дала, мисочку не поклала, а проте лице своє пе- ред людьми так знала обмити що то вона все була «бідниця». У неї бжоли не роїлися, ні ко- рови скороми не давали, ні 3 овечок вовни не встригла вона зовсім безталанна була. А тут нишечком так сміється з ду- рних людей, що її було жалу- ють. Лиш одна душа на світі мала у неї і ласку й пошанівок, стара баба Ція, що зерном ворожи- ла та в звіздах смотрила: і дню- ють і кочують було в купі, та по цілих ночах вистоять пороз- плітані в садку, лічучи та викли- каючи ясні зорі. Ще й не пове- черіло, а Ція сидить собі при каганци на печи, та зерном розсуває; Гребениха коло неї. А що там паде, любко? - Хиба я вам коли правду не сказала, зазулько? -- каже ворожка. -- У серци колач, на порозі колач, в хаті гість, а це у мене старости любко. Лиш ось-де, з лівої руки трохи жаль, але то нічого минеться. А от це зять богатий з-під сонця: і ко- лач, і радість, і борзо — бо пло- ту нема; як не буде цеї осени весілля, то в лице мені наплюй! -- Цеж у мене ще дівчина мо- лода каже Гребениха, -- а мушу віддати, щоби вже того угаїшиного раз позбутися. У- чепився, тітко, дівчини, як ре- mak кожуха — ні суди Боже! А дівчина? -- питає воро- а. -- Дівчина й гадки не має. Я у до неї: Коли хоч, то йди за Тодера, я тобі не спира- 10. — A вона. Мамо - - каже, — колиж бо він такий тихий! я за ним зну- дилабися. Гуцули
Page load link
Go to Top