Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» 5 ка-піяка, чи то на кухні в пана, чи то на службі в учителів-малярів; всюди й все дізнавав він ли- ше кривди та зневаги й тільки вряди-годи, крізь густі клуби терпіння, жалю й мук, протиснувся ясний промінчик у його душу, щоби застигнути там на віки. Його мати, яка померла, коли Тарас мав заледви девять літ, вспіла була влити у сво- ю дитину стільки материнської любови, що її образ не затерся в душі Тараса аж до смерти. Найстарша сестричка, Катерина, яка піклувала- ся малим хлопчиною та боронила його на кож- ному кроці, стала для нього немов святою. Па- стушка Оксана, яка обтерла неодну сльозу гро- мадському пастухові та доторкнулась ерве жіночою ніжністю його ще тоді дитинячої ду- ші, ставала розрадою й в пізніщому віці. Дід Іван, старий гайдамака, який розвернув перед своїм внуком картини минулої народньої стихії, витичив Тарасові шлях життя: шлях боротьби за правду і волю карода й Тарас сам став твердим та непохитним характером, неначе справдішний гайдамака. Земляк Сошенко, який знайшов Та- раса у Петербурськім саді впровадив його кращий світ та вляв y нього надію на вільне життя. Оце ці ясні промінчики з дитинячого та молодечого життя Тараса. На двадцятому році життя усміхнулася Шевченкові доля. За 2500 рублів. як на ті часи незвичайно велику суму грошей, головно завдя- ки великому маляреві, Брюловому, викуплено Шевченка з неволі та відчинено перед ним браму світа. Але Шевченка тягла до себе Україна й він поїхав туди в 1843 і в 1845 роках. Та його серце не втихомирилось, але навпаки, запалало ще більшим гнівом до ворогів, коли побачив як без пощадно пани нівечать Україну. Ціле його єство запалало бажанням боротьби за долю ріднього краю та народу. Не на руку було це панам, доне- сли цареві, а цей заслав його салдатом на де- сять довгих років в далекій Оренбург, а відтак в Новопетровек, із наказом, що не вільно йому писати ні малювати. Ридав Шевченко на чужи- ні, крадькома писав та малював і гірку долю проклинав. Пішов він здоровим молодим чоло- віком, а вернув з довгою сивою бородою, з ли- сою головою, з підірваним здоровлям, сорок трилітнім старцем. Відвідав щераз свою безта- ланну Україну, набув клаптик землі, щоби побу- дувати там хатину та одружитись. ал2 таки не- бавом на чужині загинув. Важка недуга скоси- ла найбільшого українського поета і він помер в Петербурзі, далеко від своєї дорогої України. Жив сорок сім літ, З того 24 був кріпаком, 7 на волі, 10 карався на засланні, а решту перевів під поліційним доглядом ніби на волі. Працював ва- жко, страждав тяжко, а щастя зазнав мало, бо все віддав для свойого народу. Не диво, що йо- го тіло перевезено на Україну, поховано над Дні- пром біля Канева та висипано високу могилу, куди з усіх сторін летять утомлені українські ду- ші, шукати розради та потіхи, бо безсмертній Шевченко остав вірним сином безталанного про- стого люду. Шевченко був знаменитим малярем, але для нас він має більше значіння, як кобзар, учитель, пророк та завзятий борець. Шевченко, як жаден инший поет, оспівав у своїх поезіях красу Укра- їни. Куди не впав би ваш погляд на сторінки кобзаря, ви побачите чудові картини: блакитнє небо, чорний степ, зелену діброву, молочні са- ди, біленькі берези, чистенькі селянські хати, бі- лолиций місяць, ясні зорі, широкий та могутні! Дніпро; і одна за одною пересуваються ті кар- тини, одна від одної краща. І нас окружала ця природня краса, і в кас здається, були добрі очі та ми не все помічали, не все так ніжно відчува- ли, аж змалював те вс» Шевченко. Нераз ми чули українську пісню, з нею на- віть вродились, з нею виросли, але ніколи не діткнула вона нас так мило, аж поки не почули її з душі нашого поета. Переливав він її з лящан- ня соловейка, з скигління чайки, з скрипіння гнучкої верби, з плюскотання пливучої води, а найпаче з майже нечутнього ридання чорноскої дівчини. Навіть рев Дніпра, стони Чорного Моря, гудіння зловіщого вихору не вражають своїм сильним акордом, а викликують прихильний по- див могучої сили та нгобмеженої волі, перед я- кими гине все кволе. Тільки в такій чуткій людині, як Шевченко, могли так вірно відбиватися переплітані краски та ріжнобарвні тони й там залишитися на довгі роки, щоб опять десь у нічній тиші відродитися та перетворитись у живе слово. Але душа поета була чутлива не тільки на ни й краски; вона прямо пересякала гірким болем та пекучими муками свойого народу, які топив він на самоті рясними сльозами, Він ніко- ли не забув оповідань свойого діда-гайдамаки про знущання польських панів над українським народом, про розпучливий зрив українських гайдамаків. Він й сам випив повну чарку кріпаць- кого горя за свойого життя й тому добре розу- мів цих мужиків та любив їх цілим серцем, пов- ною душею. Як ті гайдамаки присягли на посвя- чені ножі, так він присяг на невинно пролиту у- країнську кріпацьку кров, боротися за волю на- роду до загину. Й справді для цієї боротьби по- святив він все: гроші, вигідне життя, панську славу, а навіть ласку царя, а в заплату за свої жемчуги-ідеали приняв наруги, воняючу тюрму, страшне заслання, а навіть передвчасну смерть. А до того, найбільше його боліло, що своєрідні (Продовження на стор. 8-ій) |
Page load link
Go to Top