Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
| Маруся Спненька 3 МІЙСЬКОЇ ВУЛИЦІ a ІТОЯВ BIH згорблений під ви- високим і пишним банком. Звисаюче з нього лахміття ove ло в острому січневому тільки товстий мотузок rae його вкупі. За кожним сильні- щим зривом вітру, на голові носився замазаний капелюх, але важка посиніла рука хапала його перед буйним полетом вгору й в самий час придавля- ла його. Час-від-часу підніма- лась то права то ліва нога з за- мерзлого бетонового хідника, й тоді, з отворів пережитого че- ревика виразно визирали ско- стенілі пальці. Зморщене літами й нуждою лице зовсім сціпініло й перетя- глось місцями | темно-синіми смугами. Під широкими звиса- ючими крисами капелюха запа- лі очі подобали більш на чорні ями, в яких пересувалось щось, то в цей то в тамтой бік і да- вало ще знак життя. Ціла його постать дріжала від перейма- ючого морозу, кулилась в двоє, хиталась й ледви на ногах дер- жалась. Але він вперто простягав до кожного -- з будинку виходя- чого — брудну руку. В зівялих очах не відбивалися вже об- личча прохожих, а пересува- лись попри нього темними тіня- ми. Вони могли його в одній хвилині ущасливити, могли йо- му привернути без труду пога- саюче життя. Десь там в кутику притупле- ного голодом мозку, щось ніби товорило. «НІ, мені до щастя багато не треба. Дайте мені філіжанку га- рячої кави, дайте мені тільки 10 центів, щоби її набути! Хай за- гріюсь! I тоді перестану нена- видіти світ та людей!» Тіни пересувались одна за од- ною, жадна не приставала. О- дин швидкий погляд на мозоли- сту брудну руку, один викрив- лений вираз обридження й, тінь прискорювала ходу. Ніхто не кинув нещасному навіть такого ж брудного цента як його рука. «Хліба, ради Bora, хліба!» — добувалось з мозку й блиска- вичною скорістю переносилось в скорчений жолудок, переліта- ло в обі очні сочки й випирало їх з цілою силою надвір. «Плійз, містер! Мі гуєгрі!» добувалось боязливо зпід лах- міття й брудна рука висуну- лась якнайдальше, мабуть зада- леко. Діткнений брудною руко- ю жебрака, пан обурився й штовхнув його немилосерлно в груди. Не сильний був удар 0- браженого пана, але не видер- жав і його; повалився горілиць на землю, Стукнув головою об хідник так, що аж загуділо й в хіднику й в голові. Зненацька гаряча струя пе- релетіла по його жилах і миттю оживила ціле його єство. Йому стало відразу ясно в голові, не- наче б сонце зявилося серед темної ночі. Мому прибула на- віть сила, більша, яку колине будь посідав. Він зірвався з 32- млі й розпучливо закричав. «Злодії, рабівники, бандити! Я двадцять літ тяжко працю- вав, недоїв і недоспав, а складав гроші у вашому банку. Складав гроші, щоби вернути колись на Україну, купити кусник землі, одружитись і виплекати, як ин- ші, щасливу родину. Банк збан- кротував!... Роботи мене позба- вили!... З хати мене прогнали!.. Злодії — ви все мені забрали» Товпа людей зібралась нав- круги та приглядалась напів- божевільному жебракові. Він кричав в чужій мові й дивно ви- махував великими руками у воздусі. Червона кров стікала з покалічгної голови, розходи- лась вузкими струями по лиці, але він не зважав на це. Під- ступив до стіни банкового бу- динку й бив пястуками об камя- ну стіну. Бив несамовито й ди- ким голосом верещав. «Я тільки один кавалок хліба увас просив, тільки один, тільки один! В імя всего: Христа, гу- манності, братерської любові! Одно горнятко кави вистарчи- лоб мені до щастя, щоби заспо- коїти це мізерне моє ті. на брудна витерта шустка вря- тувалаб мене на часок від бо- лів, мук і терпіння. Ви в своїй захланності й навіть цього по- жалували мені. Ви, що відняли у мене все, ще й тручати посмі- ли мене!» «Лук авт! Гійз крейзі!» — за- ревіла товпа. Але він не чув ні roMOHY товпи, ні переразливий згук поліцейської свиставки. На посинілих устах виступила пі- на, очі заїскрились дивним ог- нем і він далі товк скровавле- ними кулаками об тверду стіну. Нараз вхопив вуличну газет- ну підставку, підійшов до вели- чезного вікна й одним дужим рухом жбурнув її в саму середи- ну. Бренькіт падаючого об хід- ник скла заглушив усе на хвили- Розфилювалась товпа, але держалась оподалік у безпечній віддалі. А перед вікном, немов причарований великим отвором стояв жебрак. Кров вже збіра- лась маленькими калюжами на землі. А він стояв і показував пальцем правої руки у великий отвір і щось говорив, ніби до себе, ніби до товпи. Очуняв, коли кілька пар силь- них рук полісменів схопили йо- го. Рванувсь у бік, почав втіка- ти, оставляючи iM тільки кус- ники лахміття в їхніх руках. То- впа й полісмени кинулись за ним. Не міг бігти, сили опустили його зовсім. В пекучому мозку виразно відбився гомін догоня- ючої його товпи. Нагло йогозір спинився на самоході, що гнав з великою скорістю в його на- прямі. ЄСкочив останками сил йому прямо в дорогу. Переразливо заскреготали на- гло придавлені гамульці. Щось глухо вдарило з великою сило- ю об брукову дорогу; товпа зі здивовання сильно загомоніла.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
