Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
| Маруся Спненька 3 МІЙСЬКОЇ ВУЛИЦІ a ІТОЯВ BIH згорблений під ви- високим і пишним банком. Звисаюче з нього лахміття ove ло в острому січневому тільки товстий мотузок rae його вкупі. За кожним сильні- щим зривом вітру, на голові носився замазаний капелюх, але важка посиніла рука хапала його перед буйним полетом вгору й в самий час придавля- ла його. Час-від-часу підніма- лась то права то ліва нога з за- мерзлого бетонового хідника, й тоді, з отворів пережитого че- ревика виразно визирали ско- стенілі пальці. Зморщене літами й нуждою лице зовсім сціпініло й перетя- глось місцями | темно-синіми смугами. Під широкими звиса- ючими крисами капелюха запа- лі очі подобали більш на чорні ями, в яких пересувалось щось, то в цей то в тамтой бік і да- вало ще знак життя. Ціла його постать дріжала від перейма- ючого морозу, кулилась в двоє, хиталась й ледви на ногах дер- жалась. Але він вперто простягав до кожного -- з будинку виходя- чого — брудну руку. В зівялих очах не відбивалися вже об- личча прохожих, а пересува- лись попри нього темними тіня- ми. Вони могли його в одній хвилині ущасливити, могли йо- му привернути без труду пога- саюче життя. Десь там в кутику притупле- ного голодом мозку, щось ніби товорило. «НІ, мені до щастя багато не треба. Дайте мені філіжанку га- рячої кави, дайте мені тільки 10 центів, щоби її набути! Хай за- гріюсь! I тоді перестану нена- видіти світ та людей!» Тіни пересувались одна за од- ною, жадна не приставала. О- дин швидкий погляд на мозоли- сту брудну руку, один викрив- лений вираз обридження й, тінь прискорювала ходу. Ніхто не кинув нещасному навіть такого ж брудного цента як його рука. «Хліба, ради Bora, хліба!» — добувалось з мозку й блиска- вичною скорістю переносилось в скорчений жолудок, переліта- ло в обі очні сочки й випирало їх з цілою силою надвір. «Плійз, містер! Мі гуєгрі!» добувалось боязливо зпід лах- міття й брудна рука висуну- лась якнайдальше, мабуть зада- леко. Діткнений брудною руко- ю жебрака, пан обурився й штовхнув його немилосерлно в груди. Не сильний був удар 0- браженого пана, але не видер- жав і його; повалився горілиць на землю, Стукнув головою об хідник так, що аж загуділо й в хіднику й в голові. Зненацька гаряча струя пе- релетіла по його жилах і миттю оживила ціле його єство. Йому стало відразу ясно в голові, не- наче б сонце зявилося серед темної ночі. Мому прибула на- віть сила, більша, яку колине будь посідав. Він зірвався з 32- млі й розпучливо закричав. «Злодії, рабівники, бандити! Я двадцять літ тяжко працю- вав, недоїв і недоспав, а складав гроші у вашому банку. Складав гроші, щоби вернути колись на Україну, купити кусник землі, одружитись і виплекати, як ин- ші, щасливу родину. Банк збан- кротував!... Роботи мене позба- вили!... З хати мене прогнали!.. Злодії — ви все мені забрали» Товпа людей зібралась нав- круги та приглядалась напів- божевільному жебракові. Він кричав в чужій мові й дивно ви- махував великими руками у воздусі. Червона кров стікала з покалічгної голови, розходи- лась вузкими струями по лиці, але він не зважав на це. Під- ступив до стіни банкового бу- динку й бив пястуками об камя- ну стіну. Бив несамовито й ди- ким голосом верещав. «Я тільки один кавалок хліба увас просив, тільки один, тільки один! В імя всего: Христа, гу- манності, братерської любові! Одно горнятко кави вистарчи- лоб мені до щастя, щоби заспо- коїти це мізерне моє ті. на брудна витерта шустка вря- тувалаб мене на часок від бо- лів, мук і терпіння. Ви в своїй захланності й навіть цього по- жалували мені. Ви, що відняли у мене все, ще й тручати посмі- ли мене!» «Лук авт! Гійз крейзі!» — за- ревіла товпа. Але він не чув ні roMOHY товпи, ні переразливий згук поліцейської свиставки. На посинілих устах виступила пі- на, очі заїскрились дивним ог- нем і він далі товк скровавле- ними кулаками об тверду стіну. Нараз вхопив вуличну газет- ну підставку, підійшов до вели- чезного вікна й одним дужим рухом жбурнув її в саму середи- ну. Бренькіт падаючого об хід- ник скла заглушив усе на хвили- Розфилювалась товпа, але держалась оподалік у безпечній віддалі. А перед вікном, немов причарований великим отвором стояв жебрак. Кров вже збіра- лась маленькими калюжами на землі. А він стояв і показував пальцем правої руки у великий отвір і щось говорив, ніби до себе, ніби до товпи. Очуняв, коли кілька пар силь- них рук полісменів схопили йо- го. Рванувсь у бік, почав втіка- ти, оставляючи iM тільки кус- ники лахміття в їхніх руках. То- впа й полісмени кинулись за ним. Не міг бігти, сили опустили його зовсім. В пекучому мозку виразно відбився гомін догоня- ючої його товпи. Нагло йогозір спинився на самоході, що гнав з великою скорістю в його на- прямі. ЄСкочив останками сил йому прямо в дорогу. Переразливо заскреготали на- гло придавлені гамульці. Щось глухо вдарило з великою сило- ю об брукову дорогу; товпа зі здивовання сильно загомоніла.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
