Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» Марія Е. Бек У ГОСТІ НА ЗАХІДНЮ УКРАЇНУ (З нагоди прогульки СУА на Жіночий Конгрес в Станиславові) Немало води протекло в би- строму Дністрі, відколи ми покинули рідну землю й вибра- лись шукати долі на чужині. І треба було аж довгих років ски- тання, треба було покоштувати з чужої руки ласкавого білого хліба, відчути пониження неба- жаного гостя, щоби надати правдиву вартість тому неоці- неному скарбові, який ми втра- тили; й спалахнути чистою та палкою любовю до нього. 1 може саме тому, навіть в за- мряченій довгими літами памя- ті, виринають ще й сьогодня так вірно й свіжо колишні обра- зи. Хто з нас He бачить очима своєї душі так добре нам зна- ний вид цієї біленької, хоча деколи й перехиленої хатини, де ми провели свої найкращі лі- та — діточі літа? Правда, нераз і нужда визирала ізза малень- ких вікон, але ясне сонічко свої- ми теплими лучами й її розгр: вало, розяснювало похмурі сті- ни й виповняло новою вірою, новою надією. Перед нами зеленіє малень- кий садок, пишається розкудо- вченими гиляками старих яблі- нок і груш, в яких кожного ран- ку ховається «божий півець», соловейко, й розвеселяє чудни- ми звуками життя навкруги. За садком тягнуться неначе ножицями старанно викраяні киви, колишуться під подувом легенького вітру филями золо- того моря та вливають в зане- покоєну душу солодке вдово- лення. Вони такі близькі, такі рідні, немов немовля своїй ма- тері; піклувались ними прадіди, діди, батьки наші, не занедбу- вали їх і ми. Втягали вони у се- бе гіркий піт цілих поколінь, виснажували сили й найкріпкі- ших в роді, але в осені, неначе суворий але дбаливий батько рідні, видавали обильні плоди. Вилискується знана річка в долині й веться гадюкою поміж низькі береги. Вузенька, пли- тенька, — одним словом, скром- ненька собі. Дарма що в її хо- лодні обійми кидаються босі пастушки щодня; приходять до неї круглобокі красулі й пють з таким смаком її воду, немов би хотіли випити її до дна; забігають на її береги ве- селі дівчата, регочуться й бав- ляться до схочу та пересилають сусідньому ліскові чудові тужні мельодії. А ось на горбку старенька щерковця вкрилась моховими зморшками, неначе бабуся ста- ра: все привітна, все доброзич- лива й мила. Майже сто літ лі- кує Bona зболілі душі, поті- шає своїх дітей в смутку й не- долі, помагає в горі; всіх прий- має під свій ніжний омофор, багатих і бідних, нещасних іща- сливих. Нераз була вона свід- ком безмежної радості, яка за хвилину перемінялась в пекучий біль, страждання й муки. Вона вводила немовлять у цей земсь- кий світ, вона лучила їх тісним вузлом подру я, вона й суп- ровожала їх у другий, надзем- ський світ. Неначе ця матір, ді- тям все віддавала, а від них майже нічого не жадала; звер- ха бідненька,-повна неоціне- них скарбів внутрі. Ізза неї вихиляється з вели- кими вікнами сільська школа. Ясне сонічко бє у них жмутом золотих лучів, але не всі вони пробиваються крізь гладке скло; більшість розсипується бивали тверду стіну невіжості й неодному промостили гладшу та вигіднішу стежечку в житті. Инші відбивались, падали в тінь недбальства й лінивства, щоби згинути там навіки. А оце зібрались наші ровес- ники й ровесниці по «Службі» та гомонять мов бжоли в улії. Це ті самі Максими, Івани, Юрії, Павлини, Катерини, Марії, але змінені до непізнання, Всі вони тепер статочні господарі й поважні господині; це не ті пу- стунчики й збиточниці наших шкільних днів. Деяких вже не видати в гурті, мабуть рівнож пішли шукати щастя у широко- му світі, а може лежать вже безтурботно в темній могилі. Ці самі чудові та милі, хоча дещо перемальовані картини у- країнського села пишаються й сьогодня на Західній Україні та ожидають нашого приїзду, що- би щераз привітати нас усміш- кою врадуваної матері й розве- селити довгим скитанням CTOM- лені душі. Полиньмо туди щераз, може вже в послідній раз! Огляньмо 10, кровю й потом наших бать- ків зрошену землю; притулімся до її теплих і гарячою любовю дишучих грудей! Стиснімо крі- пко мозолями вкриту руку на- ших поневолених братів! Спи- німо в останнє свій погляд на чарівному українському селі, щоби його краса та принадність створили в наших душах побо- жність й вічну любов до нього; затверджені чистими як криє- таль сльозами. А колись, десь далеко на чужині, з тими гарни- кругом, доторкну глад- кої поверхні. Так колись пада- ли мудрі слова старенького вчи- теля на наші молоді мозги, про- ми в душі, з меншим болем, з лекшим серцем прий- деться нам пращати навіки й світ і людей.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
