Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» Марія Е. Бек У ГОСТІ НА ЗАХІДНЮ УКРАЇНУ (З нагоди прогульки СУА на Жіночий Конгрес в Станиславові) Немало води протекло в би- строму Дністрі, відколи ми покинули рідну землю й вибра- лись шукати долі на чужині. І треба було аж довгих років ски- тання, треба було покоштувати з чужої руки ласкавого білого хліба, відчути пониження неба- жаного гостя, щоби надати правдиву вартість тому неоці- неному скарбові, який ми втра- тили; й спалахнути чистою та палкою любовю до нього. 1 може саме тому, навіть в за- мряченій довгими літами памя- ті, виринають ще й сьогодня так вірно й свіжо колишні обра- зи. Хто з нас He бачить очима своєї душі так добре нам зна- ний вид цієї біленької, хоча деколи й перехиленої хатини, де ми провели свої найкращі лі- та — діточі літа? Правда, нераз і нужда визирала ізза малень- ких вікон, але ясне сонічко свої- ми теплими лучами й її розгр: вало, розяснювало похмурі сті- ни й виповняло новою вірою, новою надією. Перед нами зеленіє малень- кий садок, пишається розкудо- вченими гиляками старих яблі- нок і груш, в яких кожного ран- ку ховається «божий півець», соловейко, й розвеселяє чудни- ми звуками життя навкруги. За садком тягнуться неначе ножицями старанно викраяні киви, колишуться під подувом легенького вітру филями золо- того моря та вливають в зане- покоєну душу солодке вдово- лення. Вони такі близькі, такі рідні, немов немовля своїй ма- тері; піклувались ними прадіди, діди, батьки наші, не занедбу- вали їх і ми. Втягали вони у се- бе гіркий піт цілих поколінь, виснажували сили й найкріпкі- ших в роді, але в осені, неначе суворий але дбаливий батько рідні, видавали обильні плоди. Вилискується знана річка в долині й веться гадюкою поміж низькі береги. Вузенька, пли- тенька, — одним словом, скром- ненька собі. Дарма що в її хо- лодні обійми кидаються босі пастушки щодня; приходять до неї круглобокі красулі й пють з таким смаком її воду, немов би хотіли випити її до дна; забігають на її береги ве- селі дівчата, регочуться й бав- ляться до схочу та пересилають сусідньому ліскові чудові тужні мельодії. А ось на горбку старенька щерковця вкрилась моховими зморшками, неначе бабуся ста- ра: все привітна, все доброзич- лива й мила. Майже сто літ лі- кує Bona зболілі душі, поті- шає своїх дітей в смутку й не- долі, помагає в горі; всіх прий- має під свій ніжний омофор, багатих і бідних, нещасних іща- сливих. Нераз була вона свід- ком безмежної радості, яка за хвилину перемінялась в пекучий біль, страждання й муки. Вона вводила немовлять у цей земсь- кий світ, вона лучила їх тісним вузлом подру я, вона й суп- ровожала їх у другий, надзем- ський світ. Неначе ця матір, ді- тям все віддавала, а від них майже нічого не жадала; звер- ха бідненька,-повна неоціне- них скарбів внутрі. Ізза неї вихиляється з вели- кими вікнами сільська школа. Ясне сонічко бє у них жмутом золотих лучів, але не всі вони пробиваються крізь гладке скло; більшість розсипується бивали тверду стіну невіжості й неодному промостили гладшу та вигіднішу стежечку в житті. Инші відбивались, падали в тінь недбальства й лінивства, щоби згинути там навіки. А оце зібрались наші ровес- ники й ровесниці по «Службі» та гомонять мов бжоли в улії. Це ті самі Максими, Івани, Юрії, Павлини, Катерини, Марії, але змінені до непізнання, Всі вони тепер статочні господарі й поважні господині; це не ті пу- стунчики й збиточниці наших шкільних днів. Деяких вже не видати в гурті, мабуть рівнож пішли шукати щастя у широко- му світі, а може лежать вже безтурботно в темній могилі. Ці самі чудові та милі, хоча дещо перемальовані картини у- країнського села пишаються й сьогодня на Західній Україні та ожидають нашого приїзду, що- би щераз привітати нас усміш- кою врадуваної матері й розве- селити довгим скитанням CTOM- лені душі. Полиньмо туди щераз, може вже в послідній раз! Огляньмо 10, кровю й потом наших бать- ків зрошену землю; притулімся до її теплих і гарячою любовю дишучих грудей! Стиснімо крі- пко мозолями вкриту руку на- ших поневолених братів! Спи- німо в останнє свій погляд на чарівному українському селі, щоби його краса та принадність створили в наших душах побо- жність й вічну любов до нього; затверджені чистими як криє- таль сльозами. А колись, десь далеко на чужині, з тими гарни- кругом, доторкну глад- кої поверхні. Так колись пада- ли мудрі слова старенького вчи- теля на наші молоді мозги, про- ми в душі, з меншим болем, з лекшим серцем прий- деться нам пращати навіки й світ і людей.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
