Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» ко. «Ненько» -- каже — є«бла- гословіть». -- А куди, синку? -- питає стара, —~ на весілля? На весілля! — каже. - Божа тебе мати благосло- BK душку! Та не барися дуже; я сама в хаті. - Ба я може й забарюся, не- нечко. Уклонився, та й пішов. * Пливе Дністер, тихий, як той український народ, широкий як його думка, глибокий як його рани, По тім боці Галичина, по цім Буковина. Вечер був тихий. В Хрещатицькім монастирі дзвонили на вечірню, місяць сходив поволи. Зійшов, засві- тив, засіяв, золотом на цілу Бу- ковину. Соловейко співав у лу- ється, мабуть до тої фіялочки, що йому на корені зацвила. Ви- сокими та широкими Дністро- вими берегами постелились мо- лоденькі, шовкові трави, а по них ходить парубок хороший- прехороший, ходить та в сопіл- ку грає. Це був Тодер. Грав він довго — раз весело, що аж серце рвалося, а відтак знов сумно тужливо. На березі стояв білий камінь; він сів собі на тім камени, поклав кресак та -- Нічого, синку, — нічого. Лиш ке тужи так дуже. Не су- дилося, душко, -- щож роби- К ти? З Він тоді сплакав. А братік молодший Василько, як не ки- неться йому на шию. Бадічку — каже, -- братіку мій дорогий! куди ви отце йдете? — На весілля, Васильку. А мені все здається, що я вас нув до себе. хилилась над ами. Дівч А в лузі стоїть зелений явір. обняв молоду калину, Стара верба по- ними, ненька рідна над своїми діточ- на здоймила золоті та пахучі свої квіти до гори; сопілку біля себе на MypaBy, склонив голову на руки, заду- мався. А з села чути було музи- ку, що грала в Олени на весіл- лю. -- Що цей світ, що його вірна любов, що його любов, що йо- го доля? Світ -- Дністрова фи- пригор- знай та більше не побачу, Тодерку, ба- коло неї постелився зелений ля, Bipa — оттой шум, що на ка- дічку, братчику мій рідний. барвінок, пригорнувся, приту- мені сперся, любов... Не дока- Тодер поцілував хлопця в слився, задумався. ШПишно че- зав.. чоло, перехрестив, пригорнув ремшина вимахує білими свої- — з до серця. ми вітами, знай та богацька но Я днини найшли тілько -- Васильку, — каже, — я за- барюся, не лишай неньку. донька писаними рукавами, а кучерявий дуб стоїть кресаню і сопілку на березі. та смі- Кінець. ТАРАС ШЕВЧЕНКО ВН не _ (Продовження) українські пани, підшившись під ласку царя, по- магали з матері-України, полатану сорочку здій- мати. Він голосно протестував, називав їх гря зею Москви, сміттям Варшави, обіцював їм в бу- дуччині страшне пекло української пімсти, й не- одного українського шляхтича навів на правий шлях життя, котрий вкінці обіймив найменшого свойого брата, кріпака-селянина та облекшив йому ярмо неволі. Шевченко, перший мужно та відважно, о- смілився наложити пятно ката на помазану голо- ву московського царя та домагатись волі та рів- ноправності для всіх. Він пророкував усім катам, своїм й чужим, пекло та погибіль, коли не по- правляться, бо навіть власні діти їх відцурають- ся та підуть проливати батьківську кров. Не- давні події це нічого иншого, тільки сповнення того пророцтва. Але тоді, цар та його посіпаки, вважали це бунтом і відповідно до цього, пока- рали Шевченка. Думка борця-поета, щоби пере- творити інертну, заголюкану, закріпощену й о- траблену з творчих сил українську масу та про- тиставити її московському великанові, вважа- лась тоді божевільною, навіть між найбільшими лібералами. Але Шевченко вірив в творчу та відпорну силу українського народу й розколи- хував українське народнє море своїм гарячим словом, де тільки міг. І прийшла для народу во- ля, хоча вже по смерті Шевченка, тай до того оповита густим серпанком панського лукавства. Правдива воля для України прийшла аж тоді, коли на засіяній Шевченком ниві, виросли тисячі завзятих борців та пішли за словами Шевченка: «борітеся, поборете!» та проголосили вільну й незалежну Українську Народню Республику, Але опять прийшла народня катастрофа й вороги-зайди потоптали брудними ногами наці- ональний прапор й завели нову страшну нево- лю. Але зявився новий тип гайдамаки, новий тип борця-местника, яким Тарас Шевченко дав таку порад Вставайте, І вражою, злою кровю Кайдани порвіте, Волю окропіте! Ці борці ростуть у силу й, хоча навкруги їх панує загальна байдужність, хоча в душі батьків народу закрадається зрадлива угодовщина, во- ни з незломною вірою в серцях на перемогу, майже голіруч ставлять перешкоди навалі воро- жого війська, жандармерії та армії шпигів. І хо- ча їхня львина відвага та молода очайдушність Hepas і ведуть ix на певну смерть, вони свідомі того, що шлях, який показав їм Тарас Шевчейко, це одинокий певний шлях, який заведе україн- ський народ до волі.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
