Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
4 «ЖІНОЧИЙ СВІТ» реконувало Михася. Одно він не міг зрозуміти, що на двад- цять пять товаришів, ані один не згодився піти його слідами й з цього приводу його взяла досада. «Кажете, що день чи два ні- чого не значать? А коли були 6 Українські Січові Стрільці так сказали, хто зна в чиїх руках був би сьогодня Львів. Доля народу рішається нераз не в O- дному дні, але в одній мінуті. А зрештою, пощо нам ходити до польських шкіл і так? Хіба на це, щоби ляхи насмівались над нашим нещасним народом, а ми, немов раби, щоб це всев страху приймали? НІ, ви не че- кайте поки хтось прийде й зро- бить щось для вас! Самі ро- біть щось для себе: кричіть, протестуйте, бойкотуйте все, що вам вороже та неприхиль- не!» Ніхто не відзивався. Ще глу- бша мовчанка залягла просто- ру кімнату, повіяло якимсь не- привітним холодом на Миха- ся. Це його поденервувало до крайності й він стратив тепер рівновагу. Його очі заїскрились ще більше, а його голос остро- ю лискавкою прорізав густе повітря кімнати. «Що, боягузи? Боїтесь бать- ківського батога? А гляньте на наших стрільців! Пять років вони вештались по чужих краї- нах, пухнули з голоду та холо- ду по окопах; пять страшних років заглядала їм у вічі ко- стиста смерть, але вони не пі- шли тепер до дому відпочива- ти, а пішли вам волю здобува- ти; за вас, боягузів, пішли во- ни свою кров проливати; за вас невірні Томи, рішились вони свої буйні голови складати. А ви боїтесь польську школу збойкотувати, боїтесь батьків- ської різки? Сором вам, ви не козацькі діти, а діти підлих ра- біві» Ніхто не став йому перечити, свідомі того, що воно на нічо не здалобся. Всі вони подивля- ли мовчки запал цього шість- надцяти-літнього хлопця, яко- му важка хороба сухіт і так скорочувала дні життя. Всі гля- діли на нього з подивом, го- дились навіть в душі 3 Його думками, але всетаки щось від- страшувало їх від такого діла. А Михась доведений майже до розпуки, не говорив вже а прямо верещав. «Учіться покірні раби! Може колись і ви станете вченими панами та поможете ворогам кров із України ссати. Я кидаю книжки та йду з Українськими Січовими Стрільцями Україні волю добувати! Ще нині пови- сне на вежі магістрату жовто- блакитний прапор!» Скочив з стола в напрямку дверей ,щераз обвів всіх ледо- вим поглядом й тільки голос- ний тріск дверей повернув до гуртка задеревілих товаришів у кімнату. На вежі магістрату годинник вибивав повільним темпом оди- надцять разів годину. Серед ні- чної тиші, тиші яка тільки пе- ред бурею буває, згук чутли- вого металю видавався сьогод- ня незвичайно жалібним, трі- вожним, -неначе вже вибухнув страшний огонь, неначе в поб- лизу шаліла надходяча буря. По хатках причаїлись люде та 3 кутків напружували свій зір, глядячи в пітьму ночі, вслуху- вались в кожний найменший шмер, тремтіли з болючої не- певності серця та вижидали з мелитвою на устах: «Боже, вчи- ни так, щоби вони ще сьогодня прийшли!» А тимчасом садками мигала якась тінь. 3 легкістю заяця плигала через загороди, зника- ла в гущі корчів, знову вирина- ла на видному місці, а відтак гнала вперід, немов всі демони пекла доганяли її. Спинилась аж під високим дубом, що висо- ко випнявся над мійським ма- гістратом та кріслатими раме- нами взяв його в свої обійми. Немов чорний кіт, тихо та спри- тно дряпалась тінь на високого дуба все вище та вище аж доки густе гілля чубка не закрило її, Опять виринула, майже на са- мому вершку, пововтузилась хвилину, а відтак зі скорістю павука спустилась прямовісно додолу. За кілька хвилин пока- залась на вершку магістрату, розгорнула великий кусень по- лотна, причіпила до вільного дрючка, а сама зсунулась ву- жем назад по даху. Почала під- німатись тепер немов по паву- тині прямо вгору, поволі, немов напружувала всі свої сили, де- коли навіть зсувалась крихітку, приставала хвилину, а відтак знову піднімалась дальше й дальше вгору, аж доки не по- глонула її гуща висохлих ду- бових листків. Зашелестіли вони під легким подувом вітру, немов перешіп- тувались та передавали одно о- дному якусь таємну вістку, яку приніс їм із заходу Їхній друг; тремтіли неспокійно немов ви- жидали чогось великого, чо- гось незвичайного. Щераз по- віяв із заходу вітер, цей раз сильніще, потряс покірними листками так сильно, що деякі відірвались від гильок та поп- лили легесенько наділ. Ha Be: магістрату щось залопотіло голосно. Бавм! -- ударив різко годинниковий дзвін. «Вже воскресла Україна!» - крикнула з дуба тінь, що аж луна покотилась широкою до- линою. «Бавм!» -- залунав радісно дзвін. «Гайдамаки ! Янтек, Войтек, Юзеф! Алярм!» Бавм! «Вже воскресла Україна!» — горлала на всі голоси тінь. Бавм! Бах, бах, бах! «Гдзє сов? Патч, україньска хоронгев на магістрацє!» Бавм! Бах, бах-бах, бах-бах, бах! Бавм! «Вже воскресла Украї- на!» «Стчеляй в домба, в домба!» Бавм!
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
