Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
4 «ЖІНОЧИЙ СВІТ» реконувало Михася. Одно він не міг зрозуміти, що на двад- цять пять товаришів, ані один не згодився піти його слідами й з цього приводу його взяла досада. «Кажете, що день чи два ні- чого не значать? А коли були 6 Українські Січові Стрільці так сказали, хто зна в чиїх руках був би сьогодня Львів. Доля народу рішається нераз не в O- дному дні, але в одній мінуті. А зрештою, пощо нам ходити до польських шкіл і так? Хіба на це, щоби ляхи насмівались над нашим нещасним народом, а ми, немов раби, щоб це всев страху приймали? НІ, ви не че- кайте поки хтось прийде й зро- бить щось для вас! Самі ро- біть щось для себе: кричіть, протестуйте, бойкотуйте все, що вам вороже та неприхиль- не!» Ніхто не відзивався. Ще глу- бша мовчанка залягла просто- ру кімнату, повіяло якимсь не- привітним холодом на Миха- ся. Це його поденервувало до крайності й він стратив тепер рівновагу. Його очі заїскрились ще більше, а його голос остро- ю лискавкою прорізав густе повітря кімнати. «Що, боягузи? Боїтесь бать- ківського батога? А гляньте на наших стрільців! Пять років вони вештались по чужих краї- нах, пухнули з голоду та холо- ду по окопах; пять страшних років заглядала їм у вічі ко- стиста смерть, але вони не пі- шли тепер до дому відпочива- ти, а пішли вам волю здобува- ти; за вас, боягузів, пішли во- ни свою кров проливати; за вас невірні Томи, рішились вони свої буйні голови складати. А ви боїтесь польську школу збойкотувати, боїтесь батьків- ської різки? Сором вам, ви не козацькі діти, а діти підлих ра- біві» Ніхто не став йому перечити, свідомі того, що воно на нічо не здалобся. Всі вони подивля- ли мовчки запал цього шість- надцяти-літнього хлопця, яко- му важка хороба сухіт і так скорочувала дні життя. Всі гля- діли на нього з подивом, го- дились навіть в душі 3 Його думками, але всетаки щось від- страшувало їх від такого діла. А Михась доведений майже до розпуки, не говорив вже а прямо верещав. «Учіться покірні раби! Може колись і ви станете вченими панами та поможете ворогам кров із України ссати. Я кидаю книжки та йду з Українськими Січовими Стрільцями Україні волю добувати! Ще нині пови- сне на вежі магістрату жовто- блакитний прапор!» Скочив з стола в напрямку дверей ,щераз обвів всіх ледо- вим поглядом й тільки голос- ний тріск дверей повернув до гуртка задеревілих товаришів у кімнату. На вежі магістрату годинник вибивав повільним темпом оди- надцять разів годину. Серед ні- чної тиші, тиші яка тільки пе- ред бурею буває, згук чутли- вого металю видавався сьогод- ня незвичайно жалібним, трі- вожним, -неначе вже вибухнув страшний огонь, неначе в поб- лизу шаліла надходяча буря. По хатках причаїлись люде та 3 кутків напружували свій зір, глядячи в пітьму ночі, вслуху- вались в кожний найменший шмер, тремтіли з болючої не- певності серця та вижидали з мелитвою на устах: «Боже, вчи- ни так, щоби вони ще сьогодня прийшли!» А тимчасом садками мигала якась тінь. 3 легкістю заяця плигала через загороди, зника- ла в гущі корчів, знову вирина- ла на видному місці, а відтак гнала вперід, немов всі демони пекла доганяли її. Спинилась аж під високим дубом, що висо- ко випнявся над мійським ма- гістратом та кріслатими раме- нами взяв його в свої обійми. Немов чорний кіт, тихо та спри- тно дряпалась тінь на високого дуба все вище та вище аж доки густе гілля чубка не закрило її, Опять виринула, майже на са- мому вершку, пововтузилась хвилину, а відтак зі скорістю павука спустилась прямовісно додолу. За кілька хвилин пока- залась на вершку магістрату, розгорнула великий кусень по- лотна, причіпила до вільного дрючка, а сама зсунулась ву- жем назад по даху. Почала під- німатись тепер немов по паву- тині прямо вгору, поволі, немов напружувала всі свої сили, де- коли навіть зсувалась крихітку, приставала хвилину, а відтак знову піднімалась дальше й дальше вгору, аж доки не по- глонула її гуща висохлих ду- бових листків. Зашелестіли вони під легким подувом вітру, немов перешіп- тувались та передавали одно о- дному якусь таємну вістку, яку приніс їм із заходу Їхній друг; тремтіли неспокійно немов ви- жидали чогось великого, чо- гось незвичайного. Щераз по- віяв із заходу вітер, цей раз сильніще, потряс покірними листками так сильно, що деякі відірвались від гильок та поп- лили легесенько наділ. Ha Be: магістрату щось залопотіло голосно. Бавм! -- ударив різко годинниковий дзвін. «Вже воскресла Україна!» - крикнула з дуба тінь, що аж луна покотилась широкою до- линою. «Бавм!» -- залунав радісно дзвін. «Гайдамаки ! Янтек, Войтек, Юзеф! Алярм!» Бавм! «Вже воскресла Україна!» — горлала на всі голоси тінь. Бавм! Бах, бах, бах! «Гдзє сов? Патч, україньска хоронгев на магістрацє!» Бавм! Бах, бах-бах, бах-бах, бах! Бавм! «Вже воскресла Украї- на!» «Стчеляй в домба, в домба!» Бавм!
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
