Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» Меруса Сина. | НЕВМУНДУРОВАНИЙ ГЕРОЙ БУРСІ студентів нищої гім- назії — великий рух. He йде їм сьогодня наука в голову, не сидять вони кругом великого стола над книжками, а пересту- паючи вострі приписи управи- теля, збіраються по кутках та гомонять немов рій бджіл коло матиці. Зненацька висувається на cria білолиций четверто- слясник Михась, піднімає вгору праву руку й гамір звільна завмірає. Кругом стола збіраються цікаві сту денти, а кімнату виповняє поволі тиша. «Товариші»--почав | Ми- хась. «Послідньої ночі Укра- їнські Січові Стрільці заб- рали (Львів у свої руки й проголосили Українську На- родню Республику» І ледви докінчив. Щось звивалось клубком у горлі, пералось вгору, він He пускав, а воно підходило вище, аж вкінці бризнуло з ясних O- чей | струєю густих сліз. Вслід за цим показались брилянтові цяпки й в очах слухачів, які нащуривши пильно вуха, неначе (боя- лись пропустити одно ви- сказане слово та гляділи бистрими орлиними очима в розпалене лице молодого бесідника. і А Михась боровся внутрі сам із собою. Нарешті обтер рука вом сльози, затиснув так кріп- ко зуби, що щоки горбками ви- сунулись на худому лиці, під- няв опять праву руку, але таки не міг промовити ще слова. Доперва по догвій хвилині за- лунав його тонкий голос знову. «Товариші!» Тільки гарячи- ми сльозами (можна виявити найбільшу радість, не словами. Тому не дивуйтесь мені, що очі мої зросили сльози. Але я ба- чив сльози втіхи й у ваших о- чах. Значиться, що ми всі сьо- годня радіємо, що по сотках років важкої неволі, впали до- лів кайдани й Україна знову во- хоча в нас панує ще ляцький староста в магістраті, хоча ще пишаються австрійсь- Українські Стчові Стрилькі Софія Галечко — У. С. С. кими мундурами польські жан- дарми та жовніри, хоча може прийдеться нам ще день чи два слухати глузувань | польських професорів над нашою хлоп- ською шкурою, небавом прий- дуть Січові Стрільці та поло- жать кінець всему». З гуртка підносяться грімкі оплески, чути голос «Слава У- країні». Груди Михася филю- ються чимраз більше, бліде ли- це покривається легким румян- цем, на чоло виступає рясний піт. В душі його щось запа- лилось, горить палким полу- мям, огортає ціле його єство, силується вирватись зпоза ньо- го, щоби запалити душі й 0- кружаючих його товаришів. «Тихо, тихо!» — кричить він піднесеним голосом, коли гре- млять далі оплески. «Товариші, я відмовляюсь йти завтра в польську шко- у! Чекатиму доки не прий- де українське правління та не перемінить її на україн- ську школу». Всі остовпіли. Цього во- ни вже по ньому не сподіва- лись. Що иншого плескати, викрикувати «слава», раді- ти тим, що прийде своя влада, але що иншого про- тивитись управі бурси, шкі- льній дирекції чи робити я- кусь бунтацію — це вже не- безпечна справа. Непевність та сумнів казали бути о- сторожніми. А як Українці не перебрали влади в свої руки, коли це тільки пусті поголоски, що тоді станеть- ся з ними? Ix проженуть з школи, з бурси; батьки не приймуть в хату й тоді хоч у воду. Краще бути осторо- жним, більш консевартив- ним, -- щось підшіптувало кожному в душі. I тому всім камінь важкий спав з грудей, як Максим, най- старший, найповажніший між ними, заявився проти цеї дум- ки. «Краще таки почекати! Це тільки поголоски, що Українці забрали Львів. А навіть коли би це була правда, то нам й так не зашкодить піти ще день-два до польської школи. Пощо да- вати комусь нагоду карати нас?» Але таке твердження не пе-
Page load link
Go to Top