Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
12 «ЖІНОЧИЙ СВІТ» їх бити. Один з них прискочив до мене й почав зубами кусати, а я з болю й страху впала на землю. По хвилі, коли піднялася, побачила на землі Івана, ле- жачого в калюжі крові. Вовків в хаті вже не було. Я дивлюся на Івана, а він западається під землю. Я почала кри- чати так сильно в сні, що аж діти побу- дила. Цей сон, Катерино, віщує, що I- вана ті вовки-ляхи замордували. (пла- че) Іван: (Від кількох хвилин отворив легенько двері й прислухувався). Не вбили, ні, не вбили! Анна: (скрикує) Ox, Боже, Іван! (Припадають до себе, а обнявшись цілуються. Мару- ся й Никольцьо, немов налякані, хова- ваються в кут). Анна: Діти, привитайтеся з татом! Ник.: (То тато? А я думав, що то якийсь лях та аж налякався. Іван: | Никольцю, тато твій прийшов. Ти мене не пізнав? (цілує його) Марусю! Яка вона велика виросла! Марусю, не бій- ся ходи до мене! Маруся: Я боюся! Анна: Не бійся, Марусю! Це тато наші. Поці- луй тата в руку! Іван: | Діти мої дорогі! Жінко люба! Не думав я вже вас більше бачити. (клякає) O Боже! Дякую Тобі Всевишній, що доз- волив Ти мені ща раз бачитись з своїми дорогими діточками та жінкою. (хре- ститься) Як ви маєтесь, Катерино? (звертається до Катерини) Кат.: | От маюся, бодай не згадувати! Іван: Знаю я в яких гараздах ви тут пережи- ваєте. Бодай наші вороги діждалися та- ких гараздів! Анна: (Сідай, Іване! Ти певно змучений дале- кою дорогою. іван: | Так, я змучений, яких 30 кільометрів ішов піхотою. Анна: (Знаю, що й їсти хочеш. А тут в нас така біда, що крий Боже! Ми з дітьми мало що з голоду не повмираємо. (до Кате- рини) Катерино, може в вас є хліб та й молоко, будьте ласкаві, принесіть! Я колись вам віддам. Добре, я щось принесу. (виходить) Мамо, під подушкою є кавалок хліба, дайте татові! Анна: А ти не зів його? Ник: Hi! Я запхав його під подушку тай за- був. Тепер я собі нагадав про нього. Анна: (Бере зпід подушки хліб, кладе його на стіл, а відтак приносить ще сіль). Їдж, Іване! Ото приймаю тебе за три роки. (плаче) Іван: | Не плач Anno! He винна ти в цьому. З'їм отцей хлібець та й досить буде, а зав- тра якось то Бог дасть. Добре, що я вас здорових застав. Тай дякую Богові, що й я не калікою вернув до вас. Анна: А ми тебе вже за неживого мали. Тут по селі рознеслася чутка, що ти вбитий, а я й повірила, бо від тебе не отримала жадної вістки. Іван: He отримала? Я ж до тебе писав, при- гадую собі; три рази писав, бо більш не мав спромоги. Анна: Я по твойому виїзді не отримала жад- ного листа від тебе. А в якому війську ти був тепер? Іван: | В якому? В українському, при Січових Стрільцях! Не пізнаєш по убранні? Але мали ми шалений бій з тими ляхами- чортами! Не говори так голосно! Як би так хто почув, так нещастя чекає нас. Як би ти знав, як ті ляхи знущаються над бід- ними Українцями, що крий Боже! Іван: | Не можна говорити тихо! Вже на саму згадку про тих звірів в людському тілі, кров буриться в жилах і чоловік про все забуває, тільки думає, як би від- платитися тим ірюкам за заподіяні кривди цілому українському народові. Huk.: Тату! Як я виросту, я піду на війну, так як ви. Але буду бити, буду бити всіх ворогів України! Іван: Так, Никольцю! Ти й всі такі, як ти, ма- єте докінчити те святе діло, яке ми, ва- ші батьки, започаткували; маєте ски- нути кайдани з неньки України та до- бути волю українському народові! А ворог: яхам, хай буде пімста, стра- шна пімста! Жандарм і жовніри: (входять) Пімста? Кому пімста? (Всі перелякалися, крім Івана, який стоїть спокійний). Жанд.: Кому ти грозіл, Гайдамако? Іван: | Що ви хочете від мене? Жанд.: Я питам ces, кому ти грозіл? Іван: | Кому я грозив? Всім ворогам України! Жанд.: (до жовнірів) Браць го! (Польські по- сіпаки кидаються на Івана, Іван не да- ється, наступає боротьба). Іван: | Що ви хочете? Ви й тут не даєте мені спокою! (боротьба) Анна: | Лишіть його! Що він вам завинив? (бо- ронить Івана
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
