Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
12 «ЖІНОЧИЙ СВІТ» їх бити. Один з них прискочив до мене й почав зубами кусати, а я з болю й страху впала на землю. По хвилі, коли піднялася, побачила на землі Івана, ле- жачого в калюжі крові. Вовків в хаті вже не було. Я дивлюся на Івана, а він западається під землю. Я почала кри- чати так сильно в сні, що аж діти побу- дила. Цей сон, Катерино, віщує, що I- вана ті вовки-ляхи замордували. (пла- че) Іван: (Від кількох хвилин отворив легенько двері й прислухувався). Не вбили, ні, не вбили! Анна: (скрикує) Ox, Боже, Іван! (Припадають до себе, а обнявшись цілуються. Мару- ся й Никольцьо, немов налякані, хова- ваються в кут). Анна: Діти, привитайтеся з татом! Ник.: (То тато? А я думав, що то якийсь лях та аж налякався. Іван: | Никольцю, тато твій прийшов. Ти мене не пізнав? (цілує його) Марусю! Яка вона велика виросла! Марусю, не бій- ся ходи до мене! Маруся: Я боюся! Анна: Не бійся, Марусю! Це тато наші. Поці- луй тата в руку! Іван: | Діти мої дорогі! Жінко люба! Не думав я вже вас більше бачити. (клякає) O Боже! Дякую Тобі Всевишній, що доз- волив Ти мені ща раз бачитись з своїми дорогими діточками та жінкою. (хре- ститься) Як ви маєтесь, Катерино? (звертається до Катерини) Кат.: | От маюся, бодай не згадувати! Іван: Знаю я в яких гараздах ви тут пережи- ваєте. Бодай наші вороги діждалися та- ких гараздів! Анна: (Сідай, Іване! Ти певно змучений дале- кою дорогою. іван: | Так, я змучений, яких 30 кільометрів ішов піхотою. Анна: (Знаю, що й їсти хочеш. А тут в нас така біда, що крий Боже! Ми з дітьми мало що з голоду не повмираємо. (до Кате- рини) Катерино, може в вас є хліб та й молоко, будьте ласкаві, принесіть! Я колись вам віддам. Добре, я щось принесу. (виходить) Мамо, під подушкою є кавалок хліба, дайте татові! Анна: А ти не зів його? Ник: Hi! Я запхав його під подушку тай за- був. Тепер я собі нагадав про нього. Анна: (Бере зпід подушки хліб, кладе його на стіл, а відтак приносить ще сіль). Їдж, Іване! Ото приймаю тебе за три роки. (плаче) Іван: | Не плач Anno! He винна ти в цьому. З'їм отцей хлібець та й досить буде, а зав- тра якось то Бог дасть. Добре, що я вас здорових застав. Тай дякую Богові, що й я не калікою вернув до вас. Анна: А ми тебе вже за неживого мали. Тут по селі рознеслася чутка, що ти вбитий, а я й повірила, бо від тебе не отримала жадної вістки. Іван: He отримала? Я ж до тебе писав, при- гадую собі; три рази писав, бо більш не мав спромоги. Анна: Я по твойому виїзді не отримала жад- ного листа від тебе. А в якому війську ти був тепер? Іван: | В якому? В українському, при Січових Стрільцях! Не пізнаєш по убранні? Але мали ми шалений бій з тими ляхами- чортами! Не говори так голосно! Як би так хто почув, так нещастя чекає нас. Як би ти знав, як ті ляхи знущаються над бід- ними Українцями, що крий Боже! Іван: | Не можна говорити тихо! Вже на саму згадку про тих звірів в людському тілі, кров буриться в жилах і чоловік про все забуває, тільки думає, як би від- платитися тим ірюкам за заподіяні кривди цілому українському народові. Huk.: Тату! Як я виросту, я піду на війну, так як ви. Але буду бити, буду бити всіх ворогів України! Іван: Так, Никольцю! Ти й всі такі, як ти, ма- єте докінчити те святе діло, яке ми, ва- ші батьки, започаткували; маєте ски- нути кайдани з неньки України та до- бути волю українському народові! А ворог: яхам, хай буде пімста, стра- шна пімста! Жандарм і жовніри: (входять) Пімста? Кому пімста? (Всі перелякалися, крім Івана, який стоїть спокійний). Жанд.: Кому ти грозіл, Гайдамако? Іван: | Що ви хочете від мене? Жанд.: Я питам ces, кому ти грозіл? Іван: | Кому я грозив? Всім ворогам України! Жанд.: (до жовнірів) Браць го! (Польські по- сіпаки кидаються на Івана, Іван не да- ється, наступає боротьба). Іван: | Що ви хочете? Ви й тут не даєте мені спокою! (боротьба) Анна: | Лишіть його! Що він вам завинив? (бо- ронить Івана
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
