Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» it Ник.: (Бере в руки напис «Україна, підно- сить вгору, стає одною ногою на лежа- чого Михася та викрикає). Україна по- бідила! Михась: Марусю, завяжи рану, бо вміраю! Анна: Іди ляше там у свою Польщу й там ко- най! Не занечищуй своїм стервом моєї гарної України. Діти, перестаньте кричати! Никольцю, не можна так говорити! Перестаньте ба- витися! Голос: (з надвору) Михасю, Михасю! Іди до дому! Анна: Михасю, мама тебе кличуть. Іди до до- му! Михась: (виходить). Ник.: Анна: Ник.: Анна: Ник.: Анна: Ник.: Анна: (приступає до мами) Ви що робите, мамо? Шию тобі сорочку, щоби ти мав в що перебратися. Не треба, мамо, я буду ходити ще в цій. Цю треба вже випрати, бо брудна. Бруд тебе кусає. То нічого, що кусає. Я пошкробаюся тай вже. Але я бачив, що ви дерли тато- ву сорочку й мені шиєте. А як тато по- вернуться, то в що вберуться? Никольцю, ми вже не маємо тата; наші тато вже не жиють! Не жиють? А чому не жиють? Я памя- таю як тато йшли на війну то казали, щоби ми не плакали, що вони скоро вернуться. Никольцю, тато не знали що з ними ста- неться. З війни мало хто вертається. Була чутка що тато наші вбиті. (плаче) Маруся: Мамочко, хто нашого татунця вбив? Анна: Ник.: Анна: Ник.: Анна: Ник.: Анна: Поляки -- діти мої -- вони, ці вороги українського народа. З ними ведеться війна тепер і вони вбили нашого тата. Мамочко, я піду шукати нашого тата! Може я їх знайду, може вони ще не за- биті. Як я їх віднайду, то й я поможу бити поляків. Що ти говориш, Никольцю! Хто знає, де наші тато є, чи живі чи мертві? I як зможеш ти їх відшукати? Ти ще малий, в тебе ще сили немає. Малий? Сили немає? А ви бачили, ма- мо, як я Михася, що був Польщею, ки- нув що він не міг і встати? То була забава, а війна то не забава. Там бють та мордують людей. (думає) Мамо, ви знаєте, що я думаю? Що, Никольцю? Ник.: Анна: Ник. Анна: Ник: Кат.: i Kat.: Анна: Кат: Анна: Ник.: Анна: Кат: Анна: Я думаю, що коли я підросту, й буду великим, тоді буду бити всіх ворогів України. Никольцю, гріх бити людей! Гріх? А як вони бють наших людей й нашого татуня може забили то не гріх? То війна, дитино. Ну, то що, що війна! Наші люде добрі, наш татуньо були також добрі, вони ні- кому зла не робили. (входить) Слава Ісусу Христу! Слава на віки! Сідайте, сусідо! Я прийшла довідатись, чи ваших ще не- ма вдома. Що говорите, Катерино? Мій Іван вже десь давно в могилі. Як би він жив, пев- но дав би про себе знати. Чи ви не чули, що люде говорять, що Іван вже вби- тий? Чи то одно люде говорять! А от говори- ли про Гарасима Заставного, що заби- тий, а він цеї ночі вернув домів! Що, Заставний прийшов? Та вони оба з моїм Іваном пішли разом на війну. Я побіжу до нього та розпитаю, може він знає що про Івана. (хоче йти) Заждіть, не йдіть! Його тепер і так нема вдома. Кажуть, що хто вертається з на- ших то мусить критися перед поляка- ми. А коли він прийшов то може й ваші прийдуть. Мамо, хто прийде? Ta тато наш, Никольцю. Тітка Катерина кажуть, що деякі люде вертаються з війни то може й наш тато вернуть. (до Катерини) Моє серце віщує, що Іван вже не верне, бо коли би він був живим то бодай кількома словами дав би про себе знати, а то такий довгий час немає від нього ні одного листа. (плаче) А може й писали. Але ви не знаєте, що ті поляки виробляють. На почті кож- ний лист отвирають і читають, а коли написано що проти них, так вони та- кого листа не доручають. А ваш Іван як писав, так можливо дещо й про них згадав. Це як раз може бути причиною, що ви не отримали жадного листа. Знаєте, Катерино, я тої ночі мала див- ний сон. Десь сиджу я оттут в хаті, Іван і діти коло мене, тай говоримо. Він лю- бив так по вечері все сісти коло мене, та зі мною та з дітьми розмовляти. Нараз, немов із землі, появилися вовки й поча- ли нас кусати, а Івана найбільше. В ха- ті повстав великий крик, а Іван почав
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
