Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» it Ник.: (Бере в руки напис «Україна, підно- сить вгору, стає одною ногою на лежа- чого Михася та викрикає). Україна по- бідила! Михась: Марусю, завяжи рану, бо вміраю! Анна: Іди ляше там у свою Польщу й там ко- най! Не занечищуй своїм стервом моєї гарної України. Діти, перестаньте кричати! Никольцю, не можна так говорити! Перестаньте ба- витися! Голос: (з надвору) Михасю, Михасю! Іди до дому! Анна: Михасю, мама тебе кличуть. Іди до до- му! Михась: (виходить). Ник.: Анна: Ник.: Анна: Ник.: Анна: Ник.: Анна: (приступає до мами) Ви що робите, мамо? Шию тобі сорочку, щоби ти мав в що перебратися. Не треба, мамо, я буду ходити ще в цій. Цю треба вже випрати, бо брудна. Бруд тебе кусає. То нічого, що кусає. Я пошкробаюся тай вже. Але я бачив, що ви дерли тато- ву сорочку й мені шиєте. А як тато по- вернуться, то в що вберуться? Никольцю, ми вже не маємо тата; наші тато вже не жиють! Не жиють? А чому не жиють? Я памя- таю як тато йшли на війну то казали, щоби ми не плакали, що вони скоро вернуться. Никольцю, тато не знали що з ними ста- неться. З війни мало хто вертається. Була чутка що тато наші вбиті. (плаче) Маруся: Мамочко, хто нашого татунця вбив? Анна: Ник.: Анна: Ник.: Анна: Ник.: Анна: Поляки -- діти мої -- вони, ці вороги українського народа. З ними ведеться війна тепер і вони вбили нашого тата. Мамочко, я піду шукати нашого тата! Може я їх знайду, може вони ще не за- биті. Як я їх віднайду, то й я поможу бити поляків. Що ти говориш, Никольцю! Хто знає, де наші тато є, чи живі чи мертві? I як зможеш ти їх відшукати? Ти ще малий, в тебе ще сили немає. Малий? Сили немає? А ви бачили, ма- мо, як я Михася, що був Польщею, ки- нув що він не міг і встати? То була забава, а війна то не забава. Там бють та мордують людей. (думає) Мамо, ви знаєте, що я думаю? Що, Никольцю? Ник.: Анна: Ник. Анна: Ник: Кат.: i Kat.: Анна: Кат: Анна: Ник.: Анна: Кат: Анна: Я думаю, що коли я підросту, й буду великим, тоді буду бити всіх ворогів України. Никольцю, гріх бити людей! Гріх? А як вони бють наших людей й нашого татуня може забили то не гріх? То війна, дитино. Ну, то що, що війна! Наші люде добрі, наш татуньо були також добрі, вони ні- кому зла не робили. (входить) Слава Ісусу Христу! Слава на віки! Сідайте, сусідо! Я прийшла довідатись, чи ваших ще не- ма вдома. Що говорите, Катерино? Мій Іван вже десь давно в могилі. Як би він жив, пев- но дав би про себе знати. Чи ви не чули, що люде говорять, що Іван вже вби- тий? Чи то одно люде говорять! А от говори- ли про Гарасима Заставного, що заби- тий, а він цеї ночі вернув домів! Що, Заставний прийшов? Та вони оба з моїм Іваном пішли разом на війну. Я побіжу до нього та розпитаю, може він знає що про Івана. (хоче йти) Заждіть, не йдіть! Його тепер і так нема вдома. Кажуть, що хто вертається з на- ших то мусить критися перед поляка- ми. А коли він прийшов то може й ваші прийдуть. Мамо, хто прийде? Ta тато наш, Никольцю. Тітка Катерина кажуть, що деякі люде вертаються з війни то може й наш тато вернуть. (до Катерини) Моє серце віщує, що Іван вже не верне, бо коли би він був живим то бодай кількома словами дав би про себе знати, а то такий довгий час немає від нього ні одного листа. (плаче) А може й писали. Але ви не знаєте, що ті поляки виробляють. На почті кож- ний лист отвирають і читають, а коли написано що проти них, так вони та- кого листа не доручають. А ваш Іван як писав, так можливо дещо й про них згадав. Це як раз може бути причиною, що ви не отримали жадного листа. Знаєте, Катерино, я тої ночі мала див- ний сон. Десь сиджу я оттут в хаті, Іван і діти коло мене, тай говоримо. Він лю- бив так по вечері все сісти коло мене, та зі мною та з дітьми розмовляти. Нараз, немов із землі, появилися вовки й поча- ли нас кусати, а Івана найбільше. В ха- ті повстав великий крик, а Іван почав
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
