Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20
"ЖІНОЧИЙ CBIT« п | Уляна Галицька. Спомин (Нарис) Вже день світає і зоряні про- міння розганяють ніч, щезають тіни. Усе ще потопає у тихому . На сході небо забагрилось уява півкулею i вся все- ленна із запертим віддихом жде нового дня, теплих промін- нів сонця, під якими все ожи- ває і наповняється радістю. Аж ось прокинувсь вітрець і мов збиточний хлопчик почав шевелітись а від цього шеве- ління, затремтіло листячко на деревині, одно друге, третє — і знов спокій .:. Вітрець полинув далі і зачі- пив дрімучу вишеньку, яка не- вдоволено покивала за ним сво- їми віттями, повними черво- них ягідок; а далі стрибнув на кущ рожі що солодко дрімала, похиливши свої червоні голов- ки до долу і шепнув: »Уста- вайє. Затремтіла рожа, заколиха- лись головки і посипалась за- пашна холодна роса до долу, мов найкращі перлини. А він, цей збиточник, погнався даль- ше. Між деревами забіліли стіни нової хатини. Ану, що там?!.. Ітихесенько, нишком підкра- дається поміж зеленим барвін- ком, поміж білими леліями а там ЗНА вище, на яблуню; потряс віточкою і яблуко упа- ло собаці на ніс, що саме спала під яблунею. Собака прокинулась, замур- котіла невдоволено і потяглась ліниво під хату. Аж ось збиточник запримі- тив між віттями яблуні відчи- нене віконце. » Ану, загляну ще там... | Біленьке личко потенуло у щасливому сні... І подув вітрець о шепотом: »Вставайє а сам лукаво скрив- ся за стіну, Та не досить йому. Він знова дунув в біленьке лич- ко, на якому порушились чор- ненькі кучері i полоскотали по під шийку молоде, одинайцять літ дівча, а сам безжурно по- THABCh на садок, на торбочок а там і надан. От тут його воля! ву збудивсь лан Тшениці і по- котилась поволи золота хвиля погнався на зелену діброву... Від подуву лукавого збиточ- ника прокинулась Марійка, що ті під вікном. Встала охочо, побігла в садочок, щоб умити личко ранньою росою. Поглянула на схід, сонечко чудовою луною пісилало пер» ші проміння на світ. Пташки, пробудившись, на всі лади сла- вили могучу природу. Марійка усміхнулась сонечкові привіт- но і пішла до стайні, зайняла свою »Чорнулює і погнала ні пасовиско. У церкві відозвавсь несміло ane дзвін а відгомін його понісся луною скрізь. Сьогодні неділенька - - поду- мала | Марійка -- підганяючи свою чорнулю вузенькою стеж- кою понад річку, що спокійно плила срібною лентою по при Марійчину сіножать. I ось вона привязала чорну- лю на припоні а сама підійшла до берега, стала у воді зади- вившись на чудовий схід сон- ця. По обох боках річки роз- кинулись сині незабудьки, по яких вже й ранні пчілки увива- лись. Марійка стояла у воді і не могла відорвати свого зору від чудового краєвиду а ма- ленькі рибки одна за другою боязко підпливали i торкались ніжно до єї білих ніг. Її хоті- лось зловити рибочку, та вона знала, що всі вони миттю вті- чуть, як тільки рушити ногою. Та в цій саме хвилі надлеті- ла ластівочка, зачепила криль- цем воду і всі вони сполохані рівненько як на команду від- плили. Марійка похилилась, щоб зірвати незабудьку, та єї рука спинилась. Жаль стало дрібненької цвітки, вона сіла на березі і вдивилась в синю, дрібненьку красу.... А чорну- ля паслась недалечко і хрясь- кала свіжу травицю. Тепленький, спокійний, не дільний ранок сповивав чара- ми HeBHHHY душу дівчати i вдивляючись в глубоку синя- ву неба, воно солодко задрі- мало. і сниться їй, не що інше, а а її чорнуля та каже до неї: Сідай Марійко на мене, та поїдемо далеко, далеко за мо- pe. »Там краще — каже чорну- ля, там ти будеш в шовках хо- дитиє. Марійка видряпалась на чор- нулю i їдуть. — Аж ось і море. Якже через море, думає Марій- ка і страшно їй стало; а чорну- ля по воді наче по піску. Тіль- ки трошки стрягне, але чим дальше від берега, тим глибше стряне у воді. Марійка цупко держиться чорнулі а тут вже її вода сягає ніг, вже й по пле- чах хлюпоче, ось ось потонуль обі. Та раптом щось коло рійчиного уха: хрясь, хрясі,, хрясь, а далі щось наче остре, шорстке та мокре потерло єї по лиці. Марійка кинулась пе- релякана з просоння, уся мо- кра, спітніла і відчинивши очі побачила свою чорнулю, шо стояла саме над нею, та вели- кими очима гляділа на Марій- ку і заревіла приязно наче го- ворила -- вже час до дому. »Так тиж мене повезеш до А- мерики«? питала Марійка свою чорнулю. Сонечко підбилось ген ген високо і добре напекло її плечі, недармаж їй снилось, що вона в морю, а цеж вона так спітніла. Схопилась вона, побігла на сіножать, нарвала червоних ма- ків, синіх блаватів і сіла пле- сти вінок а згадавши свій сон, усміхнулась та затягнула пісню із »Свекрухиє, яку то її батько
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20 
