Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20
"ЖІНОЧИЙ CBIT« п | Уляна Галицька. Спомин (Нарис) Вже день світає і зоряні про- міння розганяють ніч, щезають тіни. Усе ще потопає у тихому . На сході небо забагрилось уява півкулею i вся все- ленна із запертим віддихом жде нового дня, теплих промін- нів сонця, під якими все ожи- ває і наповняється радістю. Аж ось прокинувсь вітрець і мов збиточний хлопчик почав шевелітись а від цього шеве- ління, затремтіло листячко на деревині, одно друге, третє — і знов спокій .:. Вітрець полинув далі і зачі- пив дрімучу вишеньку, яка не- вдоволено покивала за ним сво- їми віттями, повними черво- них ягідок; а далі стрибнув на кущ рожі що солодко дрімала, похиливши свої червоні голов- ки до долу і шепнув: »Уста- вайє. Затремтіла рожа, заколиха- лись головки і посипалась за- пашна холодна роса до долу, мов найкращі перлини. А він, цей збиточник, погнався даль- ше. Між деревами забіліли стіни нової хатини. Ану, що там?!.. Ітихесенько, нишком підкра- дається поміж зеленим барвін- ком, поміж білими леліями а там ЗНА вище, на яблуню; потряс віточкою і яблуко упа- ло собаці на ніс, що саме спала під яблунею. Собака прокинулась, замур- котіла невдоволено і потяглась ліниво під хату. Аж ось збиточник запримі- тив між віттями яблуні відчи- нене віконце. » Ану, загляну ще там... | Біленьке личко потенуло у щасливому сні... І подув вітрець о шепотом: »Вставайє а сам лукаво скрив- ся за стіну, Та не досить йому. Він знова дунув в біленьке лич- ко, на якому порушились чор- ненькі кучері i полоскотали по під шийку молоде, одинайцять літ дівча, а сам безжурно по- THABCh на садок, на торбочок а там і надан. От тут його воля! ву збудивсь лан Тшениці і по- котилась поволи золота хвиля погнався на зелену діброву... Від подуву лукавого збиточ- ника прокинулась Марійка, що ті під вікном. Встала охочо, побігла в садочок, щоб умити личко ранньою росою. Поглянула на схід, сонечко чудовою луною пісилало пер» ші проміння на світ. Пташки, пробудившись, на всі лади сла- вили могучу природу. Марійка усміхнулась сонечкові привіт- но і пішла до стайні, зайняла свою »Чорнулює і погнала ні пасовиско. У церкві відозвавсь несміло ane дзвін а відгомін його понісся луною скрізь. Сьогодні неділенька - - поду- мала | Марійка -- підганяючи свою чорнулю вузенькою стеж- кою понад річку, що спокійно плила срібною лентою по при Марійчину сіножать. I ось вона привязала чорну- лю на припоні а сама підійшла до берега, стала у воді зади- вившись на чудовий схід сон- ця. По обох боках річки роз- кинулись сині незабудьки, по яких вже й ранні пчілки увива- лись. Марійка стояла у воді і не могла відорвати свого зору від чудового краєвиду а ма- ленькі рибки одна за другою боязко підпливали i торкались ніжно до єї білих ніг. Її хоті- лось зловити рибочку, та вона знала, що всі вони миттю вті- чуть, як тільки рушити ногою. Та в цій саме хвилі надлеті- ла ластівочка, зачепила криль- цем воду і всі вони сполохані рівненько як на команду від- плили. Марійка похилилась, щоб зірвати незабудьку, та єї рука спинилась. Жаль стало дрібненької цвітки, вона сіла на березі і вдивилась в синю, дрібненьку красу.... А чорну- ля паслась недалечко і хрясь- кала свіжу травицю. Тепленький, спокійний, не дільний ранок сповивав чара- ми HeBHHHY душу дівчати i вдивляючись в глубоку синя- ву неба, воно солодко задрі- мало. і сниться їй, не що інше, а а її чорнуля та каже до неї: Сідай Марійко на мене, та поїдемо далеко, далеко за мо- pe. »Там краще — каже чорну- ля, там ти будеш в шовках хо- дитиє. Марійка видряпалась на чор- нулю i їдуть. — Аж ось і море. Якже через море, думає Марій- ка і страшно їй стало; а чорну- ля по воді наче по піску. Тіль- ки трошки стрягне, але чим дальше від берега, тим глибше стряне у воді. Марійка цупко держиться чорнулі а тут вже її вода сягає ніг, вже й по пле- чах хлюпоче, ось ось потонуль обі. Та раптом щось коло рійчиного уха: хрясь, хрясі,, хрясь, а далі щось наче остре, шорстке та мокре потерло єї по лиці. Марійка кинулась пе- релякана з просоння, уся мо- кра, спітніла і відчинивши очі побачила свою чорнулю, шо стояла саме над нею, та вели- кими очима гляділа на Марій- ку і заревіла приязно наче го- ворила -- вже час до дому. »Так тиж мене повезеш до А- мерики«? питала Марійка свою чорнулю. Сонечко підбилось ген ген високо і добре напекло її плечі, недармаж їй снилось, що вона в морю, а цеж вона так спітніла. Схопилась вона, побігла на сіножать, нарвала червоних ма- ків, синіх блаватів і сіла пле- сти вінок а згадавши свій сон, усміхнулась та затягнула пісню із »Свекрухиє, яку то її батько
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20 
