Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20
ЖІНОЧИЙ CBIT« Маруся Синенька. Р 0 3 М 0 В д На широких полях України стоять одинцем порозкидувані могилки. У головах вистають із чорної землиці березові хре- сти а на таблицях видніють навмисне затерті підлою рукою написи: »НЕЗНАНИМ ГЕРО- ЯМ. Осінний вітер витягає якусь сумну мельодію. Мабуть співає заходячому сонцю по- хоронний марш, бо воно стом- лене заховалось за обрій і не- мов на пращання землі, кину- ло жмутом догоряючих лучів. Навпростець поля, до одної з могилок, закрадається ста- ренька жінка. Кидає гнівним поглядом на осторогу »встемп взброньони« та біжить остан- ками сил наперід. Добігла, простяглась вздовж на могилі й тяжко заридала. Сину, мій сину, одинокий та дорогий! Десять довгих та далеких миль ішла я, щоби ще- раз, може вже впосліднє, скро- пити гарячими сльозами твою Та це не є вже сльо- я знаю, що ти ix не любив ніколи. Не гнівайся си- ну, це відмінні сльози. Тамтих я вже давно Вір, це сльози радости, що я змо- гла привести на світ такого си- на. Я спочатку не розуміла те- бе, дивилась на твої святі ідеї, як на діточі мрії, не пускала тебе на страшну війноньку, як кожна чутлива матір, стара- лась зберегти тебе від мук та страждання. Я навіть допусти- лась такого страшного гріха, що тебе прокляла, коли проти моєї волі пішов боронити віт- чину. Вибач, сину, я не знала краще тоді. Доперва сьогодня я побачила тебе в ясній аврео- лі святости та геройства й від- чула свій гріх, мені на душі важко стало, мене давить щось у горлі, грудь мені розпирає, що я засліплена в своїй мате- ринській любові, мало що не позбавила тебе цього велико- го скарбу. Доперва сьогодня ляцька хижість зняла з моїх O- чей полуду й я побачила все; побачили й инші матері. Сину, вони, ці вороги про- кляті, прийшли вночі в село та створили пекло. Читальну спа- лили, кооперативу розбили, за- брали: наше збіжжя, худобу, дріб, а коли твій батько за своїм добром впімнувся його важно побили. Він вже ніко- ли не піднесеться з постелі! Би ли й мене, знущались, катува- ли; диви, скільки мойого си- вого волосся мені вирвали. Ко- ли люде за мною обстали, так вони тоді стріляли й неодного Цілі два тижні замордували. лю нам цілувать казали, поль- ському вірлові нас віват кри- чать заставляли й неодній бід- ній та нещасній дівчині кривду зділали. Ой, Боже, де ти! Чом не зіш- леш на них свойого смертонос- ного грому? Чом острою лис- кавкою не прошиєш серце кож- ного ката, щоб вже більше не піднялась його брудна рука? Ах, правда! Це покута, гірка покута за це, що ми не пус- кали своїх синів у слушний час. Сину, колиб ти тільки ще- раз міг встати, щераз взяти в свої юнацькі руки »гверикає, я не спинялаб тебе; я сама пі- шлаб з тобою, бодай кул силаб, щоб тільки пог! цих клятих ворогів! Але ти вже не станеш... Спи спокійно, сину, не сму- тися! Хоча твоє тіло зіли па- жерливі хробачки, твій бодрий дух остався між твоїми товари- шами. Твоя кров, твої муки, зродили нові кадри борців й ворог вже тремтить. Він злить- ся, мститься, невинних карає, але у тихі ночі по наших селах та містах товчеться вістун пом- сти й за кожну українську жер- тву, десять ворожих забирає. А тимчасом народ мовчить, таємно про великий день га- дає... Тямиш той день, як повіва- ли (жовто-блакитні прапори? Як неслась грімка пісня воскре- сення в горах Карпатах та ко- тилась голосним гомоном аж по гори Кавказ? Як ви довги- ми рядами, з піснею на устах, та з святою вірою в побіду у душах, рвалися до бою? Бо- же, це були світлі моменти, це були ясні дні, хоча ми їх тоді ще зовсім не розуміли. А те- пер, коли ляхи синів стріляють, коли батьків тися- чами в тюрми саджають, наші школи та церкви замикають, нашу рідну мову нам забіра- ють, - ми пізнали вповні вашу велику ідею. наших Але від сьогодня буде інак- ше. Я, й тисячі таких жінок як я, присягаємо на твою про- литу кров, на твої білі кости, що вже нічого на світі не спи- нить нас лучитись у могучі табори! ШПрисягаємо не про- хати більш ласки, але боротись. гак довго, доки не будемо мо- гли помянути тебе вже у Віль- ній та Соборній Україні! Опять рясні сльози залили її, затопили в горлі слова й вона затихла, замовкла. Ще кріп- кіще чорну могилку обняла й закамяніла. А осінний вітер знову зірвався, завив над її го- ловою та поніс гомоном її сло- ва по долині: У Вільній та Со- борній Україні....
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20 
