Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20
ЖІНОЧИЙ CBIT« Маруся Синенька. Р 0 3 М 0 В д На широких полях України стоять одинцем порозкидувані могилки. У головах вистають із чорної землиці березові хре- сти а на таблицях видніють навмисне затерті підлою рукою написи: »НЕЗНАНИМ ГЕРО- ЯМ. Осінний вітер витягає якусь сумну мельодію. Мабуть співає заходячому сонцю по- хоронний марш, бо воно стом- лене заховалось за обрій і не- мов на пращання землі, кину- ло жмутом догоряючих лучів. Навпростець поля, до одної з могилок, закрадається ста- ренька жінка. Кидає гнівним поглядом на осторогу »встемп взброньони« та біжить остан- ками сил наперід. Добігла, простяглась вздовж на могилі й тяжко заридала. Сину, мій сину, одинокий та дорогий! Десять довгих та далеких миль ішла я, щоби ще- раз, може вже впосліднє, скро- пити гарячими сльозами твою Та це не є вже сльо- я знаю, що ти ix не любив ніколи. Не гнівайся си- ну, це відмінні сльози. Тамтих я вже давно Вір, це сльози радости, що я змо- гла привести на світ такого си- на. Я спочатку не розуміла те- бе, дивилась на твої святі ідеї, як на діточі мрії, не пускала тебе на страшну війноньку, як кожна чутлива матір, стара- лась зберегти тебе від мук та страждання. Я навіть допусти- лась такого страшного гріха, що тебе прокляла, коли проти моєї волі пішов боронити віт- чину. Вибач, сину, я не знала краще тоді. Доперва сьогодня я побачила тебе в ясній аврео- лі святости та геройства й від- чула свій гріх, мені на душі важко стало, мене давить щось у горлі, грудь мені розпирає, що я засліплена в своїй мате- ринській любові, мало що не позбавила тебе цього велико- го скарбу. Доперва сьогодня ляцька хижість зняла з моїх O- чей полуду й я побачила все; побачили й инші матері. Сину, вони, ці вороги про- кляті, прийшли вночі в село та створили пекло. Читальну спа- лили, кооперативу розбили, за- брали: наше збіжжя, худобу, дріб, а коли твій батько за своїм добром впімнувся його важно побили. Він вже ніко- ли не піднесеться з постелі! Би ли й мене, знущались, катува- ли; диви, скільки мойого си- вого волосся мені вирвали. Ко- ли люде за мною обстали, так вони тоді стріляли й неодного Цілі два тижні замордували. лю нам цілувать казали, поль- ському вірлові нас віват кри- чать заставляли й неодній бід- ній та нещасній дівчині кривду зділали. Ой, Боже, де ти! Чом не зіш- леш на них свойого смертонос- ного грому? Чом острою лис- кавкою не прошиєш серце кож- ного ката, щоб вже більше не піднялась його брудна рука? Ах, правда! Це покута, гірка покута за це, що ми не пус- кали своїх синів у слушний час. Сину, колиб ти тільки ще- раз міг встати, щераз взяти в свої юнацькі руки »гверикає, я не спинялаб тебе; я сама пі- шлаб з тобою, бодай кул силаб, щоб тільки пог! цих клятих ворогів! Але ти вже не станеш... Спи спокійно, сину, не сму- тися! Хоча твоє тіло зіли па- жерливі хробачки, твій бодрий дух остався між твоїми товари- шами. Твоя кров, твої муки, зродили нові кадри борців й ворог вже тремтить. Він злить- ся, мститься, невинних карає, але у тихі ночі по наших селах та містах товчеться вістун пом- сти й за кожну українську жер- тву, десять ворожих забирає. А тимчасом народ мовчить, таємно про великий день га- дає... Тямиш той день, як повіва- ли (жовто-блакитні прапори? Як неслась грімка пісня воскре- сення в горах Карпатах та ко- тилась голосним гомоном аж по гори Кавказ? Як ви довги- ми рядами, з піснею на устах, та з святою вірою в побіду у душах, рвалися до бою? Бо- же, це були світлі моменти, це були ясні дні, хоча ми їх тоді ще зовсім не розуміли. А те- пер, коли ляхи синів стріляють, коли батьків тися- чами в тюрми саджають, наші школи та церкви замикають, нашу рідну мову нам забіра- ють, - ми пізнали вповні вашу велику ідею. наших Але від сьогодня буде інак- ше. Я, й тисячі таких жінок як я, присягаємо на твою про- литу кров, на твої білі кости, що вже нічого на світі не спи- нить нас лучитись у могучі табори! ШПрисягаємо не про- хати більш ласки, але боротись. гак довго, доки не будемо мо- гли помянути тебе вже у Віль- ній та Соборній Україні! Опять рясні сльози залили її, затопили в горлі слова й вона затихла, замовкла. Ще кріп- кіще чорну могилку обняла й закамяніла. А осінний вітер знову зірвався, завив над її го- ловою та поніс гомоном її сло- ва по долині: У Вільній та Со- борній Україні....
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20 
