Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» минулось; а якби не заво- дивсь то й не смуткував би те- пер i не стидно-б було, що те- бе побито! А Андрійко йому своє: -- I, так сидіти нудно! Та знов югне з хати — і слід загинуві...... Тихий був Василько, роз- судливий, хто його й на розум добрий наставляв, Господь йо- го знає! Чи піде було чи не піде до товариша, вже й по- вернувсь, вже й дома: не заси- диться, не заграється нігде. Так і зріс на самоті сам із со- бою. Не говіркий був, не сміли- вий. У кого вже він вдався та- кий! Андрійко то всіх дівчат у селі знає. Робить і діло, щи- рим серцем робить, а годинку урве собі на гуляннє парубоць- ке! Сейже, як до чого став, i очий не зведе і думки ні на що не зверне -- уся душа його в роботі. Діти мої, діти мої! Пройшла в нас чутка -- ре- крутчина сего року буде. Як я почула, наче мене холодом обняло. Поглянула на своїх парубків: що то за хороші, за молоді, Боже мій добрий! Одного ранку -- бодай тако- го ніхто не оглядав — сказано мені, що на черзі Андрійко у рекрути...... Збираю останне, споряжаю його.... Яково то свою дити- ну на лихо, на біду виряжати! Хто того не знає, нехай же ме- не спитає!.... А він то на мо- їх очах уже привяв.... Де той погляд молодецький, де той у- сміх веселий. Чи меніж те оповідати, що не одна я ненька стара хлопце- ви серденько слізми вялила? Плакали і молоді очи за ним, за його гарною вродою! Любо він пісні виспівує було ясними зорями. Голос його по усьому селу розлягається. Отже й ви- співав собі дівчину любу та гарну. Літної пори, тихими та теплими ночами лежу було до- вго без сну -- думаю та го- рюю, і чую було розмову їх ти- ху та любу.... Сподівалась я невісточки як ластівочки собі на втіху.... Пішла моя споді- ванка слідом за рекрутами! Казано в середу брати бран- ців по обіді. Сиджу я та до- жидаю тої години -- коли вбі- гає мій Василько задиханий, блідий, а за ним два чоловіки в хату. — Пані матко! спорядіть o- бох; пан звелів і Василя брати. Я віри не йму їм. -- Не буде сего! -- таки їм кажу. — Атжеж пан і сам лю- дина! -- Ні, мамо, -- промовив Василь, -- так воно дійсно є, як вони тобі казали!.... Івсі мене вмовляють, ав мене серце наче завмерлі і чую, що говорять, і бачу їх, а до серця ніщо мені не дохо- дить...... Виїзджали три тройки. Усе новобранці. За ними рід іде, провожає. Сіла й я між своїми синами, їду. | Шлях мигтить; гаї та поля на очи набігають.... I так мені сталося, наче я дитина: не розумію нічого, не знаю, не памятаю. Тілько як гляну на дітий, то страшно стане. Приїхали до приєму, повели їх, а ми стоїмо, ждемо. Мене мов сон хилить, та будять мене -- хто плачем, хто риданням. Перших вивели моїх. Госпо- ди, Боже мій: Ти-ж у нас ве- ликий, Ти-ж милостивий! Луч- ше-б я у землю поховала їх о- Gox!. Привели мене у темну якусь хатину -- землянка чи льох чи що воно таке, не скажу! Якийсь Москаль сидить: головач, роз- кошланий, "під щотиною у- весь, як їжак. Се буде їх стар- ший, дядько.... Кланяюсь, прошу: -- Не оставте ласкою вашо- ю, добродію, і моїх сині Даю йому, що змоглась, гро- шенят; а то полотна і на діток дещо.... -- Не журись, старушка, -- прохрипів, — трошка ваші син- ки проскучають, без того не можна на світі, а там злюбить- ся; молодці "будуть, от якія приміром кажучи! Поганула я тоді спильна на нього: червоний, обдутий я- кийсь він, очи в нього якось померхли.... Боже-ж мій! А мої сини, мої голуби сизі! Що у них душа тепереньки свята і погляд ясний, і любі обличчя квіткою процвітають! Попрощалися. Провели ме- не діти за місто.... От іще й досі, як вибереться літом на день горячий, душний, то й згадаю собі те прощаннє на- ше: от ідемо містом.... поза- чинювані будинки, запиняні ві- кна скрізь; за містом соснина темна далека заступила шлях пісковатий; суне перед очима по піску рипливий віз, на небі сонце пекуче... Зісталась я сама-самісенька, недугуючи. Hi сну мені ні від- починку. Роблю через силу, нічого не знаю, не чую. Минає рік і другий і пятий. Обняла мене мов хмара чор- на; тілько й світяться мені як дві зіроньки темної ночи: то дітоньки мої! По Різдві сиджу я одного ве- чора, так вже у пізні лягови, пряду.... На дворі заверюха,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
