Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» минулось; а якби не заво- дивсь то й не смуткував би те- пер i не стидно-б було, що те- бе побито! А Андрійко йому своє: -- I, так сидіти нудно! Та знов югне з хати — і слід загинуві...... Тихий був Василько, роз- судливий, хто його й на розум добрий наставляв, Господь йо- го знає! Чи піде було чи не піде до товариша, вже й по- вернувсь, вже й дома: не заси- диться, не заграється нігде. Так і зріс на самоті сам із со- бою. Не говіркий був, не сміли- вий. У кого вже він вдався та- кий! Андрійко то всіх дівчат у селі знає. Робить і діло, щи- рим серцем робить, а годинку урве собі на гуляннє парубоць- ке! Сейже, як до чого став, i очий не зведе і думки ні на що не зверне -- уся душа його в роботі. Діти мої, діти мої! Пройшла в нас чутка -- ре- крутчина сего року буде. Як я почула, наче мене холодом обняло. Поглянула на своїх парубків: що то за хороші, за молоді, Боже мій добрий! Одного ранку -- бодай тако- го ніхто не оглядав — сказано мені, що на черзі Андрійко у рекрути...... Збираю останне, споряжаю його.... Яково то свою дити- ну на лихо, на біду виряжати! Хто того не знає, нехай же ме- не спитає!.... А він то на мо- їх очах уже привяв.... Де той погляд молодецький, де той у- сміх веселий. Чи меніж те оповідати, що не одна я ненька стара хлопце- ви серденько слізми вялила? Плакали і молоді очи за ним, за його гарною вродою! Любо він пісні виспівує було ясними зорями. Голос його по усьому селу розлягається. Отже й ви- співав собі дівчину любу та гарну. Літної пори, тихими та теплими ночами лежу було до- вго без сну -- думаю та го- рюю, і чую було розмову їх ти- ху та любу.... Сподівалась я невісточки як ластівочки собі на втіху.... Пішла моя споді- ванка слідом за рекрутами! Казано в середу брати бран- ців по обіді. Сиджу я та до- жидаю тої години -- коли вбі- гає мій Василько задиханий, блідий, а за ним два чоловіки в хату. — Пані матко! спорядіть o- бох; пан звелів і Василя брати. Я віри не йму їм. -- Не буде сего! -- таки їм кажу. — Атжеж пан і сам лю- дина! -- Ні, мамо, -- промовив Василь, -- так воно дійсно є, як вони тобі казали!.... Івсі мене вмовляють, ав мене серце наче завмерлі і чую, що говорять, і бачу їх, а до серця ніщо мені не дохо- дить...... Виїзджали три тройки. Усе новобранці. За ними рід іде, провожає. Сіла й я між своїми синами, їду. | Шлях мигтить; гаї та поля на очи набігають.... I так мені сталося, наче я дитина: не розумію нічого, не знаю, не памятаю. Тілько як гляну на дітий, то страшно стане. Приїхали до приєму, повели їх, а ми стоїмо, ждемо. Мене мов сон хилить, та будять мене -- хто плачем, хто риданням. Перших вивели моїх. Госпо- ди, Боже мій: Ти-ж у нас ве- ликий, Ти-ж милостивий! Луч- ше-б я у землю поховала їх о- Gox!. Привели мене у темну якусь хатину -- землянка чи льох чи що воно таке, не скажу! Якийсь Москаль сидить: головач, роз- кошланий, "під щотиною у- весь, як їжак. Се буде їх стар- ший, дядько.... Кланяюсь, прошу: -- Не оставте ласкою вашо- ю, добродію, і моїх сині Даю йому, що змоглась, гро- шенят; а то полотна і на діток дещо.... -- Не журись, старушка, -- прохрипів, — трошка ваші син- ки проскучають, без того не можна на світі, а там злюбить- ся; молодці "будуть, от якія приміром кажучи! Поганула я тоді спильна на нього: червоний, обдутий я- кийсь він, очи в нього якось померхли.... Боже-ж мій! А мої сини, мої голуби сизі! Що у них душа тепереньки свята і погляд ясний, і любі обличчя квіткою процвітають! Попрощалися. Провели ме- не діти за місто.... От іще й досі, як вибереться літом на день горячий, душний, то й згадаю собі те прощаннє на- ше: от ідемо містом.... поза- чинювані будинки, запиняні ві- кна скрізь; за містом соснина темна далека заступила шлях пісковатий; суне перед очима по піску рипливий віз, на небі сонце пекуче... Зісталась я сама-самісенька, недугуючи. Hi сну мені ні від- починку. Роблю через силу, нічого не знаю, не чую. Минає рік і другий і пятий. Обняла мене мов хмара чор- на; тілько й світяться мені як дві зіроньки темної ночи: то дітоньки мої! По Різдві сиджу я одного ве- чора, так вже у пізні лягови, пряду.... На дворі заверюха,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
