Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» ра ae Марко Вовчко Два Cun... Чоловік умер, двоє діточок мені покинув, два сини. Треба мені заробити, своїх діток го- дувати. Не справлюсь сама. Те продала, те продала -- усе попродала. Важко нам убогим своє добро збувати, що воно в нас кровю обкипіло. Збула.... клопочуся, бідкаю з ночи до ночи. Ніколи гаразд і діточками втішатись..... =a A дітючки ростуть, уже, й вються коло мене і щебечуть мої соловейки. Андрійко був у мене повно- видий, ясноокий; веселий був хлопчик, жвавий. Було за день добре мені впечеться своєю пустотою, а ще лучше розва- жить. І посварюсь, і поцілую його . Він був старшенький. А що вже Василько — тихий, сумирний: і в хаті не чуть і на дворі не видно. Був якийсь задумливий змалку. Чи те, що він у таку тяжку годину наро- дився, хутенько після мого чоловіка, чи таку вдачу йому Бог дав. Андрійко село оббіжить -- вернеться червоний, сміючися, пустуючи; а цей, гляди, під ха- тою денебудь сидітиме: 3e- млею пересипається або зілля всякі вишукує: розкопує щось -- хробачка вигребе, або ме- телика вловить -- дивиться, думає.... Гукне Андрій, він у- весь іздрігнеться. A коли TO було ляже в садку та цілісень- кий день і пролежить нерухо- мо, мов прислухується до чо- то. -- Що це задумався, сину? — спитаю. -- Який це світ великий, не- не! Ще хлопям був, приземком, а всі вже зілля знав: і як зветь- ся, де й коли процвітає і я- ким цвітом; і коли пташки у вирій відлітають і коли прилі- тають з вирею -- усе він теє знав. — Це йому так Бог дав! — було мені кажуть люди. -- Нехайте його -- це йому так Бог дав. Марко Вовчко Ото було тими вечерами до- вгими осінними, як вже сто- мить мене робота, зберу о- бойко до себе на коліна та по- чну на добрий розум навчати -- як вмію, так і навчаю... Розказую їм про те і про друге -- толкуюся 3 ними: Отже мій Андрійко хутко й за- скучає; так він і вариться; очи собі тре і позіхає і зітха. -- Пустіть вже, мамо! -- проситься. А скоро пустила, чого не загадає! I гомонить i пустує, поки сон і зможе. А Василько буде хоч цілісеньку ніч тую довгу зі мною сидіти, мене слухаючи та мені в очи пильнесенько дивлячись. Поснемо. В ночи прокинеш- ся -- не спить Василько мій. -- Сину! Чому не спиш? -- Так. Не хочу! Чого, ма- мо, ніч темна-невидна? -- Так Бог дав, дитино, що темно в ночи.... Спи! — ка- жу йому, — спи! Він і замовкне.. Тілько довго ще неспокійно вороча- ється. Було як місяць засвітить, Василько дивиться, очей не зводячи. А я від людий чула, що недобре, як на сонних дітий місяць сипле промінєм -- то й укриваю було ix і наказую Василькови: »He дивись, Василечку, на місяць -- не годиться!" Він і зітхне.. To вже в ряди-годи упаде така нічка, щоб він спо- чив тихим духом або вовсім нема йому сну, абож сни неспо- кійні сняться. Андрійко не такий. Уже 30- ря знялась, вже й сонечко зій- шло, а він міцним сном BHCH- пляється, розкидався -- роз- горівся.... Як його з вечора трудно упорхати, так і підняти у ранці. А прокинувся він, мій пустунчик -- і гуком йо- го в.хаті, аж сохи движать! Ну, бігать, гомоніть, гайнува- ти, аж усе піде жужмом! А са- мо таке раде, веселе, миле!.... Та то вже, хоч жалко не жалко, а треба впинити: і по- страхаєш було і покрикнеш на него =. Василько меншенький, а на- вчає старшого брата. Андрій- ко скорший був, палкий як і- то було тричи на день і більш посвариться з дітьми на вулиці, а то й побється за яку пустоту. - Андрійку! -- каже Ва- силь, — а що ти невеселий? -- Бився, от що! -- От й бачиш, Андрійку, що за твою пустоту тобі й не —
Page load link
Go to Top