Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
18 «ЖІНОЧИЙ СВІТ» бо я буду ще раз тут, а далі не журіться нічим. I тим не жу- ріться, що мені не подякуєте, Може мені хтось инши й чи- мось добрим подякує, хтось, хто се може і сам не знає, до- ки його господь на те не ске- pye.” »Я BK... Bu мені ce може не повірите, що я вже майже від року грошей від свого му- жа не дістала, все лиш вона. Ось, погляньте, які в мене ру- ки запрацьовані з потайної праці для чужих." »Не треба мені ваших гро- шей! Я ще раз кажу. Не по- дякуєте ви мені, зробить мені замість вас хто инший добре. Tle... де подяка. Як-би була подяка, не велось-би бідним на сім світі як червам, що його кожна взута нога | прида- влює. Будьте здорові -- і зай- діть, як казала я вам, за сім день з волосом! Я мушу знов тут бути. Може зайду в ліс. Але хоч-би то от-тут коло сьо- го потічка буду ждати. А як- би уснула — його гукі шум може кине бабу в сон -- ви збудіть", Так сказала, закинула торбу на плечі, подалась живим кро- ком в противну сторону ву- зенькою білою 1 стежечкою i мов видіння щезла. Донесла семої днини пані I- рина два волоси чорної барви своєї суперниці в білім тонкім папері. Чужинниця сиділа спра вді над шумливим потоком, вижидаючи. Не говорили багато. »OT-TyT волосся, добра жін- ко. Я так скоро ішла і потай- ки, щоб ніхто мене не бачив; ні діти, що вічно мене дер- жуться, ні в о на, що вовчи- ми очима стежить за мною, чи не зближаюся я до свого чо- ловіка, або він до мене. Я зо- всім мокра на тілі.. з скорого ходу. Спішучись сюди заєдно боялася, що не стрінуся з ва- ми. O боже мій? — Спішно говорила, а радше викидала з уст між віддихом. ,Тай та- ки вертаю. В воздусі ніби схована погроза. Вона все так на мене впливає, Може... побачимося ще коли в життю" і усміхнулася сумно, любо. »Дякую вам раз і дякую вам і другий і третий.." і пода- ла руку чужій жінці. »Вертайтеся щасливо і не бійтесь! I стара Mapiya має душу," : Пані Ірина завернула, не від- почавши ні хвильку. Не мала покою. Їй здавалося — за нею гнало щось, щоб не опізнила- Не минуло багато часу, коли нараз чорні хмари клубами надлетіли, знявся вітер і поча- ло блискати. Часто лякаючи вдаряли і громи, а за ними ки- нулась злива. Похлипала, прохолодила, вспокоїла жаждучі бажання i -згубилася. B девятий день винесли па- ню Ірину на кладовище. Рап- това охолода в поспішнім по- вороті кинула її на постіль і не дозволила більше піднестися. Гірко пищали, кликали за не- ю її сироти. Чоловік затикав уха: Охті діти хотіли ма- тір збудити і не вмовкали! Він клячів довгий час ко- ло її постелі, уклав вінець у її ніг, але їй було се все вже о- боятне. Обоятне було її й те, що і як сповнила чужа Маріца свою о- бітницю помочи їй. Се стало- ся потайком, в лісі. Вона зло- вила велику, зелену жабу, взя- ла її лагідно в руки і, уклавши її в подолок, вибрала з своєї торби маленьку, в гудз звяза- ну шматину, розвязала, витя- гнула з неї голку і в папір за- витий волос тої. | Заволочи- ла голку тим волосом i, взяв- ши жабу в руки, зашила її од- но о к о. Скінчивши се за- бралася до другого. Не вспі- ла се однак до кінця довести, бо саме як дошивала його до середини, жаба вирвалася з рук і вона -- хотіла чи не хотіла, оставила ii на волі. »Їди і шукай твого гнізда, з котрого вийшла TH!” сказа- вши так, сама відійшла в дале- ку дорогу і не вертала більше. Пані Ушко газдує в хаті вді- вця широко i нестіснено, лиш оставші сироти докучають її й своїм плачем і покликами за матерею, наче рівновагу роз- бивають в ній, що мов розбур- хана вода чим раз силується виказати гладку поверхню, I пройшов час. Тижні, мі- сяці, надійшла осінь а з нею щось недобре сталося пані У- шко. В неї почали очі хворіти. Зразу незначно, а далі ніби са- мі з себе почали заплющувати- ся -- зростатися. Вперед од- но, а затим і друге. Але чуд- но, чудно, бо друге лиш до половини, а друга половина о- стала отвертою. Не міг її в тім ніхто помо- чи, бо ніхто не розумів такої хвороби. Вдовець купував ліки, ста- рався о полекшу, а коли по- рішено, що се властиво не є жадна хороба, лише чудний обяв такий, завізвав він її рід- ню. Вона не лише що забрала доньку від нього але і умі- стила в далекім відповіднім мі- сці, де мала утримання. Там во- на з палицею в руках ходить і шукає гладкої дороги, де її не оден і,не одна бачить. Часом, як хто з нею забала- кається довше, вона оповідає йому де-що з свого життя і до- кінчує: ,Про все-б я була в світі гадала, всего сподівала- ся, але що я страчу півтора взору, не була-б ніколи віри- ла. Чернівці, в маю 1931,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
