Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
18 «ЖІНОЧИЙ СВІТ» бо я буду ще раз тут, а далі не журіться нічим. I тим не жу- ріться, що мені не подякуєте, Може мені хтось инши й чи- мось добрим подякує, хтось, хто се може і сам не знає, до- ки його господь на те не ске- pye.” »Я BK... Bu мені ce може не повірите, що я вже майже від року грошей від свого му- жа не дістала, все лиш вона. Ось, погляньте, які в мене ру- ки запрацьовані з потайної праці для чужих." »Не треба мені ваших гро- шей! Я ще раз кажу. Не по- дякуєте ви мені, зробить мені замість вас хто инший добре. Tle... де подяка. Як-би була подяка, не велось-би бідним на сім світі як червам, що його кожна взута нога | прида- влює. Будьте здорові -- і зай- діть, як казала я вам, за сім день з волосом! Я мушу знов тут бути. Може зайду в ліс. Але хоч-би то от-тут коло сьо- го потічка буду ждати. А як- би уснула — його гукі шум може кине бабу в сон -- ви збудіть", Так сказала, закинула торбу на плечі, подалась живим кро- ком в противну сторону ву- зенькою білою 1 стежечкою i мов видіння щезла. Донесла семої днини пані I- рина два волоси чорної барви своєї суперниці в білім тонкім папері. Чужинниця сиділа спра вді над шумливим потоком, вижидаючи. Не говорили багато. »OT-TyT волосся, добра жін- ко. Я так скоро ішла і потай- ки, щоб ніхто мене не бачив; ні діти, що вічно мене дер- жуться, ні в о на, що вовчи- ми очима стежить за мною, чи не зближаюся я до свого чо- ловіка, або він до мене. Я зо- всім мокра на тілі.. з скорого ходу. Спішучись сюди заєдно боялася, що не стрінуся з ва- ми. O боже мій? — Спішно говорила, а радше викидала з уст між віддихом. ,Тай та- ки вертаю. В воздусі ніби схована погроза. Вона все так на мене впливає, Може... побачимося ще коли в життю" і усміхнулася сумно, любо. »Дякую вам раз і дякую вам і другий і третий.." і пода- ла руку чужій жінці. »Вертайтеся щасливо і не бійтесь! I стара Mapiya має душу," : Пані Ірина завернула, не від- почавши ні хвильку. Не мала покою. Їй здавалося — за нею гнало щось, щоб не опізнила- Не минуло багато часу, коли нараз чорні хмари клубами надлетіли, знявся вітер і поча- ло блискати. Часто лякаючи вдаряли і громи, а за ними ки- нулась злива. Похлипала, прохолодила, вспокоїла жаждучі бажання i -згубилася. B девятий день винесли па- ню Ірину на кладовище. Рап- това охолода в поспішнім по- вороті кинула її на постіль і не дозволила більше піднестися. Гірко пищали, кликали за не- ю її сироти. Чоловік затикав уха: Охті діти хотіли ма- тір збудити і не вмовкали! Він клячів довгий час ко- ло її постелі, уклав вінець у її ніг, але їй було се все вже о- боятне. Обоятне було її й те, що і як сповнила чужа Маріца свою о- бітницю помочи їй. Се стало- ся потайком, в лісі. Вона зло- вила велику, зелену жабу, взя- ла її лагідно в руки і, уклавши її в подолок, вибрала з своєї торби маленьку, в гудз звяза- ну шматину, розвязала, витя- гнула з неї голку і в папір за- витий волос тої. | Заволочи- ла голку тим волосом i, взяв- ши жабу в руки, зашила її од- но о к о. Скінчивши се за- бралася до другого. Не вспі- ла се однак до кінця довести, бо саме як дошивала його до середини, жаба вирвалася з рук і вона -- хотіла чи не хотіла, оставила ii на волі. »Їди і шукай твого гнізда, з котрого вийшла TH!” сказа- вши так, сама відійшла в дале- ку дорогу і не вертала більше. Пані Ушко газдує в хаті вді- вця широко i нестіснено, лиш оставші сироти докучають її й своїм плачем і покликами за матерею, наче рівновагу роз- бивають в ній, що мов розбур- хана вода чим раз силується виказати гладку поверхню, I пройшов час. Тижні, мі- сяці, надійшла осінь а з нею щось недобре сталося пані У- шко. В неї почали очі хворіти. Зразу незначно, а далі ніби са- мі з себе почали заплющувати- ся -- зростатися. Вперед од- но, а затим і друге. Але чуд- но, чудно, бо друге лиш до половини, а друга половина о- стала отвертою. Не міг її в тім ніхто помо- чи, бо ніхто не розумів такої хвороби. Вдовець купував ліки, ста- рався о полекшу, а коли по- рішено, що се властиво не є жадна хороба, лише чудний обяв такий, завізвав він її рід- ню. Вона не лише що забрала доньку від нього але і умі- стила в далекім відповіднім мі- сці, де мала утримання. Там во- на з палицею в руках ходить і шукає гладкої дороги, де її не оден і,не одна бачить. Часом, як хто з нею забала- кається довше, вона оповідає йому де-що з свого життя і до- кінчує: ,Про все-б я була в світі гадала, всего сподівала- ся, але що я страчу півтора взору, не була-б ніколи віри- ла. Чернівці, в маю 1931,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
