Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
10 «ЖІНОЧИЙ СВІТ» її уста порушились немов до у- суіху, але поважно відповіла: - Даруйте, ліків на нудьгу в нас немає! - А коли би я попросив вас, щоб хвилинку посиділи біля мене? - - Moro слова тремтять 3 душевного зворушення. - Мене? Самаританку? -пи- тає терпко, але підсуває крісло й сідає. - Xi6a прочитаю Вам що? — злагіднює свої слова. --НІ, не треба, говоріть що. Повертає голову в його сто- рону і питає: - Але що говоритиму? - Кажіть щось таке, щоб не лучило вас з цим будинком, з цією працею, щось про себе... -- Про себе? — дивується, a по хвилі питає: Чи знаєте, яке гарне цього року літо? Як ніжно пестить сонце ніби кождим промінням хоче втиснутися в душу? І мені, мабуть тому що воно таке гар- не, пригадується одна картина з минувших літ. Місяць, на який вона гляділа, освічував її обличча |і білий штивний чіпчик на голові, зпід якого визирало її темне волос- ся. -- Це було далеко, далеко відціля, й я була ще такою ма- лою, що бігала по зарослих ме- жах і зсилювала на стебла квіт дивини. По обох боках шеле- стіло казку шлискуче просо й враз з цим шепотом долітала до мене гутірка женців. Мати наказувала сестрі не толочити проса, батько оповідав щось веселе — нагло урвала й зади- вилась кудись перед себе. А йому так хотілось знати щось більше про неї. Не втер- лів і запитав: — А ваша рідня? Де вона? -- Рідня? -- запитала, диву- ючись, що досі він не знає, де вони всі. I майже грізно сказа- ла: -- Померли з голоду цеї ве- сни! Потім встала й нервовою ско- рсю ходою вийшла 3 кімнати. Йому пригадався вчорашний сон: кістяки на худих ніжках, з очима що вилазили через вну- трішнє терпіння . 2 -- Хто вона? Хто отці всі що терплять? Приходив до здоровля. Ще минулого тижня розбили гіпс, а нині сказали, що може вер- тати домів. Ще одна ніч подумав, але чогось не радувався тим. Кезав відчинити двері й спира- ючись на здорову руку, підво- дився як чув її кроки на кори- тарі. Досвіта, як шпарами в кім- нату тиснувся день, покликав її. - Я вже піду домів сьогодні -- сказав, як зупинилася біля ліжка. Це гарно, ви мабуть раді- єте? —- говорила, а лице хви- лю засяло усмішкою. Притакнув, хоча в душі щось перечило А ви, чи зможете забути усі ці терпкі слова, які я сказав вам? -- Його слова тремтіли, як тремтіла його рука простяг- нена до неї. - Хіба я скидаюсь на таку, що має трівку память відносно слів сказаних в терпінню? -від- повіла виминаюче Пращайте! Спасибі за до- бре слово! промовив стис- нувши її руку. -- А ви уважайте, щоб вдру- ге не попались в нашу гостину — відказала жартом, віддалю- ючись. Як боліли загіпсовані части- ни тіла то непокоївся, стогнав, а тепер мовчки зносив душев- ний біль. Чув, як по часі, виходив хтось швидкою ходою. Підвів- ся і глянув крізь вікно. Це в-о-н-а сходила зі сходів, в темній мантилі на плечах й зі штивним очіпком в правій руці. Ранок був зимний, вітер хитав полами її верхнього одін- ня. Тоді вона на мить зупини- лася, щоб поглянути на черво- не, визираюче з сірої мряки, сонце. Повів очима за її погля- дом і пригадав подібне кріва- ве сонце, що висушувало остан- ній шпік з людей-кістяків. Здрі- гнувся й нервово натиснув гу- дзик в головах. Принесіть моє одіння! По- кличте авто! - - приказав, як на порозі зявилася доглядачка. Виїхав перед полуднем. Вту- лився в куток вигідного авта й прижмурив очі. На перехрестю візник припинив авто й це спо- нукало його повернути голову до вікна. Дорогою одностайним ходом посувався похід. Саме тепер мигнула записана таблиця, якої він не вспів прочитати. Зісунув вікно і не зважаючи на холод- ний вітер, що дув в його лице, простяг руку по один з папір- ців, що роздавали прохожим. Остовпів. Летючку подала йо- му та сама рука, що ще недавно зміняючи подушку, дотикалася його розпаленого чола. Вона? Чого вона тут? -- ворушилось в його душі, тоді як цікавість спрямувала його зір на передню сторінку летю- чки, де в самій середині пишав- ся тризуб. Протер очі, бо тризуб тан- цював в худій недужій руці. Та- кий значок, синьою-жовтою краскою, колись малював йому малому його батько. Авто дальше котилось і по- хід пройшов, але навздогін за ним побігла його душа. В уяві майнули знову кістя- ки. Вона, з любовю в погідних очах, і він... Щось болюче за- плакало в найдальшому кутку його душі ... і він не знав, чи то поломані части його тіла, чи душа стрясала з себе гіпс.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
