Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
10 «ЖІНОЧИЙ СВІТ» її уста порушились немов до у- суіху, але поважно відповіла: - Даруйте, ліків на нудьгу в нас немає! - А коли би я попросив вас, щоб хвилинку посиділи біля мене? - - Moro слова тремтять 3 душевного зворушення. - Мене? Самаританку? -пи- тає терпко, але підсуває крісло й сідає. - Xi6a прочитаю Вам що? — злагіднює свої слова. --НІ, не треба, говоріть що. Повертає голову в його сто- рону і питає: - Але що говоритиму? - Кажіть щось таке, щоб не лучило вас з цим будинком, з цією працею, щось про себе... -- Про себе? — дивується, a по хвилі питає: Чи знаєте, яке гарне цього року літо? Як ніжно пестить сонце ніби кождим промінням хоче втиснутися в душу? І мені, мабуть тому що воно таке гар- не, пригадується одна картина з минувших літ. Місяць, на який вона гляділа, освічував її обличча |і білий штивний чіпчик на голові, зпід якого визирало її темне волос- ся. -- Це було далеко, далеко відціля, й я була ще такою ма- лою, що бігала по зарослих ме- жах і зсилювала на стебла квіт дивини. По обох боках шеле- стіло казку шлискуче просо й враз з цим шепотом долітала до мене гутірка женців. Мати наказувала сестрі не толочити проса, батько оповідав щось веселе — нагло урвала й зади- вилась кудись перед себе. А йому так хотілось знати щось більше про неї. Не втер- лів і запитав: — А ваша рідня? Де вона? -- Рідня? -- запитала, диву- ючись, що досі він не знає, де вони всі. I майже грізно сказа- ла: -- Померли з голоду цеї ве- сни! Потім встала й нервовою ско- рсю ходою вийшла 3 кімнати. Йому пригадався вчорашний сон: кістяки на худих ніжках, з очима що вилазили через вну- трішнє терпіння . 2 -- Хто вона? Хто отці всі що терплять? Приходив до здоровля. Ще минулого тижня розбили гіпс, а нині сказали, що може вер- тати домів. Ще одна ніч подумав, але чогось не радувався тим. Кезав відчинити двері й спира- ючись на здорову руку, підво- дився як чув її кроки на кори- тарі. Досвіта, як шпарами в кім- нату тиснувся день, покликав її. - Я вже піду домів сьогодні -- сказав, як зупинилася біля ліжка. Це гарно, ви мабуть раді- єте? —- говорила, а лице хви- лю засяло усмішкою. Притакнув, хоча в душі щось перечило А ви, чи зможете забути усі ці терпкі слова, які я сказав вам? -- Його слова тремтіли, як тремтіла його рука простяг- нена до неї. - Хіба я скидаюсь на таку, що має трівку память відносно слів сказаних в терпінню? -від- повіла виминаюче Пращайте! Спасибі за до- бре слово! промовив стис- нувши її руку. -- А ви уважайте, щоб вдру- ге не попались в нашу гостину — відказала жартом, віддалю- ючись. Як боліли загіпсовані части- ни тіла то непокоївся, стогнав, а тепер мовчки зносив душев- ний біль. Чув, як по часі, виходив хтось швидкою ходою. Підвів- ся і глянув крізь вікно. Це в-о-н-а сходила зі сходів, в темній мантилі на плечах й зі штивним очіпком в правій руці. Ранок був зимний, вітер хитав полами її верхнього одін- ня. Тоді вона на мить зупини- лася, щоб поглянути на черво- не, визираюче з сірої мряки, сонце. Повів очима за її погля- дом і пригадав подібне кріва- ве сонце, що висушувало остан- ній шпік з людей-кістяків. Здрі- гнувся й нервово натиснув гу- дзик в головах. Принесіть моє одіння! По- кличте авто! - - приказав, як на порозі зявилася доглядачка. Виїхав перед полуднем. Вту- лився в куток вигідного авта й прижмурив очі. На перехрестю візник припинив авто й це спо- нукало його повернути голову до вікна. Дорогою одностайним ходом посувався похід. Саме тепер мигнула записана таблиця, якої він не вспів прочитати. Зісунув вікно і не зважаючи на холод- ний вітер, що дув в його лице, простяг руку по один з папір- ців, що роздавали прохожим. Остовпів. Летючку подала йо- му та сама рука, що ще недавно зміняючи подушку, дотикалася його розпаленого чола. Вона? Чого вона тут? -- ворушилось в його душі, тоді як цікавість спрямувала його зір на передню сторінку летю- чки, де в самій середині пишав- ся тризуб. Протер очі, бо тризуб тан- цював в худій недужій руці. Та- кий значок, синьою-жовтою краскою, колись малював йому малому його батько. Авто дальше котилось і по- хід пройшов, але навздогін за ним побігла його душа. В уяві майнули знову кістя- ки. Вона, з любовю в погідних очах, і він... Щось болюче за- плакало в найдальшому кутку його душі ... і він не знав, чи то поломані части його тіла, чи душа стрясала з себе гіпс.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
