Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» (Всеволода Метелик ВГІПСІ Йшла довгим пустим корита- рем, що глухим понурим від- гомоном пожерав її безшелес- ний хід, а побачивши мужчину, підійшла та зупиняючись під- вела на нього свій погляд. -- Уважайте! Сьогодні по- клали його в гіпс, - сказав хит- нувши головою в сторону су- сідних дверей. — Добре, пане докторе. Гаянула на годинник і увій- шла в сусідну кімнату, щоби подати хорому ліки, а вертаю- чи вступила до недужого, про якого згадував їй лікар. У високих, від нічного сутін- ку сірих стінах губилось таке-ж саме ліжко з нерухомою, білим простиралом вкритою постате- ю. Нахилилась, щоби погляну- ти в обличча, що корчилось, синіло в судорогах болю. Ма- буть далеким від свідомості по- глядом, глянув в її великі очі й стогін, що насильно вирвався зі спалених уст, придушив біли- ми зубами. -- Подати Вам що? - ла. В горлі засохло було, подуш- ка скидалася на камінь, але він чомусь в цій хвилині зненави- дів її й відказав терпко: - Hi, нічого! - Коли Вам треба моєї по- мочі, то покличте мене. Ось тут в головах гудзик. — Спасибі! Я не люблю ніко- завертати голову, тимбіль- спита- ше, як хто занятий читанням романсів, воркнув і голову повернув, мабуть, щоби не стрінутись з її поглядом. Хотіла сказати, що доглядач- ки мають щось важніще до ро- боти як читання, але глянувши на його праву руку й ног! мовкла. Згасила світло, щоб не разило очей недужого й вий- шла тим самим безшелесним ходом. Застогнав і пальцями здоро- вої руки вхопився залізної по- бічні ліжка. Пекучий одностай- ний біль, що палив загіпсовані частини, перекидався в горло й душив його. — До раня умру, - - погадав. - - Щоб тільки не мучитись дов- го; жалувати нема кому. Прий- де доглядачка, послухає, а 0- після вийде, як вийшла перед хвилею. Moro увага спинилась на цьо- му пунктові. — Клич -- шепнуло щось в душі. — Ніби вона не знає, що мені хочеться пити, чейже це з моїх засохлих уст можна відга- дати. Стогнав, крутив головою, а- ле не кликав. В кімнаті сіріло вже як двері відхилила ніжна жіноча рука. Примкнув повіки й старався | віддихати рівним віддихом, так як віддихають сплячі. Чув її віддих над своїм обличчам, дотик мягких хо- лодних рук, а як відходила не втерпів, розкрив очі й глянув на плечима повернену до нього жіночу постать. - Таки прийшла, кінчив . нуло. Ледви рана дочекався, а як вчув гутірку до ранньої обслу- ги призначених доглядачок, то такого зойку наробив, що не о- дна, але кілька їх збіглося. В день сувався неспокійно, стогнав, лютився на догляда- чок, на шпиталь; словом: подо- бав на того льва, що не зжив- ся з неволею та метався клітці. Він аж тепер пізнав, що це біль, а ще гірше в'їлось йому o- дностайне лежання, Щоби прийшов хто, хоч би загово- рив. Волосся дубом ставало, й не до- - так біля серця стис- по коли подумав, що це не скін- читься на одному тижневі. Голодними очима пожерав у- сіх відвідуючих, що минали відхилені двері його кімнати, кидали сумним співчуваючим поглядом. Його не було кому відвідати, рідні не мав, а кіль- ка знакомих полишив в родин- ному місті, з котрого перед мі- сяцем виїхав. Під вечір вспокоювався тро- хи, казав гасити світло й не за- плющуючи очей, попадав в рід дрімоти. З нічною доглядачкою був на воєнній стопі, себто, бойкотував її поміч, не забува- ючи до своєї відмовної відпо- віди, докинути терпке колюче слівце, Одної ночі, як недужий стояв вперто при свойому і не при- кликав доглядачки, ця увійшла в його кімнату. Минулий день був страшно гарячий, а вечір- ня буря, що була звіялась над містом, приневолила котрусь з доглядачок позачиняти вікна. А що опісля забули їх відчинити, повітря в кімнаті було таке ду- шне, що годі було встояти. -- Як себе почуваєте сьогод- ні? питала, заходячись біля вікон. Добре! — відказав i за- мовк. Щось подобаюче на у- смішку промайнуло по його ви- ді. Підійшла до ліжка й мовчки нахиляючись над недужим, лі- вою рукою підняла його голо- а правою висунула подуш- Робила це так ніжно, що в нього заговорило сумління та всетаки уста привиклі до терп- кої вимови і він пробурмотів сердито: — Чи ви вже раз оставите ме- не в спокою? -- Зараз, мій пане! — і немов знаючи, що холодновато-сві-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
