Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» (Всеволода Метелик ВГІПСІ Йшла довгим пустим корита- рем, що глухим понурим від- гомоном пожерав її безшелес- ний хід, а побачивши мужчину, підійшла та зупиняючись під- вела на нього свій погляд. -- Уважайте! Сьогодні по- клали його в гіпс, - сказав хит- нувши головою в сторону су- сідних дверей. — Добре, пане докторе. Гаянула на годинник і увій- шла в сусідну кімнату, щоби подати хорому ліки, а вертаю- чи вступила до недужого, про якого згадував їй лікар. У високих, від нічного сутін- ку сірих стінах губилось таке-ж саме ліжко з нерухомою, білим простиралом вкритою постате- ю. Нахилилась, щоби погляну- ти в обличча, що корчилось, синіло в судорогах болю. Ма- буть далеким від свідомості по- глядом, глянув в її великі очі й стогін, що насильно вирвався зі спалених уст, придушив біли- ми зубами. -- Подати Вам що? - ла. В горлі засохло було, подуш- ка скидалася на камінь, але він чомусь в цій хвилині зненави- дів її й відказав терпко: - Hi, нічого! - Коли Вам треба моєї по- мочі, то покличте мене. Ось тут в головах гудзик. — Спасибі! Я не люблю ніко- завертати голову, тимбіль- спита- ше, як хто занятий читанням романсів, воркнув і голову повернув, мабуть, щоби не стрінутись з її поглядом. Хотіла сказати, що доглядач- ки мають щось важніще до ро- боти як читання, але глянувши на його праву руку й ног! мовкла. Згасила світло, щоб не разило очей недужого й вий- шла тим самим безшелесним ходом. Застогнав і пальцями здоро- вої руки вхопився залізної по- бічні ліжка. Пекучий одностай- ний біль, що палив загіпсовані частини, перекидався в горло й душив його. — До раня умру, - - погадав. - - Щоб тільки не мучитись дов- го; жалувати нема кому. Прий- де доглядачка, послухає, а 0- після вийде, як вийшла перед хвилею. Moro увага спинилась на цьо- му пунктові. — Клич -- шепнуло щось в душі. — Ніби вона не знає, що мені хочеться пити, чейже це з моїх засохлих уст можна відга- дати. Стогнав, крутив головою, а- ле не кликав. В кімнаті сіріло вже як двері відхилила ніжна жіноча рука. Примкнув повіки й старався | віддихати рівним віддихом, так як віддихають сплячі. Чув її віддих над своїм обличчам, дотик мягких хо- лодних рук, а як відходила не втерпів, розкрив очі й глянув на плечима повернену до нього жіночу постать. - Таки прийшла, кінчив . нуло. Ледви рана дочекався, а як вчув гутірку до ранньої обслу- ги призначених доглядачок, то такого зойку наробив, що не о- дна, але кілька їх збіглося. В день сувався неспокійно, стогнав, лютився на догляда- чок, на шпиталь; словом: подо- бав на того льва, що не зжив- ся з неволею та метався клітці. Він аж тепер пізнав, що це біль, а ще гірше в'їлось йому o- дностайне лежання, Щоби прийшов хто, хоч би загово- рив. Волосся дубом ставало, й не до- - так біля серця стис- по коли подумав, що це не скін- читься на одному тижневі. Голодними очима пожерав у- сіх відвідуючих, що минали відхилені двері його кімнати, кидали сумним співчуваючим поглядом. Його не було кому відвідати, рідні не мав, а кіль- ка знакомих полишив в родин- ному місті, з котрого перед мі- сяцем виїхав. Під вечір вспокоювався тро- хи, казав гасити світло й не за- плющуючи очей, попадав в рід дрімоти. З нічною доглядачкою був на воєнній стопі, себто, бойкотував її поміч, не забува- ючи до своєї відмовної відпо- віди, докинути терпке колюче слівце, Одної ночі, як недужий стояв вперто при свойому і не при- кликав доглядачки, ця увійшла в його кімнату. Минулий день був страшно гарячий, а вечір- ня буря, що була звіялась над містом, приневолила котрусь з доглядачок позачиняти вікна. А що опісля забули їх відчинити, повітря в кімнаті було таке ду- шне, що годі було встояти. -- Як себе почуваєте сьогод- ні? питала, заходячись біля вікон. Добре! — відказав i за- мовк. Щось подобаюче на у- смішку промайнуло по його ви- ді. Підійшла до ліжка й мовчки нахиляючись над недужим, лі- вою рукою підняла його голо- а правою висунула подуш- Робила це так ніжно, що в нього заговорило сумління та всетаки уста привиклі до терп- кої вимови і він пробурмотів сердито: — Чи ви вже раз оставите ме- не в спокою? -- Зараз, мій пане! — і немов знаючи, що холодновато-сві-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
