Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» -- Біжім синку, за ними. а- бим їх здогонила, най мені дур- ній мужичці простять. Я не зна- ла добре, я невинна що моя го- лова здуріла, як тота Україна забирає мені діти. Бігла кричала: Іване, Андрію! Всі бігли за тими довгими рів- ними рядами синів, падали на коліна й голосили. Марія прочуняла з півсну, споминів, заломила руки тай кричала. — Діти мої, сини мої, де ваші кістки білі? Я піду, позбираю їх i принесу на плечах додому! Чула, що лишилась сама на світі, глянула на небо, і зрозу- міла, що під тою покришкою сидить сама і що ніколи вже не вернуться до неї її сини, бо ці- лий світ здурів, люди і худоба. Втікало все, що жило. Ще не- давно нікому доріг не ставало. Діти несли ще менші діти; ма- ми несли за ними добуток; одні одних стручували в провали; ночами ревіли корови; блеяли вівці; коні розбивали людей і самих себе. За сими здурілими людьми горів світ немов на те, щоби їм до пекла дорогу показувати. Всі скакали в ріку, що несла на со- бі багряну луну і подобала на мстивий меч, який простягся здовж землі. Дороги дудніли i скрипіли. Їх мова була страш- на і той зойк, що родився із скаженої лютости, як жерло се- бе залізо і камінь. Здавалося, що земля скаржиться на ті свої рани. А як стрінулися над рікою, то гармати виважували землю з її предвічної постелі. Хати під- літали вгору як горючі пивки; люде закопані в землю скамяні- ли і не могли підвести руки, щоби перехрестити дітей, чер- вона ріка збивала шум з крови і він як вінок кружляв коло го- лов трупів, які тихенько сунули за водою. Поле за кілька днів зродило багато, багато хрестів. І поміж ті хрести попровадили салдати ї найменшого сина за те, що царя називав катом. Казали, що ведуть його на Сибір. Далеко би йти, кров буде течи з хло- пячих ніг, сліди червоні. А й старий повіз офіцирів попри ті хрестики і пропав до сьогодня. -- Ой, небожата, лишили-ж мене саму стерегти з совами ва- ших пустих хоромів. ж Як у Марії в голові спомини з жалем, з розпукою ткали пла- хту, щоби закрити перед її очи- ма ту прірву в життю, то в во- рота, на подвірє заїхали коза- ки. Була люта що ніколи не доз- воляли їй лишитися в спокою, і казала до них голосно: бираєте та ще Gere. Цар ваш та- кий великий та багатий, та по- силає вас без хліба воювати? Станьте на лавку та досягніть з полиці бохоня. З хлібом стягнув з полиці образ Шевченка, який був по- вернений лицем до стіни. — Хліб бери, а образ віддай мені, то моїх синів. Такі як ви здоймили його зпід образів, ки- нули до землі і заставляли мене толочити по нім. Я його схо- вала в пазуху, а вони кроїли ті- ло пугами, що й не памятаю, коли пішли з хати. Вихопила Шевченка з рук, поклала в пазуху. -- Можете мене отут і заріза- ти, а образа не дам. Той м козак, що — А, вже йдете, -- Нічого, матусю, рабувати не будемо у вас, хочемо нагрі- тися в хаті, пустіть. Душа за- мерзла в тілі. Відповіла. -- То йдіть, грійтеся в студе- ній хаті. --Ави? А мене можете от тут бити нагайками, а на коханку, як ви- дите, я вже стара. Один з козаків — молодень- кий ще був — приступив і дуже просив, щоби вона та увійшла враз з ними в хату: Самі-ж вони не увійдуть. - Ми ваші люде — казав; не кацапи ми і не Турки. — А тому що ви наші, то рве- те тіло нагайками, а другі за- бирають та вішають людей; мерці гойдаються лісами, аж дикий звір втікає. Молоденький козак так дов- го та гарно просив, що врешті увійшла з ними в хату. Станула біля порога, а вони позасідали коло стола. Продайте нам щонебудь i- сти; ми голодні, матусю. - Що-ж вам дам їсти? Там, на полиці є хліб; а грошей ва- ших мені не треба, бо одні дає- те, а другі заходите і назад від- так її гарно просив увійти в ха- ту, приступив до неї, поцілував в руку і сказав: — Матусенько, я-ж за святого Шевченка сидів довго в тюрмі. Хібаж ви не дасте нам обра- за, щоби ми його привели на- зад до чести і поставили під о- бразами? - А хто-ж ви є? Що за одні? Відкіля приходите? Жидам по- зволяєте тримати свою віру i письмо, а наше все касуєте! Те- пер сніг прикрив дорогу, але ко- ли 6 не він, то ви би виділи, що всіми дорогами, по всему селі розкинені наші книги з чита- лень. То, що бідний нарід по- старав собі на науку для дітей, все то пішло під кінські копи- та. -- Дайте, дайте нам образ! Поволи витягнула і подала йому, бо й сама стала цікава, що вони з ним будуть діяти. А вони поставили два хліби, один верх другого, сперли коло них малюнок, виймали вишива- ні та гаптовані хустки та довко- ла прикрашували. -- Лиш дивіться козаки, чи мило то буде цьому образові, як ви його вберете у рабоване, жидівське платтє!
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
