Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
«ЖІНОЧИЙ СВІТ» -- Біжім синку, за ними. а- бим їх здогонила, най мені дур- ній мужичці простять. Я не зна- ла добре, я невинна що моя го- лова здуріла, як тота Україна забирає мені діти. Бігла кричала: Іване, Андрію! Всі бігли за тими довгими рів- ними рядами синів, падали на коліна й голосили. Марія прочуняла з півсну, споминів, заломила руки тай кричала. — Діти мої, сини мої, де ваші кістки білі? Я піду, позбираю їх i принесу на плечах додому! Чула, що лишилась сама на світі, глянула на небо, і зрозу- міла, що під тою покришкою сидить сама і що ніколи вже не вернуться до неї її сини, бо ці- лий світ здурів, люди і худоба. Втікало все, що жило. Ще не- давно нікому доріг не ставало. Діти несли ще менші діти; ма- ми несли за ними добуток; одні одних стручували в провали; ночами ревіли корови; блеяли вівці; коні розбивали людей і самих себе. За сими здурілими людьми горів світ немов на те, щоби їм до пекла дорогу показувати. Всі скакали в ріку, що несла на со- бі багряну луну і подобала на мстивий меч, який простягся здовж землі. Дороги дудніли i скрипіли. Їх мова була страш- на і той зойк, що родився із скаженої лютости, як жерло се- бе залізо і камінь. Здавалося, що земля скаржиться на ті свої рани. А як стрінулися над рікою, то гармати виважували землю з її предвічної постелі. Хати під- літали вгору як горючі пивки; люде закопані в землю скамяні- ли і не могли підвести руки, щоби перехрестити дітей, чер- вона ріка збивала шум з крови і він як вінок кружляв коло го- лов трупів, які тихенько сунули за водою. Поле за кілька днів зродило багато, багато хрестів. І поміж ті хрести попровадили салдати ї найменшого сина за те, що царя називав катом. Казали, що ведуть його на Сибір. Далеко би йти, кров буде течи з хло- пячих ніг, сліди червоні. А й старий повіз офіцирів попри ті хрестики і пропав до сьогодня. -- Ой, небожата, лишили-ж мене саму стерегти з совами ва- ших пустих хоромів. ж Як у Марії в голові спомини з жалем, з розпукою ткали пла- хту, щоби закрити перед її очи- ма ту прірву в життю, то в во- рота, на подвірє заїхали коза- ки. Була люта що ніколи не доз- воляли їй лишитися в спокою, і казала до них голосно: бираєте та ще Gere. Цар ваш та- кий великий та багатий, та по- силає вас без хліба воювати? Станьте на лавку та досягніть з полиці бохоня. З хлібом стягнув з полиці образ Шевченка, який був по- вернений лицем до стіни. — Хліб бери, а образ віддай мені, то моїх синів. Такі як ви здоймили його зпід образів, ки- нули до землі і заставляли мене толочити по нім. Я його схо- вала в пазуху, а вони кроїли ті- ло пугами, що й не памятаю, коли пішли з хати. Вихопила Шевченка з рук, поклала в пазуху. -- Можете мене отут і заріза- ти, а образа не дам. Той м козак, що — А, вже йдете, -- Нічого, матусю, рабувати не будемо у вас, хочемо нагрі- тися в хаті, пустіть. Душа за- мерзла в тілі. Відповіла. -- То йдіть, грійтеся в студе- ній хаті. --Ави? А мене можете от тут бити нагайками, а на коханку, як ви- дите, я вже стара. Один з козаків — молодень- кий ще був — приступив і дуже просив, щоби вона та увійшла враз з ними в хату: Самі-ж вони не увійдуть. - Ми ваші люде — казав; не кацапи ми і не Турки. — А тому що ви наші, то рве- те тіло нагайками, а другі за- бирають та вішають людей; мерці гойдаються лісами, аж дикий звір втікає. Молоденький козак так дов- го та гарно просив, що врешті увійшла з ними в хату. Станула біля порога, а вони позасідали коло стола. Продайте нам щонебудь i- сти; ми голодні, матусю. - Що-ж вам дам їсти? Там, на полиці є хліб; а грошей ва- ших мені не треба, бо одні дає- те, а другі заходите і назад від- так її гарно просив увійти в ха- ту, приступив до неї, поцілував в руку і сказав: — Матусенько, я-ж за святого Шевченка сидів довго в тюрмі. Хібаж ви не дасте нам обра- за, щоби ми його привели на- зад до чести і поставили під о- бразами? - А хто-ж ви є? Що за одні? Відкіля приходите? Жидам по- зволяєте тримати свою віру i письмо, а наше все касуєте! Те- пер сніг прикрив дорогу, але ко- ли 6 не він, то ви би виділи, що всіми дорогами, по всему селі розкинені наші книги з чита- лень. То, що бідний нарід по- старав собі на науку для дітей, все то пішло під кінські копи- та. -- Дайте, дайте нам образ! Поволи витягнула і подала йому, бо й сама стала цікава, що вони з ним будуть діяти. А вони поставили два хліби, один верх другого, сперли коло них малюнок, виймали вишива- ні та гаптовані хустки та довко- ла прикрашували. -- Лиш дивіться козаки, чи мило то буде цьому образові, як ви його вберете у рабоване, жидівське платтє!
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
