Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48-49
50-51
52-53
54-55
56-57
58-59
60-61
62-63
64-65
66-67
68-69
70-71
72-73
74-75
76-77
78-79
80-81
82-83
84-85
86-87
88-89
90-91
92-93
94-95
96-97
98-99
100-101
102-103
104-105
106-107
108-109
110-111
112-113
114-115
116-117
118-119
120-121
122-123
124-125
126-127
128-129
130-131
132-133
134-135
136-137
138-139
140-141
142-143
144-145
146-147
148-149
150-151
152-153
154-155
156-157
158-159
160-161
162-163
164-165
166-167
168-169
170-171
172-173
174-175
176-177
178-179
180-181
182-183
184-185
186-187
188-189
190-191
192-193
194-195
196-197
198-199
200-201
202-203
204-205
206-207
208-209
210-211
212-213
214-215
216-217
218-219
220-221
222-223
224-225
226-227
228-229
230-231
232-233
234-235
236-237
238-239
240-241
242-243
244-245
246-247
248-249
250-251
252-253
254-255
256-257
258-259
260-261
262-263
264-265
266-267
268-269
270-271
272-273
274-275
276-277
278-279
280-281
282-283
284-285
286-287
288-289
290-291
292-293
294-295
296-297
298-299
300-301
302-303
304-305
306-307
308-309
310-311
312-313
314-315
316-317
318-319
320-321
322-323
324-325
326-327
328-329
330-331
332-333
334-335
336-337
338-339
340
ХХ Х Конвенція СУА 5 Наталія Пазуняк НАШ ПОЕТ «Наш єси, поете, і ми народ твій, / І духом твоїм дихатимемо во віки і віки», – такими словами проводжав П. Куліш Шевченка в його останню путь, стоячи над гробом його. І ми додамо до слів Куліша: споконвіку наш. Кість від кости української землі і його народу. Таким, яким він є, своєю суттю і талантом міг зродитися Ш евченко тільки в Україні... Україна ж у заранні свого державного буття станула обличчям до азійських степів: і повіяло із них ордами і жагучими вітрами сходу. На півночі ж утворилась нова ворожа сила, Московія, і туди мусіла Україна скерувати вістря свог о меча. З південного сходу і півдня насувала мусульманська навала, а з заходу брязчала мечами Польща, посилена литовською підтримкою, і – «на чотири боки шаблі», – за словами поета, мусіла простерти Україна. Бо її віковічна земля лежала на перехрестях в еликих світових шляхів... У хоробрих княжих походах, у лицарських козацьких боях, у твердинях Січі гартувався український дух... І тоді прийшов на світ Шевченко. Він наче виринув із надрів української землі, із надрів української духовности з усіма її здо бутками в її дужім, чистім, незайманім виді. Він зростав, мов велетень, щоб щораз ширші горизонти огорнути зором своїм, щоб збагнути усі болі і всі потреби народу свого і вказати йому історичний шлях його. Шевченко був тою людиною, в якій оселилась іскра Б ожа, дар найвищий – спромога знати і творити... Всього за два роки після його викуплення на волю з’являється друком в 1840 р. перший «Кобзар»... Квітка - Основ’яненко написав Шевченкові про його «Кобзаря»: «Я його притулив до серця мого, бо дуже шаную Вас, і Ваші думки кріпко лягають на душу». Читачі його побачили Україну свою поетовими очима. Прийшов час повороту Шевченка в Україну після довгої розлуки з нею. Чуло його серце тривогу, бо знав він, що Москва вже чигає і на останки, невидимі залишки волі : «О рел чорний сторожем літає». Був це 1843 р., який розкрив поетові тодішнє справжнє обличчя України: гніт реакційного московського уряду... Він прийшов з чужини почути голосу живої ще України, і шукав того голосу в народі, як в її речнику живому. Він не раз блукав здаля від веселих і багатих панських світлиць і слухав голосу України: – Чого, Батьки, сумуєте? – Невесело, сину! Дніпро на нас розсердився, Плаче Україна... І він чує вже сам: Земля плаче у кайданах, Як за дітьми мати, Нема кому розкувати, Одностайно стати. З усвідомленням того голосу України, тих її нечутних зовнішньому світові плачів - лементів приходить хвиля тяжких переживань у душу поета, неначе його душевна криза. Він стає на роздоріжжі, і нізвідкіль поради дістати: залишитись улюбленим усіма поетом - бардом, якого радо вітають нарівні у світлицях панських і у хатках сільських по всій Україні, взяти якусь працю і поринути в інтереси тодішньої передової ліберальної інтелігенції, – чи піти на інший шлях, ним тільки усвідомлений і збагненний. Шлях не оспівування лише слави минувшої і долі сучасности, не пейзажиста - естета, – а на шлях будителя тих душ, що заснули, на шлях борця за волю... І у Шевченкові переміг тоді другий – будитель душ, борець і пророк майбутнього. Він вповні усвідомив свою р олю «душі з небес благословенної», а такій душі небагато дано переживати земних радостей, їй приречено терпіти і страждати для здійсненння однієї найбільшої радости – визволення нації. Себе, народу, руїн рідних питав Шевченко, де та сила, що дасть народо ві його перемогти в боротьбі, а не гинути в ярмі ворожім... Знав він ту тайну, коли змучена національною трагедією
Page load link
Go to Top