Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48-49
50-51
52-53
54-55
56-57
58-59
60-61
62-63
64-65
66-67
68-69
70-71
72-73
74-75
76-77
78-79
80-81
82-83
84-85
86-87
88-89
90-91
92-93
94-95
96-97
98-99
100-101
102-103
104-105
106-107
108-109
110-111
112-113
114-115
116-117
118-119
120-121
122-123
124-125
126-127
128-129
130-131
132-133
134-135
136-137
138-139
140-141
142-143
144-145
146-147
148-149
150-151
152-153
154-155
156-157
158-159
160-161
162-163
164-165
166-167
168-169
170-171
172-173
174-175
176-177
178-179
180-181
182-183
184-185
186-187
188-189
190-191
192-193
194-195
196-197
198-199
200-201
202-203
204-205
206-207
208-209
210-211
212-213
214-215
216-217
218-219
220-221
222-223
224-225
226-227
228-229
230-231
232-233
234-235
236-237
238-239
240-241
242-243
244-245
246-247
248-249
250-251
252-253
254-255
256-257
258-259
260-261
262-263
264-265
266-267
268-269
270-271
272-273
274-275
276-277
278-279
280-281
282-283
284-285
286-287
288-289
290-291
292-293
294-295
296-297
298-299
300-301
302-303
304-305
306-307
308-309
310-311
312-313
314-315
316-317
318-319
320-321
322-323
324-325
326-327
328-329
330-331
332-333
334-335
336-337
338-339
340
ХХ Х Конвенція СУА 5 Наталія Пазуняк НАШ ПОЕТ «Наш єси, поете, і ми народ твій, / І духом твоїм дихатимемо во віки і віки», – такими словами проводжав П. Куліш Шевченка в його останню путь, стоячи над гробом його. І ми додамо до слів Куліша: споконвіку наш. Кість від кости української землі і його народу. Таким, яким він є, своєю суттю і талантом міг зродитися Ш евченко тільки в Україні... Україна ж у заранні свого державного буття станула обличчям до азійських степів: і повіяло із них ордами і жагучими вітрами сходу. На півночі ж утворилась нова ворожа сила, Московія, і туди мусіла Україна скерувати вістря свог о меча. З південного сходу і півдня насувала мусульманська навала, а з заходу брязчала мечами Польща, посилена литовською підтримкою, і – «на чотири боки шаблі», – за словами поета, мусіла простерти Україна. Бо її віковічна земля лежала на перехрестях в еликих світових шляхів... У хоробрих княжих походах, у лицарських козацьких боях, у твердинях Січі гартувався український дух... І тоді прийшов на світ Шевченко. Він наче виринув із надрів української землі, із надрів української духовности з усіма її здо бутками в її дужім, чистім, незайманім виді. Він зростав, мов велетень, щоб щораз ширші горизонти огорнути зором своїм, щоб збагнути усі болі і всі потреби народу свого і вказати йому історичний шлях його. Шевченко був тою людиною, в якій оселилась іскра Б ожа, дар найвищий – спромога знати і творити... Всього за два роки після його викуплення на волю з’являється друком в 1840 р. перший «Кобзар»... Квітка - Основ’яненко написав Шевченкові про його «Кобзаря»: «Я його притулив до серця мого, бо дуже шаную Вас, і Ваші думки кріпко лягають на душу». Читачі його побачили Україну свою поетовими очима. Прийшов час повороту Шевченка в Україну після довгої розлуки з нею. Чуло його серце тривогу, бо знав він, що Москва вже чигає і на останки, невидимі залишки волі : «О рел чорний сторожем літає». Був це 1843 р., який розкрив поетові тодішнє справжнє обличчя України: гніт реакційного московського уряду... Він прийшов з чужини почути голосу живої ще України, і шукав того голосу в народі, як в її речнику живому. Він не раз блукав здаля від веселих і багатих панських світлиць і слухав голосу України: – Чого, Батьки, сумуєте? – Невесело, сину! Дніпро на нас розсердився, Плаче Україна... І він чує вже сам: Земля плаче у кайданах, Як за дітьми мати, Нема кому розкувати, Одностайно стати. З усвідомленням того голосу України, тих її нечутних зовнішньому світові плачів - лементів приходить хвиля тяжких переживань у душу поета, неначе його душевна криза. Він стає на роздоріжжі, і нізвідкіль поради дістати: залишитись улюбленим усіма поетом - бардом, якого радо вітають нарівні у світлицях панських і у хатках сільських по всій Україні, взяти якусь працю і поринути в інтереси тодішньої передової ліберальної інтелігенції, – чи піти на інший шлях, ним тільки усвідомлений і збагненний. Шлях не оспівування лише слави минувшої і долі сучасности, не пейзажиста - естета, – а на шлях будителя тих душ, що заснули, на шлях борця за волю... І у Шевченкові переміг тоді другий – будитель душ, борець і пророк майбутнього. Він вповні усвідомив свою р олю «душі з небес благословенної», а такій душі небагато дано переживати земних радостей, їй приречено терпіти і страждати для здійсненння однієї найбільшої радости – визволення нації. Себе, народу, руїн рідних питав Шевченко, де та сила, що дасть народо ві його перемогти в боротьбі, а не гинути в ярмі ворожім... Знав він ту тайну, коли змучена національною трагедією
Page load link
Go to Top