Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48-49
50-51
52-53
54-55
56-57
58-59
60-61
62-63
64-65
66-67
68-69
70-71
72-73
74-75
76-77
78-79
80-81
82-83
84-85
86-87
88-89
90-91
92-93
94-95
96-97
98-99
100-101
102-103
104-105
106-107
108-109
110-111
112-113
114-115
116-117
118-119
120-121
122-123
124-125
126-127
128-129
130-131
132-133
134-135
136-137
138-139
140-141
142-143
144-145
146-147
148-149
150-151
152-153
154-155
156-157
158-159
160-161
162-163
164-165
166-167
168-169
170-171
172-173
174-175
176-177
178-179
180-181
182-183
184-185
186-187
188-189
190-191
192-193
194-195
196-197
198-199
200-201
202-203
204-205
206-207
208-209
210-211
212-213
214-215
216-217
218-219
220-221
222-223
224-225
226-227
228-229
230-231
232-233
234-235
236-237
238-239
240-241
242-243
244-245
246-247
248-249
250-251
252-253
254-255
256-257
258-259
260-261
262-263
264-265
266-267
268-269
270-271
272-273
274-275
276-277
278-279
280-281
282-283
284-285
286-287
288-289
290-291
292-293
294-295
296-297
298-299
300-301
302-303
304-305
306-307
308-309
310-311
312-313
314-315
316-317
318-319
320-321
322-323
324-325
326-327
328-329
330-331
332-333
334-335
336-337
338-339
340-341
342-343
344-345
346-347
348-349
350-351
352-353
354-355
356-357
358-359
360-361
362-363
364-365
366-367
368-369
370-371
372-373
374-375
376-377
378-379
380-381
382-383
384-385
386-387
388-389
390-391
392-393
394-395
396-397
398-399
400-401
402-403
404-405
406
С П О Г А Д И Л Ю Б О В И Д Р А Ж Е В С Ь К О Ї , ПОЧЕСНОЇ ЧЛЕНКИ СуА ДІТИ- 1 9 3 3 -ГОЛОД (Із спогадів , переслано радіом “Свобода ” в Україну) У травні 1933 р. я була студенткою геолого-географічного факультету Харківського інституту професійно-педагогічної освіти. Це були часи голоду на Україні. Вулицями Харкова блукали бідні, опухлі від голоду селяни, часом цілі родини. Вони купчились попід крамницями, де мешканцям Харкова продавали хліб за картками. Пригадую простягнуту руку високого блідого селянина і слова: “Дайте хлібця, хоч на один зуб”. Знесилені селяни сиділи та лежали на хідниках біля будинків, декотрі там і вмирали. Напівживих і мертвих селян міліція забирала вантажівками і вивозила кудись за місто. Проте в інституті студенти не говорили про голод, боялися. На обов’язкових політзайняттях представники комсомольської чи партійної організації доповідали про політику партії на селі та про ліквідацію куркулів як верстви. Якось несподівано нашому курсу оголосили, що ми всі мобілізовані, зайнять у нас в інституті кілька днів не буде. Куди саме ми мобілізовані, нам не сказали. Наступного ранку ми зібралися в інституті і всі разом (близько сорока осіб) під проводом комсорга поїхали на трамваї на харківський двірець. нас повели рейками далеко вбік, на вантажеву станцію, де на резервних коліях стояли вагони та маневрували льокомотиви. Раптом я почула тихий, ні з чим незрівнянний звук - спершу тихий, а чимдалі голосніший. Це було наче виття, чи стогін, чи плач. Ми зупинилися перед поїздом, що стояв на резервній колії і складався із пасажирських вагонів. Тоді я зрозуміла, що той дивний звук був дитячий плач, що лунав із вікон вагонів. Біля поїзду стояло кілька чоловік у військовій формі. Один із них підійшов до нашої групи і коротко сказав, що у вагонах тимчасово перебувають діти, яких мають розмістити по дитячих будинках. Ми, студенти, будемо “вихователями” - по двоє на кожний вагон. Частину студентів відправили додому, сказавши прийти ввечері на нічну зміну. Я була з тими, що відразу приступили до праці. Увійшовши до вагону, я побачила, що на всіх лавках лежали та сиділи хлопчики та дівчатка віком від трьох до тринадцяти-чотирнадцяти років. Усі дуже бліді, деякі надмірно худі, інші опухлі. Ні постель, ні пакунків з речами не було. Діти лежали або на голих дошках, або на брудному лахмітті. Багато дітей плакали, інші спали, деякі виглядали тяжко хворими: шкіра на обличчях тісно облягала кістки. Декотрі діти тулились одне до одного - видно, з однієї родини. В іншому кінці вагону на кількох лавках лежали кільканадцять надмірно худих немовлят під доглядом двох жінок у білих халатах. Незабаром принесли їжу у відрах: досить густий пшоняний куліш. Ми, так звані вихователі, розливали черпаком куліш у кухлики і розносили їх дітям, які жадібно з’їдали свою порцію. Нам наказали не давати дітям більше, як по одному кухлику, щоб не пошкодити їм після голодування. Пізніше ми дізнались, що таку порцію куліша дітям давали тричі на день. Це було все, що вони діставали. Немовлятам давали молоко. Няні годували їх із пляшечок. Близько трьох тижнів ми працювали з дітьми. Скоро довідались, що дітей підбирали по заліз ничних станціях, куди вони або добиратись із сіл самі, або їх кидали на станціях батьки. Нещасних дітей привозили до Харкова, де збірним пунктом був наш поїзд. Перевезенням дітей керували військові, очевидно, з військ НКВД. їм допомагали підлітки років шістнадцяти-сімнадцяти - вихован ці колонії имени Ґорького у Куряжі під Харковом. Ці добре відгодовані й одягнені колишні безпри тульні були з дітьми брутальними, кричали на них. Декілька з них були відряджені по нашого поїзду. Одим із обов’язків вихователів було водити новоприбулих дітей до лазні, де ми допомагали їм помитися, а їхній одяг дезинфікували. Сьогодні, через сорок п’ять років, я із жахом згадую тих голих дітей, їхні опухлі ноги та животи. 18 XXVIII Конвенція СУА www.unwla.org
Page load link
Go to Top
