Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
26 OUR LIFE • March-April 2025 Малий Тарас, син Наталії Байдюк-Слободян, вша - новує Великого Кобзаря. грав і з мого тата зробив першого цимбаліста у селі Гринівці!). Не одну сторінку я присвятила своєму дідові у моєму родинному альбомі! Дійшла до маминого роду. Мама свого тата, поляка Владислава Вишньовського, не пам’я - тала, бо його забрали з хати німці в роки Дру- гої світової війни і більше він не повернувся до рідного дому. Але більше пам’ятала свого вуйка Петра, маминого рідного брата. Петро Лисан - чук був окрасою не лише своєї і нашої родини, але й усього міста Тлумача, на околиці якого він жив. Особисто я не пам’ятаю діда Петра, але багато про нього чула від рідних. А відколи придбала свій альбом, описую історії про свій родовід, щоб залишити його у спадок своєму синові Тарасові. Петро Лисанчук був славним на Тлумаччині пасічником, фотографом, будівельником, сто- ляром і винахідником. Усе на його подвір’ї було не таке, як у людей: собача будка з двома кім - натами і віконечком, криниця, з якої відро саме воду витягало, пасіка-павільйон, як картинка, своя електростанція. Дід Петро любив книги, посівні календарі, календар пасічника. Більше довіряв книжкам і Богу, ніж телевізору, якого називав «брехачем», особливо, коли по нови- нах нагадували, як прекрасне життя в радян- ському союзі. Зі спогадів Марусі Байдюк, онуки Петра, вона в дитинстві гралася на дідовому обійсті разом зі своїм молодшим братом Петрусем Лисанчуком (названим на дідову честь). Від дітей неможли- во було щось заховати. Зробивши на стриху «ре- візію», Петрові онуки знайшли там стару валізу з книжками: українськими та французькими. А серед них і Шевченків «Кобзар». Побачивши на кожній книзі штамп «Хата-читальня», діти поду- мали, що книги крадені та поцікавилися в баб - ці та дідуся, звідки взялася та валіза з книгами на стриху? «У нашій родині не було заведено красти», — розповідала мені моя родичка Ма- руся. — Тому я бігом зістрибнула зі стриху і гай - да до хати. “Бабцю, що це таке?!” і показую на штамп у книжці. Бабуся Броня зрозуміла, звідки вуха ростуть, і розказала: “Коли прийшли до нас москалі, то перше, що вони робили, то палили хати-читальні. Дідо Петро все своє життя любив книги і не міг на то дивитися. Він прямо з вог - ню порятував все, що міг, і заховав врятоване добро до старої валізи на стриху своєї стодоли, прикривши її соломою. Якби її знайшли вороги, то за таке не важко було і на Сибір втрафити. Але дідо Петро був відважним чоловіком” Ми з братом Петрусем розділили дідові скарби. Петрусеві дістався Шевченків «Кобзар», а мені інші книги.» Ті книги донині є нашою родинною реліквією. Щоправда, Шевченків «Кобзар» пережив мого двоюрідного брата Петруся. Недавно Бог по- кликав Петра до себе у досить... Кожного року Шевченківські дні приносять мені все нові та нові родинні спогади. Я люблю всіх їх записувати і дякую Богу за цей дар, який передався мені від діда Гната Слободяна, та- тового тата, який все любив записувати — від погоди до садівництва і городництва, важливих дат і подій. А найвизначнішою подією Шевченківських днів в моїй родині є народження мого сина Та- раса, якого охрестили Тарасом ще у пологовому відділенні Тлумача. Коли Україна вітатиме бать- ка Тараса з черговими уродинами, я вітатиму свого сина Тараса і вкотре нагадаю, щоб був гід- ним свого імені.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
