Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
26 OUR LIFE • March-April 2025 Малий Тарас, син Наталії Байдюк-Слободян, вша - новує Великого Кобзаря. грав і з мого тата зробив першого цимбаліста у селі Гринівці!). Не одну сторінку я присвятила своєму дідові у моєму родинному альбомі! Дійшла до маминого роду. Мама свого тата, поляка Владислава Вишньовського, не пам’я - тала, бо його забрали з хати німці в роки Дру- гої світової війни і більше він не повернувся до рідного дому. Але більше пам’ятала свого вуйка Петра, маминого рідного брата. Петро Лисан - чук був окрасою не лише своєї і нашої родини, але й усього міста Тлумача, на околиці якого він жив. Особисто я не пам’ятаю діда Петра, але багато про нього чула від рідних. А відколи придбала свій альбом, описую історії про свій родовід, щоб залишити його у спадок своєму синові Тарасові. Петро Лисанчук був славним на Тлумаччині пасічником, фотографом, будівельником, сто- ляром і винахідником. Усе на його подвір’ї було не таке, як у людей: собача будка з двома кім - натами і віконечком, криниця, з якої відро саме воду витягало, пасіка-павільйон, як картинка, своя електростанція. Дід Петро любив книги, посівні календарі, календар пасічника. Більше довіряв книжкам і Богу, ніж телевізору, якого називав «брехачем», особливо, коли по нови- нах нагадували, як прекрасне життя в радян- ському союзі. Зі спогадів Марусі Байдюк, онуки Петра, вона в дитинстві гралася на дідовому обійсті разом зі своїм молодшим братом Петрусем Лисанчуком (названим на дідову честь). Від дітей неможли- во було щось заховати. Зробивши на стриху «ре- візію», Петрові онуки знайшли там стару валізу з книжками: українськими та французькими. А серед них і Шевченків «Кобзар». Побачивши на кожній книзі штамп «Хата-читальня», діти поду- мали, що книги крадені та поцікавилися в баб - ці та дідуся, звідки взялася та валіза з книгами на стриху? «У нашій родині не було заведено красти», — розповідала мені моя родичка Ма- руся. — Тому я бігом зістрибнула зі стриху і гай - да до хати. “Бабцю, що це таке?!” і показую на штамп у книжці. Бабуся Броня зрозуміла, звідки вуха ростуть, і розказала: “Коли прийшли до нас москалі, то перше, що вони робили, то палили хати-читальні. Дідо Петро все своє життя любив книги і не міг на то дивитися. Він прямо з вог - ню порятував все, що міг, і заховав врятоване добро до старої валізи на стриху своєї стодоли, прикривши її соломою. Якби її знайшли вороги, то за таке не важко було і на Сибір втрафити. Але дідо Петро був відважним чоловіком” Ми з братом Петрусем розділили дідові скарби. Петрусеві дістався Шевченків «Кобзар», а мені інші книги.» Ті книги донині є нашою родинною реліквією. Щоправда, Шевченків «Кобзар» пережив мого двоюрідного брата Петруся. Недавно Бог по- кликав Петра до себе у досить... Кожного року Шевченківські дні приносять мені все нові та нові родинні спогади. Я люблю всіх їх записувати і дякую Богу за цей дар, який передався мені від діда Гната Слободяна, та- тового тата, який все любив записувати — від погоди до садівництва і городництва, важливих дат і подій. А найвизначнішою подією Шевченківських днів в моїй родині є народження мого сина Та- раса, якого охрестили Тарасом ще у пологовому відділенні Тлумача. Коли Україна вітатиме бать- ка Тараса з черговими уродинами, я вітатиму свого сина Тараса і вкотре нагадаю, щоб був гід- ним свого імені.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
