Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
10 OUR LIFE • May 2024 Право на людяність У кожного з нас свій власний досвід війни, у багатьох — занадто болісний, а то й трагічний. Катерина Таньчин, колишня голова Округи Нова Англія, не проводжала свого сина Богдана на війну, не пригортала до грудей і не виціловувала на прощання. Але з-за океану у перші дні повно- масштабного вторгнення поблагословила його. І відтоді її материнське серце щохвилини подум- ки тулилося до сина та линуло на передову. То ж буквально «жила в новинах», які транслювало українське телебачення, а також не переставала стежити за «зеленим вогником» на сторінці сина у соціальних мережах, бо то була чи не єдина ознака — син на зв’язку і він живий... А ще вга- мовувала душу, яка нестерпно щеміла — за всіх наших воїнів з передової, яким було і холодно, і голодно, і сумно, і боляче... І намагалася себе за- спокоїти, адже розуміла, що Богдан виконує ге - роїчне завдання – захищає країну від окупантів. У величезних паузах між короткими розмо - вами з сином свої думки Катерина заповню - вала спогадами про нього. Вони бували різни- ми. Одні викликали посмішку, інші — виїдали душу... Згадувала, як босоногим бігав гірськими манівцями, картала за те, що не втримала біля себе. І втішалася надією, що Богданова впертість і завзятість обов’язково стануть у пригоді у важ- кі хвилини. Хвилювалася, плакала і беззупинно молилася: «Боже Всемогутній, у Твоїх любля- чих Батьківських руках життя сина мого... Молю Тебе, Отче, захисти та вбережи його від воро - жої кулі, поверни його додому живим та неуш - кодженим». І Бог почув її молитви — не забрав сина до себе на небо. Натомість примножив сили, додав мужності та впертості, аби разом з ампутованими після важкого поранення ногами він не втратив бажання жити і боротися за своє майбутнє. Катерина не відразу про таку важку новину діз- налася... Вона тривалий час, наодинці з Богом, чекала дзвінків від сина, який раптом перестав виходити на зв’язок. А потім ще більше напружи - лася через коротку і трохи дивну розмову, коли син намагався переконати її, що в нього все га- разд, а натомість материнське серце волало, що з ним трапилася біда. Потім були довгі тижні по- шуків Богдана по військових шпиталях... І тут со- юзянки вкотре підтвердили, що не мають права залишати в біді одна одну. «То була ціла драма, як ми його розшукували, а він не признавався, що поранений. А вже як про все дізналися, то ви - рішували, що робити далі, — ділиться спогадами Валентина Табака, 2-га заступниця голови СУА для справ членства. — Зрозуміло, що Катерина була в депресії, і що мало хто вірив, що Богдан буде ходити знову... То був важкий «кейс» для всіх. Бо якби ми Богдана не знайшли, то невідо- мо, що було б з ним — чи вижив би. Про Богда- на і людей, які йому допомагали, можна писати цілу книгу — книгу людяності і добра». Богдана шукали довго і по всій Україні, адже його кілька разів переводили з одного шпиталю до іншого. Для цього Валентина Табака долучила лікарів у Дніпрі, Житомирі, Рівному, Львові, а та- кож друга СУА, народного артиста України Петра Магу. «Ми знайшли хлопця в Ужгороді, — про- довжила розповідь п. Табака. — Але до тієї пори він був настільки виснажений і в постійних бо- лях, що не хотів нічого і відмовлявся їхати кудись на лікування та відновлення. То ж ми боялися, що Богдан занепаде духом. І навіть розшукали майора української Нацгвардії Миколу Левкуна, який добре відомий українській діяспорі Амери - ки, оскільки проходив реабілітацію саме тут. Піс- ля важкого поранення йому ампутували обидві ноги, а тепер він на протезах навіть танцює. Щоб своїм прикладом показав, що це не кінець жит - тя». Ще розповіла про чималі зусилля й нама- гання врятувати бодай одну ногу Богдана, а та- кож отримати фахові консультації спеціалістів як Лариса Тополя , україномовний редактор «НЖ» Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом. Ліна Костенко
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
