Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
10 OUR LIFE • May 2024 Право на людяність У кожного з нас свій власний досвід війни, у багатьох — занадто болісний, а то й трагічний. Катерина Таньчин, колишня голова Округи Нова Англія, не проводжала свого сина Богдана на війну, не пригортала до грудей і не виціловувала на прощання. Але з-за океану у перші дні повно- масштабного вторгнення поблагословила його. І відтоді її материнське серце щохвилини подум- ки тулилося до сина та линуло на передову. То ж буквально «жила в новинах», які транслювало українське телебачення, а також не переставала стежити за «зеленим вогником» на сторінці сина у соціальних мережах, бо то була чи не єдина ознака — син на зв’язку і він живий... А ще вга- мовувала душу, яка нестерпно щеміла — за всіх наших воїнів з передової, яким було і холодно, і голодно, і сумно, і боляче... І намагалася себе за- спокоїти, адже розуміла, що Богдан виконує ге - роїчне завдання – захищає країну від окупантів. У величезних паузах між короткими розмо - вами з сином свої думки Катерина заповню - вала спогадами про нього. Вони бували різни- ми. Одні викликали посмішку, інші — виїдали душу... Згадувала, як босоногим бігав гірськими манівцями, картала за те, що не втримала біля себе. І втішалася надією, що Богданова впертість і завзятість обов’язково стануть у пригоді у важ- кі хвилини. Хвилювалася, плакала і беззупинно молилася: «Боже Всемогутній, у Твоїх любля- чих Батьківських руках життя сина мого... Молю Тебе, Отче, захисти та вбережи його від воро - жої кулі, поверни його додому живим та неуш - кодженим». І Бог почув її молитви — не забрав сина до себе на небо. Натомість примножив сили, додав мужності та впертості, аби разом з ампутованими після важкого поранення ногами він не втратив бажання жити і боротися за своє майбутнє. Катерина не відразу про таку важку новину діз- налася... Вона тривалий час, наодинці з Богом, чекала дзвінків від сина, який раптом перестав виходити на зв’язок. А потім ще більше напружи - лася через коротку і трохи дивну розмову, коли син намагався переконати її, що в нього все га- разд, а натомість материнське серце волало, що з ним трапилася біда. Потім були довгі тижні по- шуків Богдана по військових шпиталях... І тут со- юзянки вкотре підтвердили, що не мають права залишати в біді одна одну. «То була ціла драма, як ми його розшукували, а він не признавався, що поранений. А вже як про все дізналися, то ви - рішували, що робити далі, — ділиться спогадами Валентина Табака, 2-га заступниця голови СУА для справ членства. — Зрозуміло, що Катерина була в депресії, і що мало хто вірив, що Богдан буде ходити знову... То був важкий «кейс» для всіх. Бо якби ми Богдана не знайшли, то невідо- мо, що було б з ним — чи вижив би. Про Богда- на і людей, які йому допомагали, можна писати цілу книгу — книгу людяності і добра». Богдана шукали довго і по всій Україні, адже його кілька разів переводили з одного шпиталю до іншого. Для цього Валентина Табака долучила лікарів у Дніпрі, Житомирі, Рівному, Львові, а та- кож друга СУА, народного артиста України Петра Магу. «Ми знайшли хлопця в Ужгороді, — про- довжила розповідь п. Табака. — Але до тієї пори він був настільки виснажений і в постійних бо- лях, що не хотів нічого і відмовлявся їхати кудись на лікування та відновлення. То ж ми боялися, що Богдан занепаде духом. І навіть розшукали майора української Нацгвардії Миколу Левкуна, який добре відомий українській діяспорі Амери - ки, оскільки проходив реабілітацію саме тут. Піс- ля важкого поранення йому ампутували обидві ноги, а тепер він на протезах навіть танцює. Щоб своїм прикладом показав, що це не кінець жит - тя». Ще розповіла про чималі зусилля й нама- гання врятувати бодай одну ногу Богдана, а та- кож отримати фахові консультації спеціалістів як Лариса Тополя , україномовний редактор «НЖ» Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом. Ліна Костенко
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
