Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАШЕ ЖИТТЯ • Червень 2024 15 на розвиток суспільно-політичного устрою антів, який мав демократичний характер. Так, на чолі племені стояв князь і старшини, але всі важли- ві питання вирішувались на народних зборах — віче. Це дало можливість витворити державне утворення, яке проіснувало близько трьох сто- літь (кінець IV — початок VII ст.) і у 602 р. загину - ло під натиском аварів. Після цього у письмових джерелах анти більше не згадуються. Починаючи з VII ст. у літописах уже вживаєть - ся назва «слов’яни» — про людність, яка меш - кала на правому березі Дніпра. Вони селилися здебільшого по берегах річок і озер. Житла були дерев’яними, обмазані глиною. Жили за тради- ціями родоплемінного ладу. Майном, передусім землею, володіли патріархальні об’єднання за кревною спорідненістю. Але поступово відбу- вається перехід до сусідської громади, за якої визначальним було не походження, а місце про- живання. Так, протягом тривалого часу духовна культу- ра наших предків еволюціонувала відповідно до вимог щоденного життя, загального розвитку цивілізації, інтенсивності міжплемінних зв’язків і різних етнічних домішок, зумовлених географіч- ним положенням України між Європою й Азією. А проте етнічний масив, головна етнічна база зрослого з українським чорноземом населення залишалися протягом багатьох тисячоліть таки- ми самими, що творило зовсім інший антропо- логічний тип, який відрізняється від сусідніх з нами націй. Осіле хліборобство на чорноземо - ві впливає також і на особливість менталітету. Він має свої особливості, що відрізняються від подібних ознак наших сусідів. Саме це і є свід- ченням одвічної автохтонності й окремішності нашої нації. Усі наявні нині археологічні, антропологічні, іс- торичні й етнографічні матеріали доводять, що окремішність українців від росіян існувала в усі часи, що виявлялося в окремому стилі життя, в духовній і матеріальній культурі, у психіці, духов- ній структурі та в глибоко відчутній національній індивідуальності. Особливо різко бачили цю відмінність чужинці, які вже з раннього серед- ньовіччя відвідували Східну Европу і мали мож- ливість наочно переконатися в існуванні зовсім інших народів на теренах України та московії. Тож концепція про триєдиний руський народ, з якого вийшли росіяни, українці й білоруси, — то московська вигадка, яка нині вже не є пере - конливою для світу. Інша справа, що в процесі взаємовідносин між предками нинішніх укра- їнців і росіян протягом останнього тисячоліття відбувалися взаємовпливи, які відбивалися як на менталітеті, так і на духовності частин обох суспільств. Особливо це посилилося після Пе - реяславської ради 1654 р., коли московське самодержавство взяло курс на змішані шлюби між двома народами. Наочний приклад цього — одруження Івана Брюховецького, який першим з гетьманів приїхав до Москви у 1665 р., на «мос - ковской дєвкє». Ця тенденція набула масового поширення, насамперед у середовищі козацької старшини, відтак вже на Коломацькій раді в лип - ні 1687 р. на вимогу московської сторони поста- новлено докладати зусиль, щоб «малороссіянє с велікороссіянамі вступалі в родство». Численні документи свідчать, що Москва справді пильно стежила за дотриманням цього пункту козаць - кою старшиною, а невиконання його відносила до важких державних злочинів. Бо з якого б то дива генеральний суддя Василь Кочубей, який хотів насолити гетьманові, у своїх писаннях до Петра І серед звинувачувальних статей називав і спротив Мазепи цій політиці. Мовляв, усупереч рішенню Коломацької ради, гетьман забороняє українцям вступати в шлюб з росіянами й дру- жити з ними. І як тільки справа Мазепи була програна, то знову було висунуто зупинений ним проєкт зро - сійщення українців через спільні шлюби. Так, у своєму трактаті про «Удержання України Чер- каської» від 1713 р. російський агент у Лондоні Федір Салтиков пропонує Петру І створити при гетьманові Іванові Скоропадському для нагляду за його діями гвардійську кавалерійську сотню з російських «дворянських дітей і з кадетів і з на- рочитих дітей нежонатих» і «необхідно женити їх у полковників і сотників і в інших багатих лю- дей», аби «той народ (український. – В. С. ) пе - ремішався з російським народом чинами, вда- чею і властивістю». Мета при цьому визначалася давня: «волю їхнього правління відібрати», але й водночас «і начальних там російських людей настановляти». Але найголовніше: «Після лік - відації автономії український народ у добрий і постійний стан приведеться і перевтілиться в ро - сійський народ». Найчіткіше цю лінію проводила імператриця Анна Іоанівна, яка доручила князю Шаховському в січні 1734 р. керуватися в Україні особливо та-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
