Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАШЕ ЖИТТЯ • Червень 2024 15 на розвиток суспільно-політичного устрою антів, який мав демократичний характер. Так, на чолі племені стояв князь і старшини, але всі важли- ві питання вирішувались на народних зборах — віче. Це дало можливість витворити державне утворення, яке проіснувало близько трьох сто- літь (кінець IV — початок VII ст.) і у 602 р. загину - ло під натиском аварів. Після цього у письмових джерелах анти більше не згадуються. Починаючи з VII ст. у літописах уже вживаєть - ся назва «слов’яни» — про людність, яка меш - кала на правому березі Дніпра. Вони селилися здебільшого по берегах річок і озер. Житла були дерев’яними, обмазані глиною. Жили за тради- ціями родоплемінного ладу. Майном, передусім землею, володіли патріархальні об’єднання за кревною спорідненістю. Але поступово відбу- вається перехід до сусідської громади, за якої визначальним було не походження, а місце про- живання. Так, протягом тривалого часу духовна культу- ра наших предків еволюціонувала відповідно до вимог щоденного життя, загального розвитку цивілізації, інтенсивності міжплемінних зв’язків і різних етнічних домішок, зумовлених географіч- ним положенням України між Європою й Азією. А проте етнічний масив, головна етнічна база зрослого з українським чорноземом населення залишалися протягом багатьох тисячоліть таки- ми самими, що творило зовсім інший антропо- логічний тип, який відрізняється від сусідніх з нами націй. Осіле хліборобство на чорноземо - ві впливає також і на особливість менталітету. Він має свої особливості, що відрізняються від подібних ознак наших сусідів. Саме це і є свід- ченням одвічної автохтонності й окремішності нашої нації. Усі наявні нині археологічні, антропологічні, іс- торичні й етнографічні матеріали доводять, що окремішність українців від росіян існувала в усі часи, що виявлялося в окремому стилі життя, в духовній і матеріальній культурі, у психіці, духов- ній структурі та в глибоко відчутній національній індивідуальності. Особливо різко бачили цю відмінність чужинці, які вже з раннього серед- ньовіччя відвідували Східну Европу і мали мож- ливість наочно переконатися в існуванні зовсім інших народів на теренах України та московії. Тож концепція про триєдиний руський народ, з якого вийшли росіяни, українці й білоруси, — то московська вигадка, яка нині вже не є пере - конливою для світу. Інша справа, що в процесі взаємовідносин між предками нинішніх укра- їнців і росіян протягом останнього тисячоліття відбувалися взаємовпливи, які відбивалися як на менталітеті, так і на духовності частин обох суспільств. Особливо це посилилося після Пе - реяславської ради 1654 р., коли московське самодержавство взяло курс на змішані шлюби між двома народами. Наочний приклад цього — одруження Івана Брюховецького, який першим з гетьманів приїхав до Москви у 1665 р., на «мос - ковской дєвкє». Ця тенденція набула масового поширення, насамперед у середовищі козацької старшини, відтак вже на Коломацькій раді в лип - ні 1687 р. на вимогу московської сторони поста- новлено докладати зусиль, щоб «малороссіянє с велікороссіянамі вступалі в родство». Численні документи свідчать, що Москва справді пильно стежила за дотриманням цього пункту козаць - кою старшиною, а невиконання його відносила до важких державних злочинів. Бо з якого б то дива генеральний суддя Василь Кочубей, який хотів насолити гетьманові, у своїх писаннях до Петра І серед звинувачувальних статей називав і спротив Мазепи цій політиці. Мовляв, усупереч рішенню Коломацької ради, гетьман забороняє українцям вступати в шлюб з росіянами й дру- жити з ними. І як тільки справа Мазепи була програна, то знову було висунуто зупинений ним проєкт зро - сійщення українців через спільні шлюби. Так, у своєму трактаті про «Удержання України Чер- каської» від 1713 р. російський агент у Лондоні Федір Салтиков пропонує Петру І створити при гетьманові Іванові Скоропадському для нагляду за його діями гвардійську кавалерійську сотню з російських «дворянських дітей і з кадетів і з на- рочитих дітей нежонатих» і «необхідно женити їх у полковників і сотників і в інших багатих лю- дей», аби «той народ (український. – В. С. ) пе - ремішався з російським народом чинами, вда- чею і властивістю». Мета при цьому визначалася давня: «волю їхнього правління відібрати», але й водночас «і начальних там російських людей настановляти». Але найголовніше: «Після лік - відації автономії український народ у добрий і постійний стан приведеться і перевтілиться в ро - сійський народ». Найчіткіше цю лінію проводила імператриця Анна Іоанівна, яка доручила князю Шаховському в січні 1734 р. керуватися в Україні особливо та-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
