Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАШЕ ЖИТТЯ • Листопад 2023 9 the peasants are destitute... Hundreds of thousands individuals are separated from their families or homes and of those fortunate enough to have a roof over their heads many have little else... » У брошурі є лист-прохання Голови Директо - рії УНР Симона Петлюри: « President Petlura, Ukraine, asks allied council to lift blockade... Since December, 1918, the Ukrainian Peoples Republic has been continuously in a bloody struggle with the Bolsheviki. By her own power, and without any outside assistance... The struggle, however, finds a great obstacle in the blockade, which by the order of the Supreme Council of the Allied Powers was instituted against Soviet Russia, but was applied against Ukraine as well... » Мені здається дивним збіг обставин. Сто років тому Симон Петлюра просив захід забезпечити ліками Україну. Зараз президент Зеленський про - сить закрити небо від ворога. Тоді просили ме - дицину, тепер просять зброю... Захід не відчуває конечні потреби людей, які живуть день за днем у війні, сплять у підвалах з молитвою, аби дочека - тися завтрашнього дня, мати воду, шматок хліба і не чути вибухів ракет. Ледве десять років минуло, як був голод у ро - ках 1921—1923, як настав страшний Голодомор 1932—33 рр. Скільки мільйонів людей загину - ло — досі не маємо остаточної, хоча б приблизної, кількости. Хоч ніби і маємо докази. Іван Коляска у своїй книзі «Два роки в Радянській Україні» пише (с. 111): « Після того, як відкрили злочини Ста - ліна, в часі ХХ Конґресу в 1956 році, видатний український поет Малишко встав на засіданні Спілки Письменників і вимагав публічно, щоб за - судити Молотова, Каґановича та Маленкова за смерть 10 мільйонів населення в часі голоду в 1932—33 рр. Число 10 заскочило присутніх і вони питали, звідки він знає. А він спокійно відповів, що з офіційної недрукованої державної статис - тики. Ніхто не заперечував, ніхто не назвав не - правдою... » У своїх споминах Вінстон Черчилль згадує зу - стріч зі Сталіним. Коли він запитав, які страти при - несла колективізація і її наслідки, Сталін показав всі десять пальців на своїх руках. Анна Семенюк у своїй книзі «Демографічна си - туація в Україні — національна трагедія» розпо - віла, що Німецьке Посольство в Москві у 1933 р. повідомило про 10 млн жертв голодомору. Письменник Михайло Потупейко, який десяти - літнім з родиною ледве пережив голодомор, був арештований німцями і втік по дорозі до концен - траційного табору. Потім переховувався, але по - трапив у Сталіногорський концентраційний табір. Дожив до Незалежної України і поміж його літе - ратурними творами є оповідання про голодомор. Ось кілька уривків з оповідання «Жменька чор - ного насіння» про один день з життя Миколки. Мама його заслала до сусіднього села подивити - ся, чи тітка і її родина ще живі. Він пішов з другом Івасиком і на їхньому шляху був цвинтар: « Перед ними біля воріт, які певне вже давно не відчи - нялися, сиділа жінка. Її біла полотняна сорочка відтіняла зчорніле, як давно вичинена воляча шкіра, лице з заплющеними очима. Ліва рука під - тримувала дитину, що лежала в пелені, а права оперта ліктем на коліно, благально тягнулася вперед. Здавалося, жінка закаменіла. Микола мо - торошно, не мигаючи очима, дивився на неї. Ось пальці її правиці заворушилися. Хлопець вибрав з куточків своєї кишені соняшникове насіння (тро - шки — жменька) і обережно, щоб не доторкну - тися до жовтих скоцюрблених пальців, висипав на зігнуту долоню.... її чорні довгі вії ворухнулися, повіки піднялися! Рука раз-другий конвульсійно смикнулася вперед!...Жах скував хлопця... Нічо - го немає, тітонько, їй Богу, немає... зусильно здавлюючи ридання... ось дивіться, не-ма-є... і хлопець поквапливо дрижачою рукою вивертав кишеньку.... Приголомшені страшною зустріччю хлопці попленталися далі... Тією ж самою стеж - кою повертались. Прямо перед ними, на тому самому місці, лежала жінка. Та сама. Ліва рука відкинута набік, а права так само скарлючена, як і в день. У ній, ніби купка чорних жучків, три - малось насіння... коло її білої сорочки незграбно вовтузилось маленьке дитинча-дівчинка...» (Зі збірки «На далекому острові », Вінниця, 1997.) У другому оповіданні «Сашко-дикун» півживо - го Сашка кидають на віз і везуть з мертвими на цвинтар. Сашко опинився в ямі... Але цвинтар від - відувала бабка Синецька, яка рятувала ще живих. Помогла Сашкові решткою сил вилізти з ями, по - могла підійти до скирти соломи, в якій заховала повно гороху. Взяла з нього обіцянку, що буде їсти жменьками — не більше, щоб не померти. « “Бу - вай здоров, лебедику! Храни тебе, Мати Божа!” Вона осінила його хрестом і помаленьку подиба - ла в темряву, в бік села. Ішла. І хоч змучені ноги підкошувалися від утоми, серце співало в радо - сті: “Сього дня многоскорбного ще одну безвин - ну душу двоєкратно спасла від лютої смерті”... »
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
