Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
го, 26». Це будинок, на одній зі стін якого висів портрет пензля І. Труша, визнаний найкращим з усіх Лесиних портретів. Хтозна, може саме тут, у цьому будин - ку, і відбулася Лесина супереч - ка про творчість Франка, про долю українського письменни - ка взагалі, про «скручені голо - ви» і «втоплених дітей». Леся писала Франкові: «Позаторік... я опинилась у Львові; були мої нерви тоді дуже неслухняні, і я мала нахил до відвертих роз - мов. Одного разу я цілий вечір просперечалася з Трушем і Ган - кевичем за Вас». Обидва Лесині приятелі, як могли, вихваляли Франка, тішилися його «універ - сальністю», раділи, що є такий талант, який може поєднувати все — і науку, і поезію, і публі - цистику, і громадську діяль - ність. Леся ж гаряче заперечува - ла. Вона вважала, що не радіти з цього треба, а журитися, що життя вимагає прояву таких різ - них якостей від письменника, і що письменник уподібнюється Mädchen für alles (дівчині на по - бігеньках). Приятелі докоряли своїй опонентці літературним аристократизмом. Леся ж бли - скавично перехопила ініціативу: «А якби вас примусили шильди малювати та вагони фарбувати для громадського добра та для хліба насущного, а пейзажам го - лову скрутити?» — кинула вона виклик Трушеві. Маляр обра - зився: «То зовсім що іншого!» Та Леся не вгамовувалася: «А вам би казали пляци для мітингу замітати, «скрутивши голови» вашим промовам?» — зверну - лася вже у бік Ганкевича. Той мав мужність відповісти: «Що ж, якби треба...» «То мені було б вас дуже шкода», — вирвало - ся у Лесі. Після цього всі дружно накинулися на неї: «То се, зна - чить, ви жалуєте на практичну роботу Франка?» І далі пішло — що сам Франко не подякував би Лесі за її оборону, що він не шкодує про те, що приходиться «замітати пляц» і що він (і це Франко!) розчищає шлях іншим, може, більшим (!) талантам, які розів’ються ліпше при ліпших умовах, і що навіть Геркулес чистив стайні, що «скручені го - лови» ще невідомо, яку б мали вартість, і що не можна цінити речі так суб’єктивно, як Леся, для якої «Зів’яле листя» більше значить, ніж усі газетні дописи того ж автора, тоді як для нашої суспільности, для нашої епохи, можливо, описи господарських вистав далеко потрібніші, ко - рисніші і цікавіші і що для Фран - ка захист є навіть образливим... Лесю роздратували вкрай логічні та жорстокі міркування її співбесідників. І вона призна - ється, що їй не вдалося витри- мати об’єктивного тону в тій дискусії, а це з нею траплялося дуже рідко. Та найгірша «неви- держка» відбулась опісля, і її не побачили Лесині приятелі. Пів- ночі вона проплакала після цієї суперечки. І не тому, що чулася ображеною. Їй усе ввижалися оті «скручені голови», які ось тепер примарилися Франкові «утопленими дітьми» в його трагічному «Із дневника». Франко посилав ці свої трагічні картки з поетичного щоденника саме їй, Лесі. І сумнівався, чи ма - ють вони право на існування, але таємно надіявся на співчуття й порозуміння. Він не помилився: його адресатка зреагувала адек - ватно — зрозуміла, а головне, відчула: «Одна картка з такого днєвніка стинає кров! І нема со - рому такі картки писати...» І це цілком природно, бо ж іще за два роки перед цим вона геніально передбачила всю глибину дра - ми Франка-поета і появу на світ його «утоплених дітей». І як же ж по-жіночому тонко вона зуміла потішити старшого друга: «Ваші діти не загинули, бо ось вони вже вголос обізвались, — певне, не тим голосом, якого Ви для них бажали, не співом соловейків, але людським голосом, люд - ською тугою, і, хто знає, може спів соловейків не так проникав би у серця, як сей стогін утопле - них дітей Ваших». І це голос не просто жінки. Це голос митця, що знає ціну поетичному слову. А також мислителя, який за зло - чином поета-дітовбивці вміє по - бачити провину всіх, хто штовхав на злочин. А самого «злочинця» виправдовує: то були такі страш - ні часи, коли українські поети му - сили бути «дітовбивцями» своїх ненароджених віршів. Отож від найінтимнішого, від найсокровенніших секретів пое - тичної творчости, які й на люди ніяково виносити, до глобальних роздумів про долю всієї нації — така амплітуда Лесиних роздумів над Франковим «Із дневника». Свого часу вона могла не пого - джуватися з «метром», крити - кувати, полемізувати з ним; але ніхто, крім Лесі, глибше збагнути його не зміг. Величезний (вісім друкованих сторінок у 12-томни - ку), написаний 13–14 листопада 1903 р. в екзотичному Сан-Ремо лист є тому свідченням. Поет від - чув поета, геній зрозумів генія. Статтю проілюстровано світлинами і матеріалами з фондів Львівського національ - ного літературно-меморіаль - ного музею Івана Франка та з відділу рукописних фондів і текстології Інституту літе - ратури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. НАШЕ ЖИТТЯ • Січень-Лютий 2022 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
