Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
го, 26». Це будинок, на одній зі стін якого висів портрет пензля І. Труша, визнаний найкращим з усіх Лесиних портретів. Хтозна, може саме тут, у цьому будин - ку, і відбулася Лесина супереч - ка про творчість Франка, про долю українського письменни - ка взагалі, про «скручені голо - ви» і «втоплених дітей». Леся писала Франкові: «Позаторік... я опинилась у Львові; були мої нерви тоді дуже неслухняні, і я мала нахил до відвертих роз - мов. Одного разу я цілий вечір просперечалася з Трушем і Ган - кевичем за Вас». Обидва Лесині приятелі, як могли, вихваляли Франка, тішилися його «універ - сальністю», раділи, що є такий талант, який може поєднувати все — і науку, і поезію, і публі - цистику, і громадську діяль - ність. Леся ж гаряче заперечува - ла. Вона вважала, що не радіти з цього треба, а журитися, що життя вимагає прояву таких різ - них якостей від письменника, і що письменник уподібнюється Mädchen für alles (дівчині на по - бігеньках). Приятелі докоряли своїй опонентці літературним аристократизмом. Леся ж бли - скавично перехопила ініціативу: «А якби вас примусили шильди малювати та вагони фарбувати для громадського добра та для хліба насущного, а пейзажам го - лову скрутити?» — кинула вона виклик Трушеві. Маляр обра - зився: «То зовсім що іншого!» Та Леся не вгамовувалася: «А вам би казали пляци для мітингу замітати, «скрутивши голови» вашим промовам?» — зверну - лася вже у бік Ганкевича. Той мав мужність відповісти: «Що ж, якби треба...» «То мені було б вас дуже шкода», — вирвало - ся у Лесі. Після цього всі дружно накинулися на неї: «То се, зна - чить, ви жалуєте на практичну роботу Франка?» І далі пішло — що сам Франко не подякував би Лесі за її оборону, що він не шкодує про те, що приходиться «замітати пляц» і що він (і це Франко!) розчищає шлях іншим, може, більшим (!) талантам, які розів’ються ліпше при ліпших умовах, і що навіть Геркулес чистив стайні, що «скручені го - лови» ще невідомо, яку б мали вартість, і що не можна цінити речі так суб’єктивно, як Леся, для якої «Зів’яле листя» більше значить, ніж усі газетні дописи того ж автора, тоді як для нашої суспільности, для нашої епохи, можливо, описи господарських вистав далеко потрібніші, ко - рисніші і цікавіші і що для Фран - ка захист є навіть образливим... Лесю роздратували вкрай логічні та жорстокі міркування її співбесідників. І вона призна - ється, що їй не вдалося витри- мати об’єктивного тону в тій дискусії, а це з нею траплялося дуже рідко. Та найгірша «неви- держка» відбулась опісля, і її не побачили Лесині приятелі. Пів- ночі вона проплакала після цієї суперечки. І не тому, що чулася ображеною. Їй усе ввижалися оті «скручені голови», які ось тепер примарилися Франкові «утопленими дітьми» в його трагічному «Із дневника». Франко посилав ці свої трагічні картки з поетичного щоденника саме їй, Лесі. І сумнівався, чи ма - ють вони право на існування, але таємно надіявся на співчуття й порозуміння. Він не помилився: його адресатка зреагувала адек - ватно — зрозуміла, а головне, відчула: «Одна картка з такого днєвніка стинає кров! І нема со - рому такі картки писати...» І це цілком природно, бо ж іще за два роки перед цим вона геніально передбачила всю глибину дра - ми Франка-поета і появу на світ його «утоплених дітей». І як же ж по-жіночому тонко вона зуміла потішити старшого друга: «Ваші діти не загинули, бо ось вони вже вголос обізвались, — певне, не тим голосом, якого Ви для них бажали, не співом соловейків, але людським голосом, люд - ською тугою, і, хто знає, може спів соловейків не так проникав би у серця, як сей стогін утопле - них дітей Ваших». І це голос не просто жінки. Це голос митця, що знає ціну поетичному слову. А також мислителя, який за зло - чином поета-дітовбивці вміє по - бачити провину всіх, хто штовхав на злочин. А самого «злочинця» виправдовує: то були такі страш - ні часи, коли українські поети му - сили бути «дітовбивцями» своїх ненароджених віршів. Отож від найінтимнішого, від найсокровенніших секретів пое - тичної творчости, які й на люди ніяково виносити, до глобальних роздумів про долю всієї нації — така амплітуда Лесиних роздумів над Франковим «Із дневника». Свого часу вона могла не пого - джуватися з «метром», крити - кувати, полемізувати з ним; але ніхто, крім Лесі, глибше збагнути його не зміг. Величезний (вісім друкованих сторінок у 12-томни - ку), написаний 13–14 листопада 1903 р. в екзотичному Сан-Ремо лист є тому свідченням. Поет від - чув поета, геній зрозумів генія. Статтю проілюстровано світлинами і матеріалами з фондів Львівського національ - ного літературно-меморіаль - ного музею Івана Франка та з відділу рукописних фондів і текстології Інституту літе - ратури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. НАШЕ ЖИТТЯ • Січень-Лютий 2022 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
