Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ропейським ім’ям, що вже відсвяткував 25-річний ювілей творчої діяльности (а в ті часи було заве - дено відзначати не календарні дати, а саме творчі ювілеї), звертається до своєї молодшої колежанки з проханням оцінити його поетичні сторінки «Із дне - вника». Зрозуміло, наскільки важливо це було для нього. Леся прочитала вірші, і вони відізвалися в глибині її серця гострим болем. А далеко не кожний твір Франка викликав у неї такі відчуття, багато чого вона не сприймала: у неї був своєрідний смак. Але в листі учителя була цього разу лірика, та ще й яка! Трагічно пронизлива, наскрізь пройнята гіркотою та болем. « Опівніч. Глухо. Зимно. Вітер виє ». І ось серед опівнічної тиші виникає страшний привид — із бо - лотяного дна встають утоплені і простягають до поета зеленкуваті руки, чується ледь уловне ри- дання, стогін, зітхання, і від цього так боляче: Тату! Тату! Тату! Се ми, твої невродженії діти! Передчасом утоплені в багнюці! О глянь на нас! О простягни нам руку! Поклич до світла нас! Поклич до сонця! Там весело – нехай ми тут не чахнем! Там гарно так – хай тут не гинем! Ті поетові діти — то вірші Франка, не вроджені на світ, свідомо згублені, утоплені в брудному бо - лоті; сам спогад про них викликає в пам’яті поета пекучий біль і сором. Леся, як ніхто інший, зрозуміла і цей біль, і цей сором. Негайно сідає писати відповідь. На конвер - ті виводить адресу: «Львів, вулиця Понінського, 4». У її пам’яті зринув образ нового, щойно збудо- ваного дому далеко за містом, який Леся відвіда- ла торік. Франкова родина недавно туди пересе- лилася, тільки-тільки влаштувалася, і в кімнатах ще порожньо. Але головне те, що письменник має власний притулок, де можна сховатися від житей- ських бур. Та не від докорів сумління, від скорбо- ти за нереалізованими задумами, що їх задушив власними руками... І скорбота ця проривається трагічними рядками. Чи має право поет на цю скорботу? Чи не повинен він соромитися вихлюп - нутої на люди журби? «Ні, не повинен,— вважає Леся Українка. — Чому все має право на сльози: і туга материнська, і нещасливе кохання, і громад- ський жаль, а тільки душа поета, що втратила ді- тей своїх, повинна мовчати?» Франкова душа не змогла мовчати, вона обі- звалась, але не солов’їним щебетом, а голосом людської туги. І він, цей голос, проникає глибоко в Дім Івана Франка у Львові на вул. Понінського, 4. (1913 р.) серце. Коли Леся писала відповідь, у її вухах лейт- мотивом звучало біблійне: «Рахіль плаче і не хоче втішитися по дітях своїх, бо їх нема». Тому Леся дякує Франкові за те, що він сказав не тільки за себе, але й за неї, і за всіх українських письменни - ків. Хай усі знають, які страшні то були часи, коли письменник повинен був стати «дітовбивцею» своїх віршів. І Лесі згадалось, як Франко давно колись, ще в її улюбленому Колодяжному, розка - зував план однієї драми, який видався їй надзви- чайно цікавим. Потім дещо з нього вона пізнала у п’єсі Франка «Камінна душа». Коли ж Леся пря- модушно заявила авторові, що чекала більшого, той відповів, що справді повинен був «скрутити голову планові» через «умови моєї праці», «умо- ви мого життя», «умови нашої сцени». А ось друга історія про «утоплених дітей». Під час першого Лесиного перебування у Львові (1891) Франко поділився задумом роману. Коли ж пізніше Леся запитала про нього, Франко тільки безнадій - но махнув рукою. У цей самий час у газеті Леся про - читала звіт Франка про сільськогосподарську ви - ставку. Згодом польська шовіністична преса огидно цькувала письменника за статтю про Міцкевича «Поет зради». Відтак Леся пише в листі Франкові про те, як часто думала і про ненаписані твори, і про ті газетні дописи, і про цькування — тобто про умови, в яких змушений був працювати україн - ський письменник. Думала Леся і про себе, адже і їй також доводилося «наступати на горло влас - ній пісні». Деякі сучасники дорікали Лесі за те, що НАШЕ ЖИТТЯ • Січень-Лютий 2022 29
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
