Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ропейським ім’ям, що вже відсвяткував 25-річний ювілей творчої діяльности (а в ті часи було заве - дено відзначати не календарні дати, а саме творчі ювілеї), звертається до своєї молодшої колежанки з проханням оцінити його поетичні сторінки «Із дне - вника». Зрозуміло, наскільки важливо це було для нього. Леся прочитала вірші, і вони відізвалися в глибині її серця гострим болем. А далеко не кожний твір Франка викликав у неї такі відчуття, багато чого вона не сприймала: у неї був своєрідний смак. Але в листі учителя була цього разу лірика, та ще й яка! Трагічно пронизлива, наскрізь пройнята гіркотою та болем. « Опівніч. Глухо. Зимно. Вітер виє ». І ось серед опівнічної тиші виникає страшний привид — із бо - лотяного дна встають утоплені і простягають до поета зеленкуваті руки, чується ледь уловне ри- дання, стогін, зітхання, і від цього так боляче: Тату! Тату! Тату! Се ми, твої невродженії діти! Передчасом утоплені в багнюці! О глянь на нас! О простягни нам руку! Поклич до світла нас! Поклич до сонця! Там весело – нехай ми тут не чахнем! Там гарно так – хай тут не гинем! Ті поетові діти — то вірші Франка, не вроджені на світ, свідомо згублені, утоплені в брудному бо - лоті; сам спогад про них викликає в пам’яті поета пекучий біль і сором. Леся, як ніхто інший, зрозуміла і цей біль, і цей сором. Негайно сідає писати відповідь. На конвер - ті виводить адресу: «Львів, вулиця Понінського, 4». У її пам’яті зринув образ нового, щойно збудо- ваного дому далеко за містом, який Леся відвіда- ла торік. Франкова родина недавно туди пересе- лилася, тільки-тільки влаштувалася, і в кімнатах ще порожньо. Але головне те, що письменник має власний притулок, де можна сховатися від житей- ських бур. Та не від докорів сумління, від скорбо- ти за нереалізованими задумами, що їх задушив власними руками... І скорбота ця проривається трагічними рядками. Чи має право поет на цю скорботу? Чи не повинен він соромитися вихлюп - нутої на люди журби? «Ні, не повинен,— вважає Леся Українка. — Чому все має право на сльози: і туга материнська, і нещасливе кохання, і громад- ський жаль, а тільки душа поета, що втратила ді- тей своїх, повинна мовчати?» Франкова душа не змогла мовчати, вона обі- звалась, але не солов’їним щебетом, а голосом людської туги. І він, цей голос, проникає глибоко в Дім Івана Франка у Львові на вул. Понінського, 4. (1913 р.) серце. Коли Леся писала відповідь, у її вухах лейт- мотивом звучало біблійне: «Рахіль плаче і не хоче втішитися по дітях своїх, бо їх нема». Тому Леся дякує Франкові за те, що він сказав не тільки за себе, але й за неї, і за всіх українських письменни - ків. Хай усі знають, які страшні то були часи, коли письменник повинен був стати «дітовбивцею» своїх віршів. І Лесі згадалось, як Франко давно колись, ще в її улюбленому Колодяжному, розка - зував план однієї драми, який видався їй надзви- чайно цікавим. Потім дещо з нього вона пізнала у п’єсі Франка «Камінна душа». Коли ж Леся пря- модушно заявила авторові, що чекала більшого, той відповів, що справді повинен був «скрутити голову планові» через «умови моєї праці», «умо- ви мого життя», «умови нашої сцени». А ось друга історія про «утоплених дітей». Під час першого Лесиного перебування у Львові (1891) Франко поділився задумом роману. Коли ж пізніше Леся запитала про нього, Франко тільки безнадій - но махнув рукою. У цей самий час у газеті Леся про - читала звіт Франка про сільськогосподарську ви - ставку. Згодом польська шовіністична преса огидно цькувала письменника за статтю про Міцкевича «Поет зради». Відтак Леся пише в листі Франкові про те, як часто думала і про ненаписані твори, і про ті газетні дописи, і про цькування — тобто про умови, в яких змушений був працювати україн - ський письменник. Думала Леся і про себе, адже і їй також доводилося «наступати на горло влас - ній пісні». Деякі сучасники дорікали Лесі за те, що НАШЕ ЖИТТЯ • Січень-Лютий 2022 29
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
