Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
18 WWW.UNWLA.OR G “НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 2020 КИЇВСЬКІ ЗУСТРІЧІ Минулого літа ми цілою сім’єю поїхали до України‚ щоб показати внукам рі дні місця‚ розбудити в них бажання бувати тут‚ бо народилися вони в Америці. Тому добряче їх намучили‚ перебуваючи то в Закарпатті‚ то в Карпатах‚ у Бойкі вських Бескидах‚ то на Київщині . В есь час у по дорожі‚ весь ч ас у зборах речей і пранні вручну. Але нап рикінці всі зали - шились задоволені‚ а найбільше раділа старша внучка Наталя — вона ходи ла вулицями і де б не були‚ все піднімала руки й звертала нашу увагу на те‚ що в Україні всюди висять на дере - вах фрукти‚ себто овочі по - нашому , тутеш - ньому. І захоплено ‚ зовсім по - доросл ому‚ гово - рила: — Тут можна з цього всього жити. — Бачиш‚ яка багата наша рідна земля. Ніде нема‚ щоб отак собі будь - де на дорозі зірвати вишеньку чи грушку‚ тільки в Україні. Наталя навіть‚ забачивши зелений вино - град‚ що звисав через па ркан‚ зривала бубку й хв алилася‚ що він солодкий. Усе було їй тут незвичайне. І ми були щасливі‚ що привезли внучок на правдиву нашу Батьківщину. Це‚ власне‚ такий приємний заспів до моєї розповіді‚ бо мова буде про перебування в Києві. Причому‚ ми відвезл и дітей назад‚ бо вже був кінець літніх вакацій . А через місяць я повернулася знову до Києва‚ де діти облю - бували собі один заміський будиночок з сад - ком‚ і ми вирішили його пр идбати‚ щоб було де зупин ятися неподалік столиці. Це‚ властиво‚ була й моя давня мрія‚ бо ще в Стрию‚ де я за - кін чувала десятирічку‚ в розмові про майбутні наші зустрічі‚ вже як старих випускників‚ Надя Мусат‚ найгарніша наша однокласниця‚ кинула таку фразу: — Нехай наша перша зу стріч буде в Києві‚ на Володимирській Гірці. Очевидно‚ вона вже б увала в Києві‚ але для мене це було таким далеким і таким недо сяж - ним‚ бо я народилася в Карпатах‚ у селі Кру - шельниці під горою Парашкою‚ що уявити свою поїздку до Києва не могла. Подумалос ь‚ що це ніколи не станеться і на таку зустріч не потра плю. Пізніше зустрічі однокласників були‚ але всі в Стр ию‚ а не в Києві‚ як про - понувала Надя. На тих зустрічах Надя пред - ставилась‚ як жителька столиці‚ вона закінчила там « вуз » і залишилася працювати ‚ а невдовзі я дізналася‚ що Наді Мусат‚ мами двох сині в‚ уже нем ає в живих. Та мрія про Київ у мене зосталася. Вона жила десь глибоко підсвідомо‚ а коли згадувала шкільні роки‚ то , насамперед , виринало з пам’яті гарне личко Наді Мусат і її слова про Волод имирську Гірку. У такі хвилини я завжди шкодувала‚ що‚ прилітаючи до Борисполя‚ відразу сідаю на поїзд і їду в Карпати‚ де зберігаю батьківську оселю‚ як корінь роду. « Треба‚ я мушу побувати там » ‚ — давала я собі слово. Тим часом творчі плани вели мене до Ужгорода‚ до письменницької організації‚ де відбувалися мої і мого чоловіка‚ Петра Часта‚ творчі зустрічі й пр езентації наших книжок‚ жили давні друзі‚ і знову не було часу на те‚ щоб зупинитися в Києві на якийсь час. І ось нарешті випали оці щасливі вакац ії... Ми зупинилися в друзів і майже родичів‚ бо куми‚ в родині Заслуженого артиста Укр аїни з Національного театру ім. Івана Франка Євгена Свиридюка та Надії . А живуть вони поза високим Києвом‚ у маленькому маєтку серед пишних лісів і ланів. Ось звідси і поч ала збуватися моя давня мрія. Ми поїхали до столиці й о пинилися на Володимирській Гірці теж. Про мої почуття в ажко сказати: я знову побачила , ніби наяву , Надю Мусат‚ яка спо - чиває десь тут‚ на київському цвинт а рі‚ всіх інших однокласників‚ з якими бачилась на останній зустрічі в Стрию. І це було одним із тих п оштовхів‚ що додав мені рішучости купити посілість поблизу Свир идюків‚ хоч вони всіляко переконували нас‚ що в них є досить місця і для нас. Так ми стали « власниками » шматочка землі біля Києва. Спасибі незабутній Наді Мусат‚ моїй дорогій однокласниці. Мушу ска зати‚ що сісти до електрички‚ що проходить неподалі к дому‚ і їхати до Києва — до Видуби чів‚ до Дарниці або до вокзалу — просто гордість: «Я їду до Києва» . Хтось по - кепкує або скаже: «Та я в Києві живу...» ‚ але це не означає те сам е‚ що для мене. І зараз розкажу — чому. До того часу я приходила до Національної Спілки Письменник і в України на вулиці Бан - ковій‚ 2‚ щоб заплатити внески члена Спілки. Цим разом‚ маючи більше часу‚ бо я вже тут житель ка‚ ви рішила запропонувати наступного року‚ коли я знову приїду до України‚ пред - ставити на обговорення‚ себто зробити пре - зен тацію моєї нової книжки - роману « Загублені в світах » ‚ ко тра була видрукувана в Ужгороді у видавництві « Тімпані » . На це поетеса Ніна Шаварська‚ яка є директором Будинку пись - менника‚ всміхнулася:
Page load link
Go to Top
