Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
18 WWW.UNWLA.OR G “НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 2020 КИЇВСЬКІ ЗУСТРІЧІ Минулого літа ми цілою сім’єю поїхали до України‚ щоб показати внукам рі дні місця‚ розбудити в них бажання бувати тут‚ бо народилися вони в Америці. Тому добряче їх намучили‚ перебуваючи то в Закарпатті‚ то в Карпатах‚ у Бойкі вських Бескидах‚ то на Київщині . В есь час у по дорожі‚ весь ч ас у зборах речей і пранні вручну. Але нап рикінці всі зали - шились задоволені‚ а найбільше раділа старша внучка Наталя — вона ходи ла вулицями і де б не були‚ все піднімала руки й звертала нашу увагу на те‚ що в Україні всюди висять на дере - вах фрукти‚ себто овочі по - нашому , тутеш - ньому. І захоплено ‚ зовсім по - доросл ому‚ гово - рила: — Тут можна з цього всього жити. — Бачиш‚ яка багата наша рідна земля. Ніде нема‚ щоб отак собі будь - де на дорозі зірвати вишеньку чи грушку‚ тільки в Україні. Наталя навіть‚ забачивши зелений вино - град‚ що звисав через па ркан‚ зривала бубку й хв алилася‚ що він солодкий. Усе було їй тут незвичайне. І ми були щасливі‚ що привезли внучок на правдиву нашу Батьківщину. Це‚ власне‚ такий приємний заспів до моєї розповіді‚ бо мова буде про перебування в Києві. Причому‚ ми відвезл и дітей назад‚ бо вже був кінець літніх вакацій . А через місяць я повернулася знову до Києва‚ де діти облю - бували собі один заміський будиночок з сад - ком‚ і ми вирішили його пр идбати‚ щоб було де зупин ятися неподалік столиці. Це‚ властиво‚ була й моя давня мрія‚ бо ще в Стрию‚ де я за - кін чувала десятирічку‚ в розмові про майбутні наші зустрічі‚ вже як старих випускників‚ Надя Мусат‚ найгарніша наша однокласниця‚ кинула таку фразу: — Нехай наша перша зу стріч буде в Києві‚ на Володимирській Гірці. Очевидно‚ вона вже б увала в Києві‚ але для мене це було таким далеким і таким недо сяж - ним‚ бо я народилася в Карпатах‚ у селі Кру - шельниці під горою Парашкою‚ що уявити свою поїздку до Києва не могла. Подумалос ь‚ що це ніколи не станеться і на таку зустріч не потра плю. Пізніше зустрічі однокласників були‚ але всі в Стр ию‚ а не в Києві‚ як про - понувала Надя. На тих зустрічах Надя пред - ставилась‚ як жителька столиці‚ вона закінчила там « вуз » і залишилася працювати ‚ а невдовзі я дізналася‚ що Наді Мусат‚ мами двох сині в‚ уже нем ає в живих. Та мрія про Київ у мене зосталася. Вона жила десь глибоко підсвідомо‚ а коли згадувала шкільні роки‚ то , насамперед , виринало з пам’яті гарне личко Наді Мусат і її слова про Волод имирську Гірку. У такі хвилини я завжди шкодувала‚ що‚ прилітаючи до Борисполя‚ відразу сідаю на поїзд і їду в Карпати‚ де зберігаю батьківську оселю‚ як корінь роду. « Треба‚ я мушу побувати там » ‚ — давала я собі слово. Тим часом творчі плани вели мене до Ужгорода‚ до письменницької організації‚ де відбувалися мої і мого чоловіка‚ Петра Часта‚ творчі зустрічі й пр езентації наших книжок‚ жили давні друзі‚ і знову не було часу на те‚ щоб зупинитися в Києві на якийсь час. І ось нарешті випали оці щасливі вакац ії... Ми зупинилися в друзів і майже родичів‚ бо куми‚ в родині Заслуженого артиста Укр аїни з Національного театру ім. Івана Франка Євгена Свиридюка та Надії . А живуть вони поза високим Києвом‚ у маленькому маєтку серед пишних лісів і ланів. Ось звідси і поч ала збуватися моя давня мрія. Ми поїхали до столиці й о пинилися на Володимирській Гірці теж. Про мої почуття в ажко сказати: я знову побачила , ніби наяву , Надю Мусат‚ яка спо - чиває десь тут‚ на київському цвинт а рі‚ всіх інших однокласників‚ з якими бачилась на останній зустрічі в Стрию. І це було одним із тих п оштовхів‚ що додав мені рішучости купити посілість поблизу Свир идюків‚ хоч вони всіляко переконували нас‚ що в них є досить місця і для нас. Так ми стали « власниками » шматочка землі біля Києва. Спасибі незабутній Наді Мусат‚ моїй дорогій однокласниці. Мушу ска зати‚ що сісти до електрички‚ що проходить неподалі к дому‚ і їхати до Києва — до Видуби чів‚ до Дарниці або до вокзалу — просто гордість: «Я їду до Києва» . Хтось по - кепкує або скаже: «Та я в Києві живу...» ‚ але це не означає те сам е‚ що для мене. І зараз розкажу — чому. До того часу я приходила до Національної Спілки Письменник і в України на вулиці Бан - ковій‚ 2‚ щоб заплатити внески члена Спілки. Цим разом‚ маючи більше часу‚ бо я вже тут житель ка‚ ви рішила запропонувати наступного року‚ коли я знову приїду до України‚ пред - ставити на обговорення‚ себто зробити пре - зен тацію моєї нової книжки - роману « Загублені в світах » ‚ ко тра була видрукувана в Ужгороді у видавництві « Тімпані » . На це поетеса Ніна Шаварська‚ яка є директором Будинку пись - менника‚ всміхнулася:
Page load link
Go to Top
