Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Our Life | Наше життя December | Грудень 2020 9 Утім, тут треба згадати про ще один прикрий факт, точніше указ, який називався Емським і від - повідно до якого щось друкувати в Україні укра - їнською, в принципі, було неможливо. Після на - брання чинності указу той же Нечуй-Левицький був змушений друкуватися в Галичині. А Михайла Драгоманова, рідного дядька Лесі Українки, вза - галі у 1875 р. звільнили з посади приват-доцен - та Київського університету Святого Володимира через «політичну діяльність» (йшлося насправді про його незгоду з політикою навʼязування укра - їнцям російської мови), він еміґрував за кордон, де й видавався. Усі його роботи автоматично вважалися забороненими. Російський царат у всі часи у своїх заборонах був послідовним. Книжку вважав своїм найбіль - шим ворогом, бо вона несла світло в темні маси. Якби в другій половині ХІХ ст. можна було пока - зово палити книжки, їх би палили. Але натомість послідовно й продумано нищили їхніх авторів, максимально обмежуючи доступ друкованого слова до широких мас. Бо вважалося, що тем - ним і неосвіченим людом керувати простіше. Саме з цієї причини в імперії, зокрема на її українських землях, заборонялися не лише книжки українською написані українцями або про Україну, але також і переклади українською. З одного боку, це ставило під сумнів повноцін - ність української мови, а з іншого — звужувало прорубане ще Петром І вікно в Европу. Узимку 1899 р. Леся Українка, перебуваючи на лікуванні у Берліні, писала братові Михайлу, про «зайців», яких читає. «Зайцями» брат і сестра Косачі називали заборонені царською цензурою книжки. Обережно, наскільки про таке можна було писати в листах, Леся хвалилася братові, що в Берліні « зайців багато і на різних мовах,— в Києві таких нема і на лікарство! » Йшлося переважно про філософські, світоглядні, еконо - мічні твори, але нерідко до переліку царських заборон потрапляла й художня література. Те, що царат не міг «порізати» цензурою, він забороняв повністю. У результаті більшість під - даних російської імперії, потрапляючи за її межі, щиро дивувалися як розмаїттю тамтешньої літе - ратури, так і тому, що газети можуть виходити без цензури. Намагаючись обмежити знання й просвіту, імперія сама себе підвела «під монас - тир»: до влади дорвалися революціонери, які не мали університетських дипломів й академічних знань, але це їх ні трохи не бентежило, бо вони з «простим народом» говорили однієї мовою. Сандармох і література, яка в нас могла би бути, але ми її втратили Радянська імперія постала на руїнах імперії царської не тільки швидко й агресивно. Вона також увібрала у себе найкращі царські традиції боротьби з книжками. А ще посилила методи боротьби з письменниками. Українську літературу нерідко називають «бід - ною». Мовляв, де наш експресіонізм, символізм, футуризм, неоромантизм. Модерна українська драма де? Психологічний роман? Усе це покоїться в Карелії, в урочищі Сандар - мох. Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Марко Вороний, Валер’ян Підмогильний. Перелік довжелезний. З трьох сотень українських пись - менників, які активно творили у 30-ті роки, ледве вижили три десятки. Але крім того, що радянська імперія перемолола тих, хто міг би написати де - сятки чудових романів, повістей, поезій, драм, вона ще й заборонила вже ними написане. Якщо разом з Миколою Кулішем ми на десяти - ліття втратили модерну українську драму, то разом з Валер’яном Підмогильним — урбаністичний пси - хологічний роман. На сценах яких радянських те - атрів йшли «Мина Мазайло», «Патетична соната» чи «Маклена Граса»? Хто в радянські часи читав (чи хоча б чув) про роман Підмогильного «Місто»? Радянська система не просто нищила письмен - ників, вона послідовно знаходила і забороняла все, що вони робили. Навіть, якщо йшлося про переклади світової класики. Так, після того як Михайло Драй-Хмара, україн - ський поет, літературознавець і перекладач, який знав 19 мов, опинився на Колимі, під заборону по - трапили його переклади зі Стефана Цвейга, Поля Верлена, Шарля Бодлера. Арешт (і подальший розстріл) Михайла Зерова означав, що читачам більше не насолоджуватися його довершеними перекладами з «Антології римської поезії». У Ра - дянському Союзі навіть римська поезія ставала небезпечною, якщо її перекладали вороги народу. Система працювала на те, щоб максимально примітизувати освітню й естетичну складову сус - пільного розвитку. Щоб сформувати слухняний і безликий радянський народ без роду, племені й історії. Для його формування потрібні були інші, спеціальні, «радянські» книжки. З радянськими героями й радянською ідеологією. Але заборонити книжки неможливо. Бо чима - ло з них живе своїм життям. І навіть письменники на те не мають жодної ради.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
