Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Our Life | Наше життя December | Грудень 2020 9 Утім, тут треба згадати про ще один прикрий факт, точніше указ, який називався Емським і від - повідно до якого щось друкувати в Україні укра - їнською, в принципі, було неможливо. Після на - брання чинності указу той же Нечуй-Левицький був змушений друкуватися в Галичині. А Михайла Драгоманова, рідного дядька Лесі Українки, вза - галі у 1875 р. звільнили з посади приват-доцен - та Київського університету Святого Володимира через «політичну діяльність» (йшлося насправді про його незгоду з політикою навʼязування укра - їнцям російської мови), він еміґрував за кордон, де й видавався. Усі його роботи автоматично вважалися забороненими. Російський царат у всі часи у своїх заборонах був послідовним. Книжку вважав своїм найбіль - шим ворогом, бо вона несла світло в темні маси. Якби в другій половині ХІХ ст. можна було пока - зово палити книжки, їх би палили. Але натомість послідовно й продумано нищили їхніх авторів, максимально обмежуючи доступ друкованого слова до широких мас. Бо вважалося, що тем - ним і неосвіченим людом керувати простіше. Саме з цієї причини в імперії, зокрема на її українських землях, заборонялися не лише книжки українською написані українцями або про Україну, але також і переклади українською. З одного боку, це ставило під сумнів повноцін - ність української мови, а з іншого — звужувало прорубане ще Петром І вікно в Европу. Узимку 1899 р. Леся Українка, перебуваючи на лікуванні у Берліні, писала братові Михайлу, про «зайців», яких читає. «Зайцями» брат і сестра Косачі називали заборонені царською цензурою книжки. Обережно, наскільки про таке можна було писати в листах, Леся хвалилася братові, що в Берліні « зайців багато і на різних мовах,— в Києві таких нема і на лікарство! » Йшлося переважно про філософські, світоглядні, еконо - мічні твори, але нерідко до переліку царських заборон потрапляла й художня література. Те, що царат не міг «порізати» цензурою, він забороняв повністю. У результаті більшість під - даних російської імперії, потрапляючи за її межі, щиро дивувалися як розмаїттю тамтешньої літе - ратури, так і тому, що газети можуть виходити без цензури. Намагаючись обмежити знання й просвіту, імперія сама себе підвела «під монас - тир»: до влади дорвалися революціонери, які не мали університетських дипломів й академічних знань, але це їх ні трохи не бентежило, бо вони з «простим народом» говорили однієї мовою. Сандармох і література, яка в нас могла би бути, але ми її втратили Радянська імперія постала на руїнах імперії царської не тільки швидко й агресивно. Вона також увібрала у себе найкращі царські традиції боротьби з книжками. А ще посилила методи боротьби з письменниками. Українську літературу нерідко називають «бід - ною». Мовляв, де наш експресіонізм, символізм, футуризм, неоромантизм. Модерна українська драма де? Психологічний роман? Усе це покоїться в Карелії, в урочищі Сандар - мох. Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Марко Вороний, Валер’ян Підмогильний. Перелік довжелезний. З трьох сотень українських пись - менників, які активно творили у 30-ті роки, ледве вижили три десятки. Але крім того, що радянська імперія перемолола тих, хто міг би написати де - сятки чудових романів, повістей, поезій, драм, вона ще й заборонила вже ними написане. Якщо разом з Миколою Кулішем ми на десяти - ліття втратили модерну українську драму, то разом з Валер’яном Підмогильним — урбаністичний пси - хологічний роман. На сценах яких радянських те - атрів йшли «Мина Мазайло», «Патетична соната» чи «Маклена Граса»? Хто в радянські часи читав (чи хоча б чув) про роман Підмогильного «Місто»? Радянська система не просто нищила письмен - ників, вона послідовно знаходила і забороняла все, що вони робили. Навіть, якщо йшлося про переклади світової класики. Так, після того як Михайло Драй-Хмара, україн - ський поет, літературознавець і перекладач, який знав 19 мов, опинився на Колимі, під заборону по - трапили його переклади зі Стефана Цвейга, Поля Верлена, Шарля Бодлера. Арешт (і подальший розстріл) Михайла Зерова означав, що читачам більше не насолоджуватися його довершеними перекладами з «Антології римської поезії». У Ра - дянському Союзі навіть римська поезія ставала небезпечною, якщо її перекладали вороги народу. Система працювала на те, щоб максимально примітизувати освітню й естетичну складову сус - пільного розвитку. Щоб сформувати слухняний і безликий радянський народ без роду, племені й історії. Для його формування потрібні були інші, спеціальні, «радянські» книжки. З радянськими героями й радянською ідеологією. Але заборонити книжки неможливо. Бо чима - ло з них живе своїм життям. І навіть письменники на те не мають жодної ради.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
