Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
У Єви Борути було ще чотири сестри: Марія, яка проживала у Гринівцях, Марися та Феня, що оселилися Америці, і четверта сестра, яка померла. Розповідаючи про свою родину, жінка витирала з очей непроха - ну сльозу. А в її руках кипіла робота: в’язала гачком барвисту верету. Лягали рядок за рядком кольорові нитки, і, здалося, що в них — її доля: то сумна, як темні смуги, то весела, кольорова. На стіні, ніби милу - вався своєю господинею, вишитий килим. Ліжко прибране вишитим низинкою простирадлом. Усе це — давні роботи, проте не втратили через роки своєї привабливості. Я із захопленням слухала розповідь жін - ки, як у 59-му на сцені сільського клубу, що не міг помістити глядачів, йшла вистава «Не тією стежкою». Єві випала головна роль молодої дівчини Наталі, котру зрадив парубок. (Якби ж тоді було знати, що таку нелегку роль доведеться не лише зіграти!) Закохана пара на сцені співала: « Перша любов є найвірніша, І найгарніша дівчина ». Що то був за спів і якими оплесками вшанувався! Адже парою Єви був Михайло Прийдун (Євген Крижень), який також надзвичайно гарно співав. Але не було б нещастя, то щастя б не знайшлося. Син Ярослав замінив матері все і став її єдиною втіхою та розрадою. Дивитися на Єву Боруту, коли вона розповідала про свого сина, було одним задоволенням! Її очі світилися радістю, жінка поринала у той час, коли малий Ярослав писав листа до діда Панаса «На добраніч, діти!»; як до дня народження готував матері власноруч зроблену вазу з листівок з червоними маками, а її просив піти прогулятися, бо ж подарунок мав стати несподіванкою; як сам у молодших класах робив незвичайні новорічні костюми, про що вчителі ще й до нині з приємністю згадують. Пригадалося й те, як у класі третьому-четвертому купили баян і вчилися обоє на ньому грати. Мені цікаво було дізнати - ся, що Ярослав ще й майстерно випалював по дереву, що в минулому захоплювався кросвордами, за що навіть отримав ґонорар. Неважко здогадатися, від кого у Ярослава стільки талантів! Єва Петрівна була не лише доброю співачкою, але й першою кравчинею у селі. Роки пройшли, а люди ще й дотепер згадують про її кравецьку майстерність. А про те, що вона писала вірші, я дізналася випад - ково, але зовсім цьому не здивувалася. Бо ж давно відомо, що справжній талант багатовимірний. Вірші її оптимістичні, як вона сама, сповнені величезною любов’ю до України: « Україно, рідна ненько, Ти гордого роду, Ми ніколи не забудем день Твого приходу! Що на нашій Україні Сонце засіяло, Сонце правди і свободи Для нас вже настало! » А ще у Гринівцях односельці донині приємно згадують той час, коли особливий голос Єви через гуч - номовець на стовпі скликав усіх на весілля. Під ніжну мелодію скрипки лилися селом такі душевні давні пісні та ладканки, що вже і камінь би сльозу пустив. Я пам’ятаю розмову з п. Євою одного вересневого дня 2003 р. у її скромній хатині в с. Тлумач. Кожне слово її цікавих спогадів про покинуту маленьку Батьківщину, віршів про сина, Україну звучало з особливим трепетом, ніби проходило через саме серце. І я вкотре пересвідчувалася, що тільки вистраждане щастя може бути воістину справжнім. Тлумач став третьою домівкою п. Єви. Там вона прожила понад двадцять років. З її віконечка, що виходило на дорогу, часто лунала народна пісня. Жодній душі не вдавалося пройти повз хату Єви, не поспілкувавшись з нею. А коли я стрічала у місті цю невисоку, говірку та завжди охайну жінку з вишуканою сумочкою у руках, то ловила цікаві погляди у бік найособливішої мами у місті. І щиро тішилася за багатостраждальну жінку, яка в нагороду за свою тернову долю отримала від Бога неоціненний скарб — сина, що своїм талантом прославив Україну на весь світ! А їй самій чи багато було потрібно для щастя? Варто лише увімкнути радіо чи телебачення і почути рідний голос сина... Our Life | Наше життя December | Грудень 2020 25
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
