Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
У Єви Борути було ще чотири сестри: Марія, яка проживала у Гринівцях, Марися та Феня, що оселилися Америці, і четверта сестра, яка померла. Розповідаючи про свою родину, жінка витирала з очей непроха - ну сльозу. А в її руках кипіла робота: в’язала гачком барвисту верету. Лягали рядок за рядком кольорові нитки, і, здалося, що в них — її доля: то сумна, як темні смуги, то весела, кольорова. На стіні, ніби милу - вався своєю господинею, вишитий килим. Ліжко прибране вишитим низинкою простирадлом. Усе це — давні роботи, проте не втратили через роки своєї привабливості. Я із захопленням слухала розповідь жін - ки, як у 59-му на сцені сільського клубу, що не міг помістити глядачів, йшла вистава «Не тією стежкою». Єві випала головна роль молодої дівчини Наталі, котру зрадив парубок. (Якби ж тоді було знати, що таку нелегку роль доведеться не лише зіграти!) Закохана пара на сцені співала: « Перша любов є найвірніша, І найгарніша дівчина ». Що то був за спів і якими оплесками вшанувався! Адже парою Єви був Михайло Прийдун (Євген Крижень), який також надзвичайно гарно співав. Але не було б нещастя, то щастя б не знайшлося. Син Ярослав замінив матері все і став її єдиною втіхою та розрадою. Дивитися на Єву Боруту, коли вона розповідала про свого сина, було одним задоволенням! Її очі світилися радістю, жінка поринала у той час, коли малий Ярослав писав листа до діда Панаса «На добраніч, діти!»; як до дня народження готував матері власноруч зроблену вазу з листівок з червоними маками, а її просив піти прогулятися, бо ж подарунок мав стати несподіванкою; як сам у молодших класах робив незвичайні новорічні костюми, про що вчителі ще й до нині з приємністю згадують. Пригадалося й те, як у класі третьому-четвертому купили баян і вчилися обоє на ньому грати. Мені цікаво було дізнати - ся, що Ярослав ще й майстерно випалював по дереву, що в минулому захоплювався кросвордами, за що навіть отримав ґонорар. Неважко здогадатися, від кого у Ярослава стільки талантів! Єва Петрівна була не лише доброю співачкою, але й першою кравчинею у селі. Роки пройшли, а люди ще й дотепер згадують про її кравецьку майстерність. А про те, що вона писала вірші, я дізналася випад - ково, але зовсім цьому не здивувалася. Бо ж давно відомо, що справжній талант багатовимірний. Вірші її оптимістичні, як вона сама, сповнені величезною любов’ю до України: « Україно, рідна ненько, Ти гордого роду, Ми ніколи не забудем день Твого приходу! Що на нашій Україні Сонце засіяло, Сонце правди і свободи Для нас вже настало! » А ще у Гринівцях односельці донині приємно згадують той час, коли особливий голос Єви через гуч - номовець на стовпі скликав усіх на весілля. Під ніжну мелодію скрипки лилися селом такі душевні давні пісні та ладканки, що вже і камінь би сльозу пустив. Я пам’ятаю розмову з п. Євою одного вересневого дня 2003 р. у її скромній хатині в с. Тлумач. Кожне слово її цікавих спогадів про покинуту маленьку Батьківщину, віршів про сина, Україну звучало з особливим трепетом, ніби проходило через саме серце. І я вкотре пересвідчувалася, що тільки вистраждане щастя може бути воістину справжнім. Тлумач став третьою домівкою п. Єви. Там вона прожила понад двадцять років. З її віконечка, що виходило на дорогу, часто лунала народна пісня. Жодній душі не вдавалося пройти повз хату Єви, не поспілкувавшись з нею. А коли я стрічала у місті цю невисоку, говірку та завжди охайну жінку з вишуканою сумочкою у руках, то ловила цікаві погляди у бік найособливішої мами у місті. І щиро тішилася за багатостраждальну жінку, яка в нагороду за свою тернову долю отримала від Бога неоціненний скарб — сина, що своїм талантом прославив Україну на весь світ! А їй самій чи багато було потрібно для щастя? Варто лише увімкнути радіо чи телебачення і почути рідний голос сина... Our Life | Наше життя December | Грудень 2020 25
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
