Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Projects
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
він побачив, що до нього наближається незнайомець, схопив довгу загострену па - лицю, з котрою завжди ходив за стадом, і кинув у того. Палиця зі свистом полетіла прямо в незнайомця, але, не зачепивши його, відхилилась убік і пролетіла мимо. Коли бабуся дійшла до цього місця, з та - ким чудом, я знову перервала її: — Чому ж палиця в нього не влучила? Але бабуся нічого мені не відповіла і продовжувала свою розповідь. — Нарешті, як підійшов до пастуха, той чоловік сказав йому: «Друже, допоможи мені, дай мені вогню! Моя дружина щой - но народила дитину і мені треба розвести вогонь, щоб зігріти її та немовля!» Старий вважав за краще відповісти від - мовою, однак, коли згадав, що пси не змогли прибульця вкусити, вівці від нього не розбіглися та палиця його не зачепила, йому стало боязко, і він не посмів відмо - вити йому. — Бери, скільки тобі потрібно!— відка - зав пастух. Але багаття майже догоріло і в ньому не було більше жодного поліна, залишилась тільки велика купа жару; а незнайомець не мав ні лопати, ні совка, якими він міг би набрати собі червоних вуглинок. Поба - чивши це, пастух повторив: — Бери, скільки тобі треба! Подумки ж він радів, що захожий не може понести з собою вогню. Але той на - хилився, голіруч вибрав вугілля з попелу та поклав його в полу свого одягу. І воно не обпалило йому рук, коли він до нього доторкнувся, і не пропалило його одежі; він поніс ті жарини, немовби то були яблу - ка або горіхи. Тут я втретє перебила розповідачку: — Бабусю, чому вуглинки його не обпалили? — Дізнаєшся потім,— сказала бабуся, продовжуючи розповідати.— Злий і сердитий пастух дуже здивувався: «Що це за ніч, у яку собаки не кусають, вівці не лякають - ся, палиця не вбиває та вогонь не палить?» Він зупинив незнайомця і запитав його: — Чим ця ніч така особлива? Чому всі тварини та речі такі милостиві до тебе? — Я не можу тобі цього пояснити, раз ти сам не розумі - єш!— відповів незнайомець і пішов своєю дорогою, аби скоріше розвести вогонь і зігріти дружину та сина. Пастух вирішив не втрачати того дивного чоловіка з виду, поки йому не стане зрозуміло, що все це означає. Він встав і, стежачи за ним, йшов слідом до самого його житла. Врешті старий побачив, що у незнайомця навіть хатини немає: його дружина та новонароджене немов - ля лежать у печері, де нема нічого, лише голі, холодні кам’яні стіни. Пастух подумав, що бідна безневинна ди - тина може на смерть замерзнути у цій печері, і, хоча він був суворою людиною, все ж зворушився до глибини душі та вирішив допомогти малятку. Він зняв з плечей свою торбинку, дістав звідти м’яку білу овечу шкіру та віддав її незнайомцю, щоб той загорнув у неї немовля. І в ту саму мить, коли чоловік проявив милосердя, його очі розплющилися і він побачив те, чого раніше не ба - чив, і почув те, чого раніше не чув. Навколо нього щіль - ним кільцем стояли ангели зі срібними крилами. Кож - ний з них тримав у руках арфу, і всі вони співали гучними голосами про те, що в цю ніч народився Спаситель, Який відкупить світ від гріха. Тоді пастух зрозумів, чому в цю ніч ніхто не міг заподі - яти зла батькові дитини та все в природі йому сприяло й допомагало. Озирнувшись, старий побачив, що анге - ли були всюди. Вони сиділи в печері, спускалися з гори, літали в піднебессі, величезною юрмою йшли дорогою. Коли проходили мимо, зупинялися та задивлялись на немовля. Серед них панувала радість і урочистість. Усе це пастух побачив у нічній пітьмі, в якій раніше нічого не міг розгледіти. Зрадівши, що його очі розплющилися, він впав навколішки і став дякувати Господу. При цих словах бабуся зітхнула. — Але те, що побачив пастух, ми теж могли б бачити, якби тільки хотіли. Тому що ангели оточують нас не лише Різдвяної ночі, але завжди. І, поклавши руку мені на голову, бабуся додала: — Запам’ятай це, адже це така сама правда, як те, що ми бачимо одна одну. Справа не у свічках і лампадах, не в сонці і місяці, а в тому, щоб мати очі, які могли б бачити Всевишнього! Our Life | Наше життя December | Грудень 2020 22
Page load link
Go to Top