Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
він побачив, що до нього наближається незнайомець, схопив довгу загострену па - лицю, з котрою завжди ходив за стадом, і кинув у того. Палиця зі свистом полетіла прямо в незнайомця, але, не зачепивши його, відхилилась убік і пролетіла мимо. Коли бабуся дійшла до цього місця, з та - ким чудом, я знову перервала її: — Чому ж палиця в нього не влучила? Але бабуся нічого мені не відповіла і продовжувала свою розповідь. — Нарешті, як підійшов до пастуха, той чоловік сказав йому: «Друже, допоможи мені, дай мені вогню! Моя дружина щой - но народила дитину і мені треба розвести вогонь, щоб зігріти її та немовля!» Старий вважав за краще відповісти від - мовою, однак, коли згадав, що пси не змогли прибульця вкусити, вівці від нього не розбіглися та палиця його не зачепила, йому стало боязко, і він не посмів відмо - вити йому. — Бери, скільки тобі потрібно!— відка - зав пастух. Але багаття майже догоріло і в ньому не було більше жодного поліна, залишилась тільки велика купа жару; а незнайомець не мав ні лопати, ні совка, якими він міг би набрати собі червоних вуглинок. Поба - чивши це, пастух повторив: — Бери, скільки тобі треба! Подумки ж він радів, що захожий не може понести з собою вогню. Але той на - хилився, голіруч вибрав вугілля з попелу та поклав його в полу свого одягу. І воно не обпалило йому рук, коли він до нього доторкнувся, і не пропалило його одежі; він поніс ті жарини, немовби то були яблу - ка або горіхи. Тут я втретє перебила розповідачку: — Бабусю, чому вуглинки його не обпалили? — Дізнаєшся потім,— сказала бабуся, продовжуючи розповідати.— Злий і сердитий пастух дуже здивувався: «Що це за ніч, у яку собаки не кусають, вівці не лякають - ся, палиця не вбиває та вогонь не палить?» Він зупинив незнайомця і запитав його: — Чим ця ніч така особлива? Чому всі тварини та речі такі милостиві до тебе? — Я не можу тобі цього пояснити, раз ти сам не розумі - єш!— відповів незнайомець і пішов своєю дорогою, аби скоріше розвести вогонь і зігріти дружину та сина. Пастух вирішив не втрачати того дивного чоловіка з виду, поки йому не стане зрозуміло, що все це означає. Він встав і, стежачи за ним, йшов слідом до самого його житла. Врешті старий побачив, що у незнайомця навіть хатини немає: його дружина та новонароджене немов - ля лежать у печері, де нема нічого, лише голі, холодні кам’яні стіни. Пастух подумав, що бідна безневинна ди - тина може на смерть замерзнути у цій печері, і, хоча він був суворою людиною, все ж зворушився до глибини душі та вирішив допомогти малятку. Він зняв з плечей свою торбинку, дістав звідти м’яку білу овечу шкіру та віддав її незнайомцю, щоб той загорнув у неї немовля. І в ту саму мить, коли чоловік проявив милосердя, його очі розплющилися і він побачив те, чого раніше не ба - чив, і почув те, чого раніше не чув. Навколо нього щіль - ним кільцем стояли ангели зі срібними крилами. Кож - ний з них тримав у руках арфу, і всі вони співали гучними голосами про те, що в цю ніч народився Спаситель, Який відкупить світ від гріха. Тоді пастух зрозумів, чому в цю ніч ніхто не міг заподі - яти зла батькові дитини та все в природі йому сприяло й допомагало. Озирнувшись, старий побачив, що анге - ли були всюди. Вони сиділи в печері, спускалися з гори, літали в піднебессі, величезною юрмою йшли дорогою. Коли проходили мимо, зупинялися та задивлялись на немовля. Серед них панувала радість і урочистість. Усе це пастух побачив у нічній пітьмі, в якій раніше нічого не міг розгледіти. Зрадівши, що його очі розплющилися, він впав навколішки і став дякувати Господу. При цих словах бабуся зітхнула. — Але те, що побачив пастух, ми теж могли б бачити, якби тільки хотіли. Тому що ангели оточують нас не лише Різдвяної ночі, але завжди. І, поклавши руку мені на голову, бабуся додала: — Запам’ятай це, адже це така сама правда, як те, що ми бачимо одна одну. Справа не у свічках і лампадах, не в сонці і місяці, а в тому, щоб мати очі, які могли б бачити Всевишнього! Our Life | Наше життя December | Грудень 2020 22
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
