Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Our Life | Наше життя December | Грудень 2020 11 Хто не чув про яничарів? Певно, жодно - му українцю не треба пояснювати всі гли - бокі підтексти, заховані в цьому слові. Тож коли Роман Іваничук шукав назву своєму історичному роману, то надумав назвати його «Яничари» невипадково. Роман по - мітили, про нього заговорили, але не зов - сім так, як хотілося б автору. Хоча йшлося у творі про часи Хмельниччини, було зро - зуміло, що насправді йдеться про всіх, хто зрікся рідної мови й свого роду. Друге видання довелося переймену - вати в нейтральні «Мальви». Але це не врятувало письменника. Як писав сам Іваничук, «Мальви» вийшли у київсько - му видавництві «Дніпро» стотисячним накладом, тоді додрукували ще тридцять тисяч примірників — і їх розкупили. А тоді роман заборонили, Іваничука жорстоко розкритикували, але процес уже було не зупинити — книжка жила своїм життям, її передавали з рук в руки, видали в укра - їнській діаспорі в Америці. Так заборо - нений роман став відомий українцям не лише в Україні, але й і всьому світі. А ось Івану Білику з його «Мечем Арея» пощастило менше. Історичний роман про київського князя Богдана Гатила вийшов 1972 р. й одразу став відомим. Утім, ідейне підґрунтя твору страшенно не сподобало - ся радянській владі. Білик втратив не лише роботу, але й право друкуватися. Роман заборонили. Наклад, який не встигли про - Мальви біля собору: як радянська влада боролася з радянськими письменниками, і чим це скінчилося дати, знищили. А всі примірники, які потрапили до бібліотек, вилучили. Утім, за приблизними підрахунками, на руках ли - шалося десь тисяч із шістдесят книжок. Їх передавали «з рук у руки», і люди поділялися на тих, хто «Міч Арея» читав і ще не читав». Крім того, роман вийшов у Канаді, Америці й Великій Британії. Заборонена радянськими функціонерами історична сага в результаті витримала стільки перевидань, що деяким радянським «канонізованим» письменникам і не снилося. Цікаво, що від заборон в радянські часи не був застрахо - ваних ніхто. Щоправда, не всіх можна було позбавити ро - боти і права друкуватися. У доробку Олеся Гончара, багато - річного голови спілки письменників України, є роман, про який радянські критики якщо й згадували, то як про його творчу поразку. Це — «Собор». Спочатку ніщо не віщувало біди: наприкінці 70-х рр. ХХ ст. Олесь Терентійович був чи не найтитулованішим україн - ським письменником. Ордени й медалі, Ленінська премія, всесоюзне визнання. Роман вперше вийшов у журналі «Віт- чизна» 1968 р., потім почав друкуватися у двох найбільших видавництвах — «Дніпрі» і «Радянському письменнику». Підготували російський переклад, який мав вийти, але так і не вийшов на сторінках журналу «Дружба народів». З’яви - лися перші схвальні рецензії, а тоді пішло-поїхало. Роман ра - дянській владі став кісткою в горлі. Але кістка була занадто велика — сам Олесь Гончар. Від нього вимагали переробити роман або ж від роману відмовитися. Гончар на жодну про - позицію не пристав. Заарештувати його не наважилися. У результаті на долю «Собору» випали напівміри: наклад не нищили, з бібліотек не вилучали, але до 1987 р. роман не видавався і про нього не згадували. Так, ніби його й не було. За іронією долі, якщо нині щось і варто почитати з Гончара, то аж ніяк не його «Прапороносців», а саме «Собор». Бо час усе розставляє на свої місця. І книжки — також.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
