Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Projects
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Our Life | Наше життя December | Грудень 2020 11 Хто не чув про яничарів? Певно, жодно - му українцю не треба пояснювати всі гли - бокі підтексти, заховані в цьому слові. Тож коли Роман Іваничук шукав назву своєму історичному роману, то надумав назвати його «Яничари» невипадково. Роман по - мітили, про нього заговорили, але не зов - сім так, як хотілося б автору. Хоча йшлося у творі про часи Хмельниччини, було зро - зуміло, що насправді йдеться про всіх, хто зрікся рідної мови й свого роду. Друге видання довелося переймену - вати в нейтральні «Мальви». Але це не врятувало письменника. Як писав сам Іваничук, «Мальви» вийшли у київсько - му видавництві «Дніпро» стотисячним накладом, тоді додрукували ще тридцять тисяч примірників — і їх розкупили. А тоді роман заборонили, Іваничука жорстоко розкритикували, але процес уже було не зупинити — книжка жила своїм життям, її передавали з рук в руки, видали в укра - їнській діаспорі в Америці. Так заборо - нений роман став відомий українцям не лише в Україні, але й і всьому світі. А ось Івану Білику з його «Мечем Арея» пощастило менше. Історичний роман про київського князя Богдана Гатила вийшов 1972 р. й одразу став відомим. Утім, ідейне підґрунтя твору страшенно не сподобало - ся радянській владі. Білик втратив не лише роботу, але й право друкуватися. Роман заборонили. Наклад, який не встигли про - Мальви біля собору: як радянська влада боролася з радянськими письменниками, і чим це скінчилося дати, знищили. А всі примірники, які потрапили до бібліотек, вилучили. Утім, за приблизними підрахунками, на руках ли - шалося десь тисяч із шістдесят книжок. Їх передавали «з рук у руки», і люди поділялися на тих, хто «Міч Арея» читав і ще не читав». Крім того, роман вийшов у Канаді, Америці й Великій Британії. Заборонена радянськими функціонерами історична сага в результаті витримала стільки перевидань, що деяким радянським «канонізованим» письменникам і не снилося. Цікаво, що від заборон в радянські часи не був застрахо - ваних ніхто. Щоправда, не всіх можна було позбавити ро - боти і права друкуватися. У доробку Олеся Гончара, багато - річного голови спілки письменників України, є роман, про який радянські критики якщо й згадували, то як про його творчу поразку. Це — «Собор». Спочатку ніщо не віщувало біди: наприкінці 70-х рр. ХХ ст. Олесь Терентійович був чи не найтитулованішим україн - ським письменником. Ордени й медалі, Ленінська премія, всесоюзне визнання. Роман вперше вийшов у журналі «Віт- чизна» 1968 р., потім почав друкуватися у двох найбільших видавництвах — «Дніпрі» і «Радянському письменнику». Підготували російський переклад, який мав вийти, але так і не вийшов на сторінках журналу «Дружба народів». З’яви - лися перші схвальні рецензії, а тоді пішло-поїхало. Роман ра - дянській владі став кісткою в горлі. Але кістка була занадто велика — сам Олесь Гончар. Від нього вимагали переробити роман або ж від роману відмовитися. Гончар на жодну про - позицію не пристав. Заарештувати його не наважилися. У результаті на долю «Собору» випали напівміри: наклад не нищили, з бібліотек не вилучали, але до 1987 р. роман не видавався і про нього не згадували. Так, ніби його й не було. За іронією долі, якщо нині щось і варто почитати з Гончара, то аж ніяк не його «Прапороносців», а саме «Собор». Бо час усе розставляє на свої місця. І книжки — також.
Page load link
Go to Top