Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
16 WWW.UNWLA.ORG “ НАШЕ ЖИТТЯ ”, КВІТЕНЬ 2020 НЕЙМОВІРНЕ МОЖЛИВЕ Довго зважува лась по рушити цю тему. Але не дає спокою і — зважуюсь. Нехай ніхто не запідозрить мене у вигадках. Особисто я ви - гадок не люблю і навіть у своїх творах не дозво - ляю вигадувати епізоди‚ а використовую жит - тєві факти‚ тобто вмонтовую їх у потрібному місці тв ор у‚ часто навіть зберігаючи імена. Минулого року‚ 22 - го жовтня‚ коли пере - бувала в Києві‚ я була на презентації книжки спогадів Олександра Пежанського‚ відомого в українській американській громаді архітектора й фотографа. Книжку презентувала його донь к а п. Дарія Ярошевич. Зустріч була гарна‚ ба гато людей з України (Київ) і з Америки при йшли у Фундацію Фулбрайта‚ щоб привітати п. Дарію та подякувати за прекрасну роботу задля свого батька. Бо зібрати і впорядкувати спогади кого б то не було є дуже важко ю пр а цею‚ а дехто‚ навіть маючи відповідні доку мен ти‚ до цього не береться — шкода часу і коштів. Дарія виконала те‚ що мала виконати‚ і зробила це дуже добре‚ приурочивши книжку «Спо гади» до 125 - річчя з дня народження батька. Вона також додала своє пі сл яс лово про батька‚ коротеньке і дуже миле — штрихи до повного портрета. Чимале задоволення відчуватиме кожен‚ хто дістане цю книжку. По - перше‚ в ній дуже багато фотографій різного часу‚ з різних місць‚ а фактів із життя дізнаєтесь таких‚ що по - дивуєтесь‚ а т о й не повірите в їхню правдивість. А ще — зустрінетесь з чистотою душею та щи - рістю героя книжки. Гадаю‚ я вас уже заціка - вила. То ж звертайтесь до п. Дарії за книж - кою — сподіваюсь‚ вона не залишила весь ти - раж у Києві‚ а привезла щось і до Америки. Ві др азу попереджу читачів‚ що я не ре цен - зую книжку‚ а хочу звернути увагу на окре мий факт з життя автора спогадів‚ котрий мене дуже вразив і викликав зіставлення‚ про які розкажу далі. На с. 27 є фото О. Пежанського в лемків - ському селі‚ яке у 1914 - му р. зробив В. Г ре беняк‚ його приятель. Про нього Пе жан ський пише так: «...з кінцем червня 1914 - го р. вибрався я в то варистві молодого і дуже здіб ного антро по - лога й етнографа Володимира Гребеняка... на дослідницьку подорож на Лем ківщину. Ми ді - ст али від Нау кового Това риства ім. Шевченка у Львові уповноваження до зби рання істо рич них пам’яток з церковного ма ляр ства й етно графії Лемківщини». А далі: «Во лодимир... за ги нув як австрійський жовнір у 1914 - му р. Не знаю‚ що сталося зі скринями‚ які ми посилали ‚ бо в коро ткому часі вибухла війна». На с. 77 знову зустрічаємо прізвище цієї людини в дуже ці - кавому контексті. Наведу тут цілу сторінку з книжки «Спогади»‚ щоб читач міг усе зрозу мі - ти — так буде краще‚ ніж пере повідати. Тільки скажу‚ що Пе жанський у грудні 1921 - го р. захво - рів на «шкарлятину» та дифтерію одночасно. А тепер будьте уважні до слів автора: «По 3 - х місяцях я вже почувався краще‚ але ще лежав у ліжку ослаблений. Навпроти мого ліжка у передній кімнаті висіло на стіні велике дзер - к ало‚ сильно ушкоджене кулею з рушниці‚ яка видно випадково туди влетіла крізь вікно. А мо - же хтось «з приятелів» навмисне пустив так цю кульку. Я мав вже невдовзі вставати‚ але ніякого звуку не міг з себе видати. Д - р. Бар вінський обіцяв спробувати колись ріжні ін ґа ля ції‚ які могли б спричинити часткове по вернення голосу. Але він казав‚ живуть люди сліпі й глухі‚ а бути без голосу — це ще не найгірша доля для людини‚ яка і так дивом вийшла живою по такій тяжкій недузі. Я ж мав тоді вже 29 літ! Однієї ночі я пробудив ся і побачив‚ я к від того збитого дзеркала «щось» рушилося. «Гей - би дух! — Я перелякався сильно і з цілої сили крикнув щось в роді «Духу — хто ти є?» Це явище зникло. Перестрашена мама відчинила двері і спитала мене‚ хто це так крикнув‚ бо в же мого голосу не чула майже т ри місяці. Так я віднайшов страчений звук мого голосу. Др. Бар вінський... сказав‚ що це поодинокий випадок‚ щоб струни голосові віджили і що це дуже цікавий випадок у медицині. Наступної ночі привиділася мені знов ця з’ява і я відчув лиш заг альний її обрис — ніби була якась велика пляма дещо світліша від темного тіла. Я почув слабий голос‚ що виходив з неї: «Я єсьм Володимир Гребеняк. Ти є оди - нокий‚ який відчув мою присутність‚ мої батьки мого існування ніколи не відчули». З’я ва зни - кла — це була пі вніч. Це все зробило неса мовите враження на мене. Мушу пояснити‚ що В. Гре - беняк був феноменально здібною лю диною...» Що скажуть на це всі сучасні розумні? Що скажуть віруючі й невіруючі? А тепер звертаюся до твору під назвою «На пол і Куру» (автор Петро Часто). Ц я книж - ка присвячена 150 - річчю від народження Вели - кого Каменяра. У ньому є такі рядки: «Згадує Олена Грозикова: «Одного разу була зі мною п. Федева‚ де мала нагоду почути його опові - дання про свої неспокійні ночі та розмови з духами. Тоді Ф ранко знову роз говорився: «Зна - єте‚ хоч моє життя не було рожами всте лене‚
Page load link
Go to Top
