Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
16 WWW.UNWLA.ORG “ НАШЕ ЖИТТЯ ”, КВІТЕНЬ 2020 НЕЙМОВІРНЕ МОЖЛИВЕ Довго зважува лась по рушити цю тему. Але не дає спокою і — зважуюсь. Нехай ніхто не запідозрить мене у вигадках. Особисто я ви - гадок не люблю і навіть у своїх творах не дозво - ляю вигадувати епізоди‚ а використовую жит - тєві факти‚ тобто вмонтовую їх у потрібному місці тв ор у‚ часто навіть зберігаючи імена. Минулого року‚ 22 - го жовтня‚ коли пере - бувала в Києві‚ я була на презентації книжки спогадів Олександра Пежанського‚ відомого в українській американській громаді архітектора й фотографа. Книжку презентувала його донь к а п. Дарія Ярошевич. Зустріч була гарна‚ ба гато людей з України (Київ) і з Америки при йшли у Фундацію Фулбрайта‚ щоб привітати п. Дарію та подякувати за прекрасну роботу задля свого батька. Бо зібрати і впорядкувати спогади кого б то не було є дуже важко ю пр а цею‚ а дехто‚ навіть маючи відповідні доку мен ти‚ до цього не береться — шкода часу і коштів. Дарія виконала те‚ що мала виконати‚ і зробила це дуже добре‚ приурочивши книжку «Спо гади» до 125 - річчя з дня народження батька. Вона також додала своє пі сл яс лово про батька‚ коротеньке і дуже миле — штрихи до повного портрета. Чимале задоволення відчуватиме кожен‚ хто дістане цю книжку. По - перше‚ в ній дуже багато фотографій різного часу‚ з різних місць‚ а фактів із життя дізнаєтесь таких‚ що по - дивуєтесь‚ а т о й не повірите в їхню правдивість. А ще — зустрінетесь з чистотою душею та щи - рістю героя книжки. Гадаю‚ я вас уже заціка - вила. То ж звертайтесь до п. Дарії за книж - кою — сподіваюсь‚ вона не залишила весь ти - раж у Києві‚ а привезла щось і до Америки. Ві др азу попереджу читачів‚ що я не ре цен - зую книжку‚ а хочу звернути увагу на окре мий факт з життя автора спогадів‚ котрий мене дуже вразив і викликав зіставлення‚ про які розкажу далі. На с. 27 є фото О. Пежанського в лемків - ському селі‚ яке у 1914 - му р. зробив В. Г ре беняк‚ його приятель. Про нього Пе жан ський пише так: «...з кінцем червня 1914 - го р. вибрався я в то варистві молодого і дуже здіб ного антро по - лога й етнографа Володимира Гребеняка... на дослідницьку подорож на Лем ківщину. Ми ді - ст али від Нау кового Това риства ім. Шевченка у Львові уповноваження до зби рання істо рич них пам’яток з церковного ма ляр ства й етно графії Лемківщини». А далі: «Во лодимир... за ги нув як австрійський жовнір у 1914 - му р. Не знаю‚ що сталося зі скринями‚ які ми посилали ‚ бо в коро ткому часі вибухла війна». На с. 77 знову зустрічаємо прізвище цієї людини в дуже ці - кавому контексті. Наведу тут цілу сторінку з книжки «Спогади»‚ щоб читач міг усе зрозу мі - ти — так буде краще‚ ніж пере повідати. Тільки скажу‚ що Пе жанський у грудні 1921 - го р. захво - рів на «шкарлятину» та дифтерію одночасно. А тепер будьте уважні до слів автора: «По 3 - х місяцях я вже почувався краще‚ але ще лежав у ліжку ослаблений. Навпроти мого ліжка у передній кімнаті висіло на стіні велике дзер - к ало‚ сильно ушкоджене кулею з рушниці‚ яка видно випадково туди влетіла крізь вікно. А мо - же хтось «з приятелів» навмисне пустив так цю кульку. Я мав вже невдовзі вставати‚ але ніякого звуку не міг з себе видати. Д - р. Бар вінський обіцяв спробувати колись ріжні ін ґа ля ції‚ які могли б спричинити часткове по вернення голосу. Але він казав‚ живуть люди сліпі й глухі‚ а бути без голосу — це ще не найгірша доля для людини‚ яка і так дивом вийшла живою по такій тяжкій недузі. Я ж мав тоді вже 29 літ! Однієї ночі я пробудив ся і побачив‚ я к від того збитого дзеркала «щось» рушилося. «Гей - би дух! — Я перелякався сильно і з цілої сили крикнув щось в роді «Духу — хто ти є?» Це явище зникло. Перестрашена мама відчинила двері і спитала мене‚ хто це так крикнув‚ бо в же мого голосу не чула майже т ри місяці. Так я віднайшов страчений звук мого голосу. Др. Бар вінський... сказав‚ що це поодинокий випадок‚ щоб струни голосові віджили і що це дуже цікавий випадок у медицині. Наступної ночі привиділася мені знов ця з’ява і я відчув лиш заг альний її обрис — ніби була якась велика пляма дещо світліша від темного тіла. Я почув слабий голос‚ що виходив з неї: «Я єсьм Володимир Гребеняк. Ти є оди - нокий‚ який відчув мою присутність‚ мої батьки мого існування ніколи не відчули». З’я ва зни - кла — це була пі вніч. Це все зробило неса мовите враження на мене. Мушу пояснити‚ що В. Гре - беняк був феноменально здібною лю диною...» Що скажуть на це всі сучасні розумні? Що скажуть віруючі й невіруючі? А тепер звертаюся до твору під назвою «На пол і Куру» (автор Петро Часто). Ц я книж - ка присвячена 150 - річчю від народження Вели - кого Каменяра. У ньому є такі рядки: «Згадує Олена Грозикова: «Одного разу була зі мною п. Федева‚ де мала нагоду почути його опові - дання про свої неспокійні ночі та розмови з духами. Тоді Ф ранко знову роз говорився: «Зна - єте‚ хоч моє життя не було рожами всте лене‚
Page load link
Go to Top
