Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
14 WWW.UNWLA.ORG “ НАШЕ ЖИТТЯ ”, КВІТЕНЬ 2020 ЯК ЖИТНІЙ ХЛІБ ДОВГО ШУКАВ ДО МЕНЕ СТЕЖКУ Відколи себе пам’ я - таю, бабині чи мамині руки у нашій хаті були лише у білому тісті... Б о ч орний хліб, як любила жартувати чи до правди казати моя мудра бабцуня, « пахнув бідою та злиднями». Складаючи на довгу лаву ще гарячі та рум ’ яні к алачі та довгі « баби » , що приємно зачморкали своїм хлібним духом, ніхто не брався перечити найстаршій ґаздині у її істині. Але мою дитячу малу голову ніяк не покидала цікавість, чому у сусідн ь ої через город ба би Марії хліби низькі та темні, а наші все чубаті та пишні? То певно то му , міркувала я собі, що в бабиній хаті, окрім діда , нікого більше не було... то й хліб їхній мусі в бути на них обидвох подібний. А ле чому тоді баба Марія так шанобливо вкривала кавалко м святочного обруса старе, як світ, дерев’ яне корито, де, ніби якийсь скарб, зберігала сиру грудку темного тіста? Якось одного разу той чорний хліб таки з найшов дорогу і до нашої хати. А ле не від баби Марії, а з весільного стола із Чорнолозець, звідки похо дить татів рід. Що то був за хліб! Велетенський на пів стола, круглий, наче повний місяць, ще й з до вгенькими зернятками на чубку! «Хліб — як дух! » — казала моя баба, про стяг аючи мені скибочку, крізь дірки якої було видно небо . З того ч асу той житній хліб і почав « переслідувати » мене . Якось разом з моєю двоюрідною сестрою Лесею ми «л еті л и » стрімголов з горба на новенькому ровері « А і ст » і, порушивши в сі правила дорож нього р уху, не справилися з керуванням. Яким було наше « перше паркуванн я» — я не пам’ ятаю . Л ише лагідний голос діда Гриня, що тулив до моєї о кр о вавленої ноги велику крунку темного хліба, мене і привів до тями тої днини. Коли я бігла стежкою до сусід ської баби Мар ії з і слоїком перших ягід, то і звідти ніколи не верталася голіруч, а з тим самим кав алком чорного хліба, яким дідо Ілько пригощав мене так, ніби давав у мою малу руку найдорожче, що мав. Коли ж моя мама відправляла мене з бутле м свіжого молока до прикрої баби Петрихи, що жила трохи вище від нас, то Петриха об мінювала мій ще тепл ий бут е л ь на св ій студен ий з ве - ликим кавалком білого хліба і, ґречно д якуючи, на очах робилася такою самою доброю, як той кавалок хл іба, що ледве влізав до бутля. Хто не пас у ди - т и нстві корову, тому ні - коли не зрозуміти смак хліба з і смальцем з і засмальцованого ле й - бика . Ш кварки між двома байдами того хліба « закасовували » любий американський бурґер! А як згадаю свої щоденні дитячі походеньки до колгоспного склепу, до якого від нас було рукою подати, то ще й нині слинку ковтаю. Щ оде нне бабине « Т алю! Двоя сірих і оде н білий» були для мене малим святом , бо ніщо так добр е не смакувало у дитинстві, як скоринка ще теплої « цеголки » стежкою додому, за що баба замість того, аби насварити за обгри зе ний хліб, гладила по голові й, усміхаючись , казала: « Тогди дівк а гопакує, як сі хліба напакує!» ...Якби мені хто сказав описати чи змалювати своє дитинство, то перше, що би я побачила перед очима, то свою бабу на бамбетлі (скрині — ред .) межи паскам и та себе малу збоку з файною байдою хліба, що уважно слухає мудре бабин е повчання. Таку велику шану і любов до хліба я бачила лише в нашій сільській церкві, коли по Службі Божій кожна людина брала собі з таці крихту церковного хліба і, загортаючи її у біл енький вузлик, несла додому, аби причастити усіх дома шніх. Ніби на лекці ї хатнього університету я любила слухати безкі нечні бабині примови до хліба: « Печися, хлібчику, запашний і білий, як днинонька, буде тебе їсти вся родинонька!» А далі баба брала у руки вже холодний свіжоспечен ий хліб, перехрещувала його великим ножем з і сп оду, прикладала до грудей і... хатою розносився такий « хрум » , від яког о у мене був повний рот слини. Найменшому в хаті добагалося найдужче, тому моя «крунка» була все посипана цукром і п окроплена водою . Її я мала їсти лише стояч и, боронь Боже лежачи, бо « лед ащо не варт е хліба! » А ще переді мною відкривалися « вищі науки »: шматок хліба кидали у нову к р и ни цю, аби вода у ній була смачна та чиста ; черствим житнім хлібом гоїли
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
