Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
14 WWW.UNWLA.ORG “ НАШЕ ЖИТТЯ ”, КВІТЕНЬ 2020 ЯК ЖИТНІЙ ХЛІБ ДОВГО ШУКАВ ДО МЕНЕ СТЕЖКУ Відколи себе пам’ я - таю, бабині чи мамині руки у нашій хаті були лише у білому тісті... Б о ч орний хліб, як любила жартувати чи до правди казати моя мудра бабцуня, « пахнув бідою та злиднями». Складаючи на довгу лаву ще гарячі та рум ’ яні к алачі та довгі « баби » , що приємно зачморкали своїм хлібним духом, ніхто не брався перечити найстаршій ґаздині у її істині. Але мою дитячу малу голову ніяк не покидала цікавість, чому у сусідн ь ої через город ба би Марії хліби низькі та темні, а наші все чубаті та пишні? То певно то му , міркувала я собі, що в бабиній хаті, окрім діда , нікого більше не було... то й хліб їхній мусі в бути на них обидвох подібний. А ле чому тоді баба Марія так шанобливо вкривала кавалко м святочного обруса старе, як світ, дерев’ яне корито, де, ніби якийсь скарб, зберігала сиру грудку темного тіста? Якось одного разу той чорний хліб таки з найшов дорогу і до нашої хати. А ле не від баби Марії, а з весільного стола із Чорнолозець, звідки похо дить татів рід. Що то був за хліб! Велетенський на пів стола, круглий, наче повний місяць, ще й з до вгенькими зернятками на чубку! «Хліб — як дух! » — казала моя баба, про стяг аючи мені скибочку, крізь дірки якої було видно небо . З того ч асу той житній хліб і почав « переслідувати » мене . Якось разом з моєю двоюрідною сестрою Лесею ми «л еті л и » стрімголов з горба на новенькому ровері « А і ст » і, порушивши в сі правила дорож нього р уху, не справилися з керуванням. Яким було наше « перше паркуванн я» — я не пам’ ятаю . Л ише лагідний голос діда Гриня, що тулив до моєї о кр о вавленої ноги велику крунку темного хліба, мене і привів до тями тої днини. Коли я бігла стежкою до сусід ської баби Мар ії з і слоїком перших ягід, то і звідти ніколи не верталася голіруч, а з тим самим кав алком чорного хліба, яким дідо Ілько пригощав мене так, ніби давав у мою малу руку найдорожче, що мав. Коли ж моя мама відправляла мене з бутле м свіжого молока до прикрої баби Петрихи, що жила трохи вище від нас, то Петриха об мінювала мій ще тепл ий бут е л ь на св ій студен ий з ве - ликим кавалком білого хліба і, ґречно д якуючи, на очах робилася такою самою доброю, як той кавалок хл іба, що ледве влізав до бутля. Хто не пас у ди - т и нстві корову, тому ні - коли не зрозуміти смак хліба з і смальцем з і засмальцованого ле й - бика . Ш кварки між двома байдами того хліба « закасовували » любий американський бурґер! А як згадаю свої щоденні дитячі походеньки до колгоспного склепу, до якого від нас було рукою подати, то ще й нині слинку ковтаю. Щ оде нне бабине « Т алю! Двоя сірих і оде н білий» були для мене малим святом , бо ніщо так добр е не смакувало у дитинстві, як скоринка ще теплої « цеголки » стежкою додому, за що баба замість того, аби насварити за обгри зе ний хліб, гладила по голові й, усміхаючись , казала: « Тогди дівк а гопакує, як сі хліба напакує!» ...Якби мені хто сказав описати чи змалювати своє дитинство, то перше, що би я побачила перед очима, то свою бабу на бамбетлі (скрині — ред .) межи паскам и та себе малу збоку з файною байдою хліба, що уважно слухає мудре бабин е повчання. Таку велику шану і любов до хліба я бачила лише в нашій сільській церкві, коли по Службі Божій кожна людина брала собі з таці крихту церковного хліба і, загортаючи її у біл енький вузлик, несла додому, аби причастити усіх дома шніх. Ніби на лекці ї хатнього університету я любила слухати безкі нечні бабині примови до хліба: « Печися, хлібчику, запашний і білий, як днинонька, буде тебе їсти вся родинонька!» А далі баба брала у руки вже холодний свіжоспечен ий хліб, перехрещувала його великим ножем з і сп оду, прикладала до грудей і... хатою розносився такий « хрум » , від яког о у мене був повний рот слини. Найменшому в хаті добагалося найдужче, тому моя «крунка» була все посипана цукром і п окроплена водою . Її я мала їсти лише стояч и, боронь Боже лежачи, бо « лед ащо не варт е хліба! » А ще переді мною відкривалися « вищі науки »: шматок хліба кидали у нову к р и ни цю, аби вода у ній була смачна та чиста ; черствим житнім хлібом гоїли
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
