Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
8 WWW.UNWLA.ORG “ НАШЕ ЖИТТЯ ”, КВІТЕНЬ 2020 на 10 яєць, але паски були обов’язково к руг - лими та солодшими, калачі – менш солодкими та з заплетеними косами. А от баби пеклися на 30 — 40, навіть 60 яєць, а ще могли бути і крухі, і дріжджові, завжди солодкі, з великою кіль - кістю бакалій і запахів. Паски пеклися в пас - ківниках, а баби – в гли няних грубостінних по - ливаних бабниках, часом з отвором посередині, так що баба мала форму вінка. Тепер паски та баби в розумінні більшості є одним і тим са - мим, але я пам’ятаю, що бабуся це розділяла, і різниця між ними була. Хоча, знаю напевне, що є у Ль вові родини, де печуть і паски, і баби. Якими б жовтими й домашніми не були яйця, але для гарного жовтенького тіста зав ж - ди додається шафран, що було своєрідним ви - хвалянням перед родичами та сусідами, бо ж правдивий шафран завжди був дорогим. Ще однією т радиційною великодньою ви - пічкою є баранчики. У нас вони пеклися зі зви - чайного тіста для паски у важких литих фор - мах. Не пригадую, щоб баранчиків їли, а одного баранчика завжди ставили в кошик і потім він ще до - о - о - о - вго стояв в к реденсі зі зав’язаною на вколо шиї «гарасівкою». У мене в дитинстві було кілька маленьких великодніх «радостей»: сирні коники, нові пи - санки та прокрадатися в спіжарку****. Сирних коників привозили з Косова з базару і мені ду - же смакувало розсмоктувати кони кову ногу, ви смоктувати з неї солонувату сироватку, роз - би рати коника на окремі нитки, намотувати їх на палець і, врешті, з’їдати. Писанки в моєму дитинстві були родом з Космача, Пістиня й околиць і одного дня, десь за тиждень - два перед Великоднем, прост о з’яв - лялися. Я ніколи не бачила, хто їх приносив. Але в кошик клалося кілька новеньких блис - кучих, дрібненько помережаних візерунками, яєчок. Я не пригадую, щоб тоді хтось робив писанки на видутих яєчках чи (Боже збав!) на дерев’яних «бовванках». Усі яєч ка були цілі, з жовтком усередині і з ними треба було по во - дитися дуже - дуже делікатно, особливо з того - річними. Бо якщо таке яєчко розбити – сморід стояв на цілий креденс і околиці. Писанки в міжвеликодньому часі замеш - кували у великому полумиску на верхн ьому по - версі кр еденсу, подалі від наших загребущих рук. Цього року я витирала від порохів старі писанки і всі вони всередині глухо - ніжно стукотять висохлим жовтком. А от спіжарка – це «таїна таїн». Там жило солодке. І якщо паски й калачі лежали під сер - ве тк ами на столі в дідусевій кімнатці, то в спіжарці було щось значно цікавіше. Роляди, начинені мармолядою з зелених помідорів, ан - друти, маківник з медівником і мої улюблені «кри нички», в які можна було запхати пальця і зачерпнути ванільного заварного кре му. Звісно ж, за ходити до спіжарки не можна було, але хто б то слухав? Поглянемо, які ще цікаві речі (разом із їхніми символічними значеннями та забо бо - нами) ми поскладаємо в наш великодній ко - шик. Якщо навіть побіжно кинути оком на по - бутову великодню об рядовість, то ви дно, на - скіль ки тісно переплелися давні дохри сти - янські та християнські традиції, а на них на - клалися ще якісь кухонно - магічні ритуали. От, наприклад, освячення ножа, яким ріжуть паску (у нас такого не пригадую, але в джерелах читала); дл я дівчат – вмива ння водою, в якій лежать крашанки (для краси); навіть вміст ве - ликоднього кошика – це не просто «паска - ков - баска», там усе має побутовий символізм! Ні - коли не забуду, як старенька бабуся на базарі мені пояснювала, чому кобітам у кошик треба класти ціленьки й молодий, зелений, великий хрін, і ні в якому випадку не тертий! Пе ре - казувати не буду, здогадайтеся самі. Кошик з лози для освячення з’явився у тра диції не так давно, десь на початку ХХ ст. Паску та яєчка до церкви несли в обрусах, або в торбах, на Гуц ульщині в бесагах, зрештою, ве - зли на возах. Мама мені розказувала, що як за совітів дідусь ходив святити паску, то ніс її в портфелі, а в кишені – кілька варених яєць; так, щоб «якщо щось», то можна було б ско - ренько все сховати. Такі були часи, добре що минули. Похід до церкви на Великдень завжди був не тільки релігійним, але й світським риту - алом. Бо ж господині дому треба показати свою майстерність, а господарю – заможність. Так що добре випечена, велика та гарна паска, гарно прибраний к ошик, ч истенькі діти – це все статусні речі. Кошик на Великдень має бути спеціяльний, у ньому не вільно нічого іншого тримати протягом року. Так само, як і спе - ціяльна, зазвичай вишита, серветка на низ кошика та рушничок або довга серветка, яким кошик накр иваємо. Мені, якщо чесно, не дуже подобаються серветки з вишитими баськами і ХВ!; я люблю просто вишиті геометричними взорами. Але то на смак кожного. Ми при - крашаємо кошик букшпаном або міртом, але є традиції, коли прикрашають гілками барвінку, баськами, стрічка ми. У кошик кладемо одну паску, кілька варених, обов’язково почищених, яєць, писанки та крашанки, сіль у відкритій
Page load link
Go to Top