Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Our Life | Наше життя February | Лютий 2021 37 Мати співала, Тарасик із заплющеними очима прислухався до слів, а Богданчик намагався посадити на долоньку скибочку Місяця, що зухвало заглядав у вікно. Як мама стихла, Тарас запитав: — А чому колискова така сумна? — Мабуть, у житті її автора було багато суму. — Лиха та жалю?— уточнив Тарасик. — І їх вистачало,— погодилася мати.— Цю колискову також написала Леся Українка. — А вона українка, бо в Україні жила?— втрутився у розмову Богдан після того, як неслухняний Місяць вкотре зіскочив з його долоньки. — Так, і писала вірші українською. А ще так любила Україну, що навіть ім’я з Лариси Косач змі - нила на Лесю Українку,— відповіла мама. — А хіба так можна?— здивувався Тарас. — Звичайно. І найчастіше імена змінюють письменники й поети. Обирають те, що більше їм пасує, і називають його «псевдонім» або «псевдо». — Ой, як цікаво! Пс-пс-псе-евдо,— засичав Богданчик.— І я хочу своє ім’я змінити! — Можливо, так колись і буде. Але спочатку треба вирости, вивчитися та вибрати псевдо. Бо воно має бути особливим, і ви маєте бути особливими. Леся Українка була дитиною надзвичай - ною і талановитою. У чотири роки самотужки навчилася читати... Мати нахилилася до Богданчика та якось дивно посміхнулася йому. І продовжила: — У п’ять років писала листи рідним, у шість — вивчила напам’ять багато віршів та ще й вишила татові сорочку! — А ти нам не дозволяєш голку в руки брати,— образився Тарасик. — Подумаємо над цим,— обіцяла мама.— У дев’ять років Леся грала на фортепіано, а з два - надцяти почала вчити іноземні мови. І знала їх аж 13! Але жодного дня не сиділа за учнівською партою. Її вчителями були мама, татко, книги та природа... — Як ми з Тарасиком: школа на карантині, а ми вдома вчимося,— зауважив Богданчик. Мама хотіла запитати, чи подобається хлопчикам домашнє навчання, але Тарасик її випередив: — А я вже придумав псевдо. Леся Українка, і я — Українець! Тарас Українець! — А я буду Українець Богдан! Бо ж ми брати і в нас має бути однакове псевдо. Еге ж, мамо? Мама погладила по голівці обох синів, поцілувала їх у щічки, ще раз підбила подушечки, щоб м’якенько було спати, й сказала: — Так, мої любі українці. І спіть уже — міцно та солодко. Бо «пізній бо час...» ...Наснився Тарасику гарний і теплий день. Він і Богданчик сиділи на галявині і, мов на арфі, грали на сонячних промінчиках та співали: Має назву Україна Наша рідна Батьківщина. Тут родились, це наш край: Річка, поле, степ і гай. Разом будем мандрувати. Треба скрізь нам побувати: В кожнім місті та селі Української землі. Бо удвох ми — Українці, Українці — по одинці. Українці — ти і я. Україна в нас своя! Поки не знатимеш, Що то печаль; Хутко прийматимеш Лихо та жаль...
Page load link
Go to Top