Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Projects
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Our Life | Наше життя February | Лютий 2021 37 Мати співала, Тарасик із заплющеними очима прислухався до слів, а Богданчик намагався посадити на долоньку скибочку Місяця, що зухвало заглядав у вікно. Як мама стихла, Тарас запитав: — А чому колискова така сумна? — Мабуть, у житті її автора було багато суму. — Лиха та жалю?— уточнив Тарасик. — І їх вистачало,— погодилася мати.— Цю колискову також написала Леся Українка. — А вона українка, бо в Україні жила?— втрутився у розмову Богдан після того, як неслухняний Місяць вкотре зіскочив з його долоньки. — Так, і писала вірші українською. А ще так любила Україну, що навіть ім’я з Лариси Косач змі - нила на Лесю Українку,— відповіла мама. — А хіба так можна?— здивувався Тарас. — Звичайно. І найчастіше імена змінюють письменники й поети. Обирають те, що більше їм пасує, і називають його «псевдонім» або «псевдо». — Ой, як цікаво! Пс-пс-псе-евдо,— засичав Богданчик.— І я хочу своє ім’я змінити! — Можливо, так колись і буде. Але спочатку треба вирости, вивчитися та вибрати псевдо. Бо воно має бути особливим, і ви маєте бути особливими. Леся Українка була дитиною надзвичай - ною і талановитою. У чотири роки самотужки навчилася читати... Мати нахилилася до Богданчика та якось дивно посміхнулася йому. І продовжила: — У п’ять років писала листи рідним, у шість — вивчила напам’ять багато віршів та ще й вишила татові сорочку! — А ти нам не дозволяєш голку в руки брати,— образився Тарасик. — Подумаємо над цим,— обіцяла мама.— У дев’ять років Леся грала на фортепіано, а з два - надцяти почала вчити іноземні мови. І знала їх аж 13! Але жодного дня не сиділа за учнівською партою. Її вчителями були мама, татко, книги та природа... — Як ми з Тарасиком: школа на карантині, а ми вдома вчимося,— зауважив Богданчик. Мама хотіла запитати, чи подобається хлопчикам домашнє навчання, але Тарасик її випередив: — А я вже придумав псевдо. Леся Українка, і я — Українець! Тарас Українець! — А я буду Українець Богдан! Бо ж ми брати і в нас має бути однакове псевдо. Еге ж, мамо? Мама погладила по голівці обох синів, поцілувала їх у щічки, ще раз підбила подушечки, щоб м’якенько було спати, й сказала: — Так, мої любі українці. І спіть уже — міцно та солодко. Бо «пізній бо час...» ...Наснився Тарасику гарний і теплий день. Він і Богданчик сиділи на галявині і, мов на арфі, грали на сонячних промінчиках та співали: Має назву Україна Наша рідна Батьківщина. Тут родились, це наш край: Річка, поле, степ і гай. Разом будем мандрувати. Треба скрізь нам побувати: В кожнім місті та селі Української землі. Бо удвох ми — Українці, Українці — по одинці. Українці — ти і я. Україна в нас своя! Поки не знатимеш, Що то печаль; Хутко прийматимеш Лихо та жаль...
Page load link
Go to Top