Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Projects
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Вечірні години Тарасик і Богданчик любили особливо — у їхній родині це час читання книжок, які хлопчики вибирали самі. І дивилися не тільки на яскраві обкладинки та цікаві малюнки, але й назву та автора. Їх вони виразно називали перед тим, як книжку розгорнути. — Ось цю читай,— підсовували книжку мамі або таткові та зручненько вмощувалися до них на коліна. Робили це так само як і всі хлопчики й дівчат - ка. Але якщо ви думаєте, що і читання було зви - чайним, то помиляєтеся. Якого дня те сталося — згадати тепер важко, але одного разу, коли мама читала віршовану казочку Наталі Забілої про со - року-білобоку, Тарасик попросив: «Не читай, але співай її». Мати трохи збентежилася, бо не була певна, що отак відразу, без нот і підготовки, за - мість читати зможе проспівати, нехай і римова - ний, текст. Але прохання сина видалося цікавим і, зібравши до купи свій пісенно-музичний досвід, заспівала: У сороки-білобоки п’ять малят-сороченят. Усі чисто хочуть їсти. Треба всім їм дати лад... Спочатку Тарасику, а потім і Богданчику таке «спі - вання» казок і віршиків настільки сподобалося, що вони й самі почали так робити. А завчені напам’ять віршики співали навіть тоді, коли складали чудернацькі міста з «Лего», або каталися алеями парку на велосипедах. А ще підказували моти - ви мамі, коли та співала якось непевно, або недоречну для героя мелодію... Того вечора, про який ідеться, «Казку про Оха-чародія» Лесі Українки вибрав Тарасик, а Богдан - чик його підтримав. І братики та мама по черзі почали її «співати»: В тридев’ятім славнім царстві, є тепер на господарстві де колись був цар Горох, мудрий пан, вельможний Ох... Хлопчики переймалися хитрощами Оха, потішалися дивами його підземного царства та, як не лячно було, хотіли у те царство потрапити. А коли дійшли до дівчини-бранки, яка сидить у темниці Оха, то забажали стати молодцями, хто «їй волю дасть». Тому домовилися про таке. Як підуть гуляти у парк, то знайдуть старий пеньок, присядуть на нього й удвох і дуже голосно (аби було чутно аж під землю) крикнуть: «Ох!» І коли Ох з’явиться, з ним розмову чемну заведуть та дівчину визволять... Після слів «Вже вам казка обридає? ...Буде казочці кінець», мама вказала братикам на час і від - правила їх до ліжечок. А щоб швидше заснули, заспівала колискову, яку хлопчики раніше не чули: Місяць яснесенький Промінь тихесенький Кинув до нас. Our Life | Наше життя February | Лютий 2021 36 Оповідання Лариси Тополі із циклу «Казки та оповідки бабусі Лесі» Леся – Українка, і я – Українець Ілюстрація Анни Морозової, 11 років, Київ Спи ж ти малесенький, Пізній бо час. Любо ти спатимеш,
Page load link
Go to Top