Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Вечірні години Тарасик і Богданчик любили особливо — у їхній родині це час читання книжок, які хлопчики вибирали самі. І дивилися не тільки на яскраві обкладинки та цікаві малюнки, але й назву та автора. Їх вони виразно називали перед тим, як книжку розгорнути. — Ось цю читай,— підсовували книжку мамі або таткові та зручненько вмощувалися до них на коліна. Робили це так само як і всі хлопчики й дівчат - ка. Але якщо ви думаєте, що і читання було зви - чайним, то помиляєтеся. Якого дня те сталося — згадати тепер важко, але одного разу, коли мама читала віршовану казочку Наталі Забілої про со - року-білобоку, Тарасик попросив: «Не читай, але співай її». Мати трохи збентежилася, бо не була певна, що отак відразу, без нот і підготовки, за - мість читати зможе проспівати, нехай і римова - ний, текст. Але прохання сина видалося цікавим і, зібравши до купи свій пісенно-музичний досвід, заспівала: У сороки-білобоки п’ять малят-сороченят. Усі чисто хочуть їсти. Треба всім їм дати лад... Спочатку Тарасику, а потім і Богданчику таке «спі - вання» казок і віршиків настільки сподобалося, що вони й самі почали так робити. А завчені напам’ять віршики співали навіть тоді, коли складали чудернацькі міста з «Лего», або каталися алеями парку на велосипедах. А ще підказували моти - ви мамі, коли та співала якось непевно, або недоречну для героя мелодію... Того вечора, про який ідеться, «Казку про Оха-чародія» Лесі Українки вибрав Тарасик, а Богдан - чик його підтримав. І братики та мама по черзі почали її «співати»: В тридев’ятім славнім царстві, є тепер на господарстві де колись був цар Горох, мудрий пан, вельможний Ох... Хлопчики переймалися хитрощами Оха, потішалися дивами його підземного царства та, як не лячно було, хотіли у те царство потрапити. А коли дійшли до дівчини-бранки, яка сидить у темниці Оха, то забажали стати молодцями, хто «їй волю дасть». Тому домовилися про таке. Як підуть гуляти у парк, то знайдуть старий пеньок, присядуть на нього й удвох і дуже голосно (аби було чутно аж під землю) крикнуть: «Ох!» І коли Ох з’явиться, з ним розмову чемну заведуть та дівчину визволять... Після слів «Вже вам казка обридає? ...Буде казочці кінець», мама вказала братикам на час і від - правила їх до ліжечок. А щоб швидше заснули, заспівала колискову, яку хлопчики раніше не чули: Місяць яснесенький Промінь тихесенький Кинув до нас. Our Life | Наше життя February | Лютий 2021 36 Оповідання Лариси Тополі із циклу «Казки та оповідки бабусі Лесі» Леся – Українка, і я – Українець Ілюстрація Анни Морозової, 11 років, Київ Спи ж ти малесенький, Пізній бо час. Любо ти спатимеш,
Page load link
Go to Top