Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2019 WWW. UNWLA.ORG 1 Світ визнає, якщо Україна пам’ятає Час не здатен стерти враження від жа хіть, скоєних совітами проти українців. Роки не владні над людською пам’яттю, яка з пе кель - ним болем повертає кожну свідому лю дину в жорстоке минуле. І не згасає Свіча Па м’яті за жертвами Голодомору 1932 — 1933 - х рр. в Україні. Бо відлуння тих років — і у спогадах очевидців, і у нашій підсвідомості. Ми, як нащадки тих, хто вижив, не маємо права на забудькуватість й емоційну байдужість до гір - кої та страдницької історії. Адже бо лючі сто - рінки життя українців є невіддільною час - тиною і сьогодення, і майбутнього. А нас лідки Голодомору — фізичні, психологічні і навіть генетичні, ще довго впливатимуть на наступні покоління. Страшні роки кривавих жорн геноциду — найжорстокішого злочи ну ХХ ст. проти України, що за скромними підрахунками забрав від 7 до 10 млн життів (лише до поіменного списку жертв внесено близько 100 тис. людей!) — пам’ятають ті, хто пережив голод, хто про нього чув від очевидців, хто черпає відомості зі сотень томів факто ло - гічного матеріалу: документів, свідчень, листів, спогадів, архівних фото й відео ма теріалів. Невичерпна тема Голодомору ви світлена у десятках тисяч публікацій, значна частина яких знаходиться в фондах Дер жавного архіву Книжкової палати України та у діяспорах українців за кордоном. Чільне місце серед видань з цієї теми посідає «Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932 — 1933 - х рр. в Україні», що є найвагомішим результатом роботи з досліджень Голодомору на вшану - вання пам’яті його жертв з н агоди 75 - х роковин трагедії (видана у 2008 - му р. на замовлення УІНП — Українського інституту національної пам’яті). Вона складається з одного загально - національного та 18 реґіональних томів, під - готовлених у реґіонах, які постраждали від Голодомору 1932 — 1933 - х рр. в Україні, серед яких Вінницька, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Запорізька, Київська, Лу - ганська, Одеська, Полтавська, Харківська та інші області. Болюча історія українського народу до - повнюється новими спогадами та науковими досліджен нями, де описують різні аспекти цієї трагедії ― політичні, загальноісторичні, демо - графічні, та розповідями наших рідних і близьких — часто не багатослівних, які три - валий час не могли про це говорити відкрито. Саме так було з моїми бабусею Іринкою та діду сем Тодором, до яких я щоліта їздила на канікули у невеличке село, що на Південному Заході України (недалеко від кордону з Молдовою). Дідусь, до всього іншого, майже всю війну перебував у фашистських таборах. А коли повернувся додому, то з і так мовчазного перетворився у відвертого мовчуна. Наша цікавість до тих років його життя завжди супроводжувалася пульсуванням «жилваків» на його вилицях і зволоженням знебарвлених зіниць. Після чого неодмінно слідувало ба - бусине: « У дідуся нєрви ... Не чіпайте його ». Але, на відстані власного дорослішання та заглиблення у «таємниці» минулого нашої родини, я повертаюся у дитячо - юнацькі роки та намагаюся витягнути з пам’яті важливе з тих крихт інформації, що не втримувалася у зболених тілах і пошрамованих душах моїх бабусі й дідуся. Серед наново мною усвідом - лених — і злодійські наслідки колективізації, коли бабусині батьки, аби уникнути розкур - кулення та виселення в Сибір, добровільно віддали в колгосп увесь сільськогосподарський реманент і худобу. А потім зі сльозами ходили вночі на колгоспну ферму, аби підкормити свою корівку Лосоху, що ревла з голоду. На моє « То ви з куркулів ?», бабуся відповідала: « Які куркулі!? У нашому селі почти всі були при землі, тіко ледарі та п’яниці нічого не мали. Хто хазяйнував, усайби великі обр обляв — той мав і хліб, і до хліба ». З тих слів починала розуміти, що земельний наділ розміром у 10 соток, який бабуся називала «усайба» і який дбайливо з року в рік оброблявся (хоч і був дуже далеко) — то мізерний залишок - спогад про великий шматок їм нале жної колись землі - годівниці. А ще усвідомила бабусине щастя від того, що їхня хата була не дуже великою: « От Йванові було дуже зле, бо його хату під сільраду забрали, і він опісля довго тулився в хліві ». (Продовження на стор. 8)
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
