Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2019 WWW. UNWLA .ORG 19 Василь: «А ти подивись, чим вони грають». Пацани гралися маленьким дитячим черепом, простріленим двічі... Алла ві дійшла, розплакалась, довго не могла говорити. Місцевий дідусь під чаркою оповідав нам про те, що творилося після літа 1936 - го за зеленим парканом, яким було огороджене це страшне місце. Василь ніби не слухав його. А як дід пішов, то прочитав такі рядки: « Ми топчемо і ворогів, і друзів, О бідні йорики, всі на один копил. На цвинтарі розстріляних ілюзій Уже немає місця для могил ...» Члени клубу не могли про таке мовчати: разом з іншими небайдужими написали «Меморандум - 2» та подали його до Міської ради. Відповіді не отримали, але відтоді по - чалася нова, найболючіша хвиля їх пере - слідувань. Симоненка не раз били, і після одного з таких побоїв він захворів і помер. За Аллою почали стежити, їй погрожували. Танюк про той період писав: « Час був непевний, такий непевний, що, бува, стоїш на пероні метро і остерігаєшся — як би «випадково» не зіштовхнули тебе під колеса ». У 1964 - му р. Алла разом з Опанасом Заливахою та Людмилою Семикіною створили в Київському університеті вітраж. Це був не стільки мистецький твір, як згусток української революційної ідеології. Каркас, на якому мало кріпитись скло, митці зробили підкреслено грубим, як ґрати. Постать Шевченка, котрий за тими ґратами пригортав Матір - Україну, до - повнював текст: « Возвеличу малих отих рабів німих, а на ст орожі коло них поставлю слово ». Саме ці слова найбільше й допекли владу: вітраж розбили і мало хто встиг його побачити. Надто багато вогню, гніву було у тому вітражі. А Горську та Семикіну ви - ключили зі спілки художників. Це було одним з вісників того, що хрущовська свобода закінчується. Уже 1965 - го р. почалися перші арешти. Забрали друзів Алли — І. Світличного та О. Заливаху. Відтоді Горська пішла на беззастережні змагання з КДБ. А коли справа стосується чести, гідности та людської по - рядности, то Аллу ніщ о не може зупинити. На жаль, сили були нерівні... 1965 - й рік у житті Горської став великою віхою. Відтоді вона в мистецтві звернулась до монументалізму, бо відчула, що в ньому можна найкраще і найсильніше відтворити націо - нальну епопею. Повторювала, що монум ен - талізм – це мистецтво державне. На жаль, дер - жава була не така, як їй хотілося, а Горська не терпіла декоративних, безпроблемних мозаїк, і працювала задля того, щоб мистецтво було сучасним, українським і показувало україн - ський народ — гордий і незламни й. І їй це вдавалося: роботи мали магічну силу та вра - жали ідейністю. Мистецтвознавець Г. Мєстєч - кін переконаний, що творчий доробок А. Гор - ської, Г. Синиці, В. Зарецького та Г. Зубченко за важливістю та вагою можна прирівняти навіть до сучасних фрагментів фресок і мозаїк Михайлівського та Успенського соборів. З 1965 - го по 1968 - й рр. в Україні йшли таємні та відкриті арешти, суди над тими, хто посягав на совіти. І покоління шістдесятих перетворилося на передчасно розквітлих, при - речених на смерть, злидні аб о товщу снігової німоти у таборах борців. Українська свідома інтелігенція не раз писала до Верховного Суду України на захист О. Заливахи, братів Горинів, В. Чорновола та інших, хто першими зазнали репресій. Із Спілки художників серед таких захисників були О. Данченко, Ю. Якутович, С. Кириченко, В. Кушнір, А. Горська, Л. Семи - кіна, Г. Зубченко, Г. Севрук, В. Зарецький, А. Німенко. Серед поетів – І. Драч, Л. Костенко, критики І. Дзюба, І. Світличний і Н. Світлична. У квітні 1968 - го р. за підписом 139 осіб був надісланий лист - звернення до Л. Брежнєва, де висловлювали занепокоєння арештами україн - ської інтеліґенції. Реакція «верхів» була не - сподівано жорстокою: замість звільнити тих, кого арештували раніше, почали переслідувати «підписантів». Більшість учасників цієї групи покаялися й отримали догану. Державними органами були поширені чутки, що існують терористичні бандерівські організації, які керуються західними спецслужбами. Однією з провідниць цієї організації назвали А. Горську та вимагали від неї зняти підп ис у листі. Але не отримали згоду. Відтак — під загрозу зни - щення потрапляє мозаїка у Краснодоні. Щоб її врятувати, Горська відмовляється від автор - ства, про що пише у листі до О. Заливахи, який перебуває у в’язниці в Мордовії: « Мене поз - бавлено авторства, бо «даси каяття, дамо авторство». Працювати можу, а імені свого носити не можу. Переходжу на нелегальну роботу. Хай живе підпілля у монумен таль - ному мистецтві. Ми – ляльки... Хочуть – під - німуть, хочуть – відкрутять голову, хо - чуть – помилують... наше життя – дріб - ниця, не варта уваги ». Серед художників тільки незламна трійця жінок — А. Горська, Л. Семикіна і Г. Севрук — не покаялись і були виключені зі Спілки. А це означало, що людина втрачала право користу - ватися майстернею, її позбавляли замовлень на
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
