Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Projects
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
18 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2019 Щоб та для молитов і сподівання, усім нам смерть судилася зарання, бо пізня суджена мета . Що ж то була за жінка, про яку так палко і з таким душевним болем від втрати говорив Стус? Кого так любили та поважали шіст - десятники, що пішло у вічність разом з її смертю, а що залишилося у пам’яті та історії України навіки? Що то за жінка, яка, за словами Пашко, була « плоттю з гострим розумом, вогнистим серцем. Жрицею Най - святішого Храму була. Приносили їй землю глину, а вона сильними, чудотворними руками виціджувала з неї важкі краплі крові і освячувала нею, і ставила на жертовник життя ». Алла Горська походила з родини досить високої та поважної. Олександр Горський, бать ко Алли, стояв біля джерел радянського кінематографа — був директором Української республіканської художньої студії, працював директором Одеської кіностудії, заснував Ялтинську кіностудію і став її директором. Там 18 - го вересня 1929 - го року і народилася до нька Алла. З 1933 - го до 43 - го року сім’я жила в Ленінграді, де батько обіймав посаду дирек - тора кіностудії «Ленфільм», а у 1943 - му Горські переїхали до Києва. У 1948 - му р. Алла з зо - лотою медаллю закінчила Київську респуб - ліканську художню школу та відразу ж всту - пила до Київського художнього інституту на малярський факультет. Улітку 1952 - го р. ви - йшла заміж за блискучого художника Віктора Зарецького. У Алли та Віктора, яких пов’язала велика любов і об’єднувало майже побожне ставлення до мистецтва, 1954 - го р. народився син Олексій. Лесь Танюк про родину Горських писав: « Жила Алла Горська гарячково: як усі ми, від - чувала, що відлига — ненадовго, і треба всти - г нути, встигнути, встигнути.... Її квар - тиру... ми вважали філією «Клубу творчої молоді » і щодня, щовечор а там коїлося таке, що бідолашним Зарецьким годі було й позаздрити. А проте і малий Лесик, і сам господар Віктор Іванович, наш пречудовий Вітько, блискуче вписувались у цю квартиру - комуну, де гість часто був господарем, а господар — гостем». В оточенні род ини можна було побачити Дзюбу з Донбасу, Драча з Тетіївщини, Стуса з Вінниччини, Танюка і Сверстюка з Волині, Заливаху, Світличного, Семикіну, Севрук і десятки, сотні з Закарпаття, Львівщини, Херсонщини, Одеси, Таврії. Їх усіх звело в Києві Провидіння з од нією метою: аби всі вони спричинилися до відбудови України, до її відродження — через культуру, через мистецтво, через етику. Алла спочатку погано володіла україн - ською мовою та не досить добре знала українське мистецтво. Надолужуючи прога - лини в освіті, запоєм читала. А коли далеко за свої 30 років побачила, що в неї погано з мовою, під диктування Надії Світличної почала писати всілякі вправи. Студіювала українські словники, щось постійно виписувала, вивчала вірші — і в ній прокинулось родове, ген етичне, природне, про що згодом Алла написала: « Надходить мить, коли тобі раптом стає соромно. Вже десь із пів року, як відчула: живемо безсоромним життям... Із пут цієї безсоромності маю вирватися ». Н. Світлична та А. Горська . Навколо Алли Горської — яскравої, рі - шучої та енергійної — гуртувалися всі ті, хто був небайдужий до українського та намагався виявити українське «лице» серед культур народів світу. Багато молодих пройшли добру школу Горської, відвідуючи «Клуб творчої молоді», який дуж е швидко закрили з при - таманним владі вандалізмом: розбили по - груддя Миколи Куліша, повикрадали істо - ричної ваги рукописи, документи. До закриття спричинила робота комісії, яка була створена при Клубі і де потай збирали матеріали про репресії тридцятих рок ів. До неї входили А. Горська, В. Симоненко і Л. Танюк, які стали першовідкривачами трагічного місця в Биків - ні, де знаходилося поховання жертв сталін - ського терору. Лесь Танюк розповідав: « Року 62 - го чи 63 - го ми дістались до Биківні втрьох — Горська, Симо ненко і я. Місце як місце, горби, трава, земля вгинається під ногами, пасуться кози, а на рівному місці посеред лісу хлопчаки грають у футбол.
Page load link
Go to Top