Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2019 WWW. UNWLA .ORG 9 виходила до людей, але зрівнялася з землею разом зі своєю по хиленою, під вицвілою соломою, хатою. До спогадів про моїх бабусю й дідуся зав - жди прикріплені три скрині на їхньому горищі. Вони є свідченням і підтвердженням неви - правних страхів і невигойних ран, що пристали до них з часів Голодомору та не покидали все життя. Одна скриня була з «тістом». Так бабуся називала свою саморобну локшину, що відріз - нялася від магазинних «макаронних виробів», найперше, кольором (замішана на яйцях до - маш ніх курей вона мала гарний жовтий від - тінок). І після приготуван ня, на відміну від магазинної, вона не злипалася в одну велику грудку. Про ту локшину бабуся дбала — пере - віряла «на міль» та періодично замінювала на свіжу. У другій скрині зберігалися сірники. Во - ни не псувалися, як локшина. А тому, на радість онукам, та м було чимало пачок, виготовлених у повоєнні 50 - ті роки — з пожовклими ціка - вими малюнками, які ми полюбляли розгля - дати. На наше « Аж ціла скриня!? », ми завжди отримували однакову відповідь: « На них мож - на виміняти все ». Третя скриня була сховищем для госп одарського мила. Воно мало здатність висихати, тріскати й розсипатися. Тому вміст цієї скрині періодично оновлювався: бабуся прала з милом, яке пересохло, натомість до - повнювала скриню новим. Цю скриню, на відміну від двох інших, нам забороняли від - кривати , аби мило не висушувалося надто швидко. « І нащо Вам стільки цього смердю - чого мила? — запитували ми, бо вже звикли до пральних порошків з приємними запахами. « То добре, що не знаєте, як нас, голодних, ще й воші заїдали », — відказувала бабуся і, на додаток , починала розповідати про попіл, як про щось дорогоцінне. Бо був він у ті страшні роки чи не єдиним доступним гігієнічним засобом. Ще незмінно у бабусі було багато солі. Але її зберігали разом з сіном у повітці біля корівника, і мала вона форму величезних грудок. Періодично від брил відбивали шматок солі й кидали в ясла корові. « Щоб лизала й не хворіла , — вгамовувала нашу цікавість бабуся. І додавала — Ми сіль в голод смоктали, щоб яс - на загоювалися ». У дитинстві оті три скрині та великі брили солі сприйма лися нами, як дивацтва старих людей. Лише з часом, намагаючись усвідом ити жахи, через які випало пройти моїм дідусеві та бабусі, я оцінила їхню мудрість, замішану на страхах перед пеклом голоду. Бо голод, як безкровна війна, змінив свідомість людей і їхні ціннісні орієнтири. А страх надовго Картина В. Фран - чука, ство рена на основі поіменно названих його ма - мою одно - сельців, які помер ли від голоду . в’ївся у їхню пам’ять і пустив своє коріння. І виховав почуття пильності перед можливою бідою. Ще й дотепер сільські старожили, яких торкнулося пекло голоду, тримають мішок з борошном «на чорний день». А наступні поко - ління, які не знали голоду, генетично бояться його і будь - які ускладнення, пов’язані з від - сутністю їжі, у них асоцію ються неминуче з Голодомором. То відлуння трагічних сторінок нашої історії, що у 1932 — 1933 - х рр. знищив в Україні таку кількість людей, що могла б скласти населення цілої держави. У ті страшні часи близько 28 тис. українців вмирали від голоду щодоби, пон ад 1 тис. – щогодини, до 20 людей – щохвилини... Такою була розплата за волелюбність українського народу та опір селян сталінській колективізації. Уже як написала свій допис, я дізналася, що в одному з сіл моєї рідної Ямпільщини (Він - ницька обл.) відкрили па м’ятник молюску – річ ковій дністровській мідії. Такий незви - чайний меморіал встановили, аби нагадати молодому і прийдешньому поколінню, що саме така їжа врятувала багатьох селян під час голоду. У ті часи, як свідчать очевидці, через спини людей не було ви дно самого Дністра, бо сотні голодних шукали мідію... Нині науковці намагаються не тільки по - лічити кількість тих українців, які померли у роки Голодомору, але й осмислити його на - слідки для України й світу та віднайти шляхи збереження пам’яті про цю трагеді ю. Бо «па - м’я тати» — означає «унеможливити» пов то - рення у майбутньому таких жахливих сторінок української історії. Бо якщо Україна пам’ятає, то Світ визнає. Лариса Тополя , редактор .
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
