Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2019 WWW. UNWLA .ORG 9 виходила до людей, але зрівнялася з землею разом зі своєю по хиленою, під вицвілою соломою, хатою. До спогадів про моїх бабусю й дідуся зав - жди прикріплені три скрині на їхньому горищі. Вони є свідченням і підтвердженням неви - правних страхів і невигойних ран, що пристали до них з часів Голодомору та не покидали все життя. Одна скриня була з «тістом». Так бабуся називала свою саморобну локшину, що відріз - нялася від магазинних «макаронних виробів», найперше, кольором (замішана на яйцях до - маш ніх курей вона мала гарний жовтий від - тінок). І після приготуван ня, на відміну від магазинної, вона не злипалася в одну велику грудку. Про ту локшину бабуся дбала — пере - віряла «на міль» та періодично замінювала на свіжу. У другій скрині зберігалися сірники. Во - ни не псувалися, як локшина. А тому, на радість онукам, та м було чимало пачок, виготовлених у повоєнні 50 - ті роки — з пожовклими ціка - вими малюнками, які ми полюбляли розгля - дати. На наше « Аж ціла скриня!? », ми завжди отримували однакову відповідь: « На них мож - на виміняти все ». Третя скриня була сховищем для госп одарського мила. Воно мало здатність висихати, тріскати й розсипатися. Тому вміст цієї скрині періодично оновлювався: бабуся прала з милом, яке пересохло, натомість до - повнювала скриню новим. Цю скриню, на відміну від двох інших, нам забороняли від - кривати , аби мило не висушувалося надто швидко. « І нащо Вам стільки цього смердю - чого мила? — запитували ми, бо вже звикли до пральних порошків з приємними запахами. « То добре, що не знаєте, як нас, голодних, ще й воші заїдали », — відказувала бабуся і, на додаток , починала розповідати про попіл, як про щось дорогоцінне. Бо був він у ті страшні роки чи не єдиним доступним гігієнічним засобом. Ще незмінно у бабусі було багато солі. Але її зберігали разом з сіном у повітці біля корівника, і мала вона форму величезних грудок. Періодично від брил відбивали шматок солі й кидали в ясла корові. « Щоб лизала й не хворіла , — вгамовувала нашу цікавість бабуся. І додавала — Ми сіль в голод смоктали, щоб яс - на загоювалися ». У дитинстві оті три скрині та великі брили солі сприйма лися нами, як дивацтва старих людей. Лише з часом, намагаючись усвідом ити жахи, через які випало пройти моїм дідусеві та бабусі, я оцінила їхню мудрість, замішану на страхах перед пеклом голоду. Бо голод, як безкровна війна, змінив свідомість людей і їхні ціннісні орієнтири. А страх надовго Картина В. Фран - чука, ство рена на основі поіменно названих його ма - мою одно - сельців, які помер ли від голоду . в’ївся у їхню пам’ять і пустив своє коріння. І виховав почуття пильності перед можливою бідою. Ще й дотепер сільські старожили, яких торкнулося пекло голоду, тримають мішок з борошном «на чорний день». А наступні поко - ління, які не знали голоду, генетично бояться його і будь - які ускладнення, пов’язані з від - сутністю їжі, у них асоцію ються неминуче з Голодомором. То відлуння трагічних сторінок нашої історії, що у 1932 — 1933 - х рр. знищив в Україні таку кількість людей, що могла б скласти населення цілої держави. У ті страшні часи близько 28 тис. українців вмирали від голоду щодоби, пон ад 1 тис. – щогодини, до 20 людей – щохвилини... Такою була розплата за волелюбність українського народу та опір селян сталінській колективізації. Уже як написала свій допис, я дізналася, що в одному з сіл моєї рідної Ямпільщини (Він - ницька обл.) відкрили па м’ятник молюску – річ ковій дністровській мідії. Такий незви - чайний меморіал встановили, аби нагадати молодому і прийдешньому поколінню, що саме така їжа врятувала багатьох селян під час голоду. У ті часи, як свідчать очевидці, через спини людей не було ви дно самого Дністра, бо сотні голодних шукали мідію... Нині науковці намагаються не тільки по - лічити кількість тих українців, які померли у роки Голодомору, але й осмислити його на - слідки для України й світу та віднайти шляхи збереження пам’яті про цю трагеді ю. Бо «па - м’я тати» — означає «унеможливити» пов то - рення у майбутньому таких жахливих сторінок української історії. Бо якщо Україна пам’ятає, то Світ визнає. Лариса Тополя , редактор .
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
