Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
2 2 WWW.UNWLA.ORG “ НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 2019 Жіноча освіта в Україні: історичний огляд ( Продовження. Початок у журналі «Наше життя» за жовтень місяць 2018 - го р .) Галина Барвінська в листах до батька, ві домого українського політика, посла до Га лиць кого сейму і парламенту у Відні Олек сандра Барвінського, з років свого навчання у школі описувала відвідини церкви та сповіді як неодмінну частину навчання. Про шкільний випускний іспит вона писала так: «Пере д еґзаміном пішли всї до церкви. Булисьмо там майже цілу годину. Як вернулисьмо з церкви посїдалисьмо в лавки і незадовго помо ли лисьмо ся всї. Було у нас дуже багато гостей. Найсамперед зачав ксьондз Реткевич про мовою... Першу викликав мене і дав менї р о бінзона і сьвідоцтво, а від ксьондза Реткевича обр азок. Люньця дістала також робінзона і сьвідоцтво, а від ксьондза такій сам образок... Відтак помолилисьмо ся і закіньчив ся еґза мін». Релігійний ухил жіночої освіти на зламі ХІХ – ХХ ст. дедалі частіше зазнавав критики, головно з боку молоді. У дискусіях про потребу коедукації — спільного навчання хлопців і дівчат — у середній школі головним арґументом ставало те, що тоді «хлопцї не були би такі дикуни, такі неотеси, як звичайно є, а дївчата пере йняли би дещо з мужескої вдачі» (ішлося насамперед про надмі р клерикального виховання жінок і культивування в них особливої сором’язливості й безініціативності). Консервативна більшість, однак, ще довго вбачала в коедукації радше неґатив, аніж користь. Щоп равда, в цьому контексті досвід українців у Російській і Авс тро - Угорській імперіях відрізнявся. Наприклад, у Києві в 1908 - му р. з трьох комерційних училищ два були змішаного характеру для дітей обох статей: це була перша в місті спроба спільного навчання х лопців і дівчат. У першій декаді ХХ ст. така практика пошири лась і в інших великих містах. Загалом різниця у звичках товариського життя (і трактуваннях місця жінок у ньому зокрема) між тодішньою Великою Україною і Галичиною заслуговує на окрему увагу, — ос тання довго вважалася винятково консервативною. Перші студен тки. Здобування жінками спеціальної освіти (або принаймні тієї, яка переважала би базову) трактувалося одразу в кількох площинах. З одного боку, як альтернатива чи «запасний варіант» для тих, хто не вийшов заміж або ж утратив чоловіка. Освіта, кваліфікацій на посада, яку вона могла б забезпечити (найчастіше йшлося про педагогіку) і приготування до самостійного існування для незаміжніх ставали своєрідним посаговим капіталом. Такому її баченню сприяла , серед іншого, і прагматика математичних підрахунків, за як ими кількість незаміжніх жінок, особливо в містах, у відсотковому співвідношенні суттєво переважала число неодружених чоловіків. Тому «заопековатися т ѣ ми д ѣ вочками, приготовленными остатись старым и д ѣ вами», як писала преса кінця ХІХ ст., було «вопросом жив отрепещущім» . З іншого боку, освіта на тлі дедалі швидших темпів життя та його економічних і культурних викликів на очах перетворювалася з привілею на потребу. Це усвідомлення цілком спокійно могл о вживатися з переконанням про те, що освічена жінка не змож е належно реалізуватися в сім’ї, бо «втомлений домашньою опозицією та боротьбою з розумною і вченою дружиною чоловік не збереже в душі своїй необхідної рівноваги». Найбільше такий еклектизм проявл явся в дискусіях про допуск жінок до вищої освіти, мабуть, т ому їхній шлях до університетів виявився доволі довгим. Досвід українок Російської й Австро - Угорської імперій тут теж був різним. Уперше про потребу допуску жінок до вищої школи в Росії заговорили на початку 1860 - х рр. Тоді своє бажання слухати лекції унів ерситетських професорів виявила група киянок, які звернулися з відповідним проханням до університетської Ради. Схожий прецедент знову стався у 1861 - му р. — домашня вчителька Людмила Ожигіна клопот алася про вступ на медичний факультет Харківського університ ету. З цієї нагоди куратор Харківського шкільного округу написав неофіційного листа тодішньому міністру народної освіти, який, своєю чергою, доповів царю Олександру II і передав справу Л. Ожигіної на розгляд Головного управління шкіл. Управління вирішило, що справа надто серйозна і потребує обговорення в усіх університетських радах імперії. В Україні тоді було два університети — Київський і Харківський, і обидва відповіли на запит схвально, отож з 1861 - го р. жінки отримали право записуватися до них слухачка ми. На жаль, скористатися цим вони ледве встигли: внаслідок студентських заворушень, які прокотилися імперією, вже у 1863 - му р. відповідний дозвіл було скасовано, а заборона жінкам навчатися в уні верситетах тривала аж до 1905 - го р. Отож жінкам, охочим здоб ути вищу освіту, не залишалося нічого іншого, як їхати навчатися за кордон або ж вступати до приватних освітніх закладів. Тих, хто обирав перший шлях, було дуже небагато, головно через платність т акого навчання. Найпоширеніший напрямок освітньої еміґрації — Швейцарія, зокрема Цюрих. Побоюючись поширення серед студенток популярних тоді
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
