Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 20 19 WWW. UNWLA .ORG 1 9 послуговуються англійською. Зро зуміло, жур - нал намагався не втратити аудиторію та потен - ційних членів СУА, тому наголошував на важ - ливості публікації матеріалів англійською. У середині 80 - х на шпальтах мож на прочитати звернення до редакції з проханням збільшити обсяг публікацій англійською. Важливим і надзвичайно цікавим еле мен - том соціальної пам’яті є недокументовані сми - сли . Це народна пам’ять про історичні події, діячів, фольклор, соціальні почуття (нап ри - клад, почуття національної гордості чи на - ціонального приниження), прагнення до на - ціо нального звільнення чи реваншу. Один зі смислів, що найчастіше з’являється на сто - рі нках видання, стосується «виняткової муж - ності українського народу». Український н арод постає таким, що всупереч війнам і ч исленним людським стражданням веде боротьбу за звіль - нення. При цьому статус надзвичайної муж ності закріплений винятково за українця ми. «На місці нашого народу інші напевно б зни кли як окремий народ, а існували б як етнічна група», — йдеться у стат ті 1981 - го р. Одним із типових образів, що втілює колективні уяв лення про мужність народу, є образ матері - жер тви. «Мати - страдниця», «туре цька бран ка», «мати - наймичка» — описи, що викли ка ють співчуття, а проте не позб авлені героїзму, бо зрештою ма тір «відбудовує родинний зати шок». На ідеї «виняткової мужності» базується інший смисл — віри у «воскресіння» нації: народ такої відваги просто не може не вибороти собі незалежної держави. Поняття «воскре - сіння» є ключовим у пам’яті українців, щ о як соціальна група вирізнялись високою релігій - ністю. Наприклад, у редакційних статтях до Великодня Воскресіння Ісуса Христа та пере - мога світла над темрявою прирівнюється до перемоги над комунізмом. У радіопрограмі, присвяченій святк уванню Різдва Христового 1984 - го р., комунізм називають «новітнім Іро - дом», а український народ порівнюють з пре - святою родиною, що, рятуючись від нього, зму - шена була пок инути рідні землі. Показово, як - що в 40 — 50 - х рр. існувало чітке бачення побу - дови н езалеж ної України, до якої еміґранти планували повернутися, як до батьківського до - му, то вже в 70 — 80 - х рр. серед спогадів бачимо менше згадок про рідний дім, хоча бажан ня й зусилля діаспорян залишаються спрямо ва - ними на допомогу й побудову України. У п ам’ яті еміґрантів того часу просте - жується також ідея вікової спадковості української державності. Лінія тяглости про - лягає через найбільші місця пам’яті — від Київської Р усі, Козаччини, гайдамаків, Січових Стрільців, до сучасників — вояків УПА, україн - ськ их біженців, дисидентів. У соціальній свідо - мості переважає ідея, що Українська держава іде до становлення від покоління до покоління вже «багато століть» — чи то в межах інших держав, чи в підпіллі. Неминучим у діаспорі є виникнення пози - ціювання «свій - чу жий». Українські еміґранти чітко усвідомлюють свою відмінність від аме - риканського суспільства, а що більше вони про - живають у США — ще й від українського. Діаспора не є а симільованою, проте підкреслює можливості, що дають їй США. Україну в тек - стах часто називають « рідні землі», а США — «вільним світом». На початку 80 - х рр. одним із пріоритетних завдань СУА стало досягнути представництва українок у політичних органах США, щоб використовувати політичні позиції для збереження своєї культури. Діаспора прагне зберігати традиц ії та зви - чаї української національної культури, тому за - сновує церкви, читальні, видавництва, органі - зовує спортивні змагання та літературні вечо - ри. Наці ональні свята та обряди відзначають з активним залученням місцевої громади. Пере - дача зна нь про національні традиції наступним поколінням є соціальною нормою. Приміром, належно вихованими вважались діти, що від - відували заняття при парафіяльних чи україно - знавчих школах. Традиції вберігають від повної асиміляції і підкреслюють неподібність до ін - ших культур. Традиції є способом зберегти іде - н тичність. «Традиція в’яже в одно увесь народ й творить його окремішність і береже від без - слідного знику», — читаємо на сторінках жур - налу 1951 - го р. Дещо окремо у списку компонентів соціаль - ної пам’ят і стоять т ехнологічні вміння соціаль - ної групи. Вони здебільшого не несуть обов’я з - кового національного забарвлення. Та оскільки діаспора є об’єднаною спільнотою передусі м на етнічному ґрунті, навіть тут є національний елемент. Облаштування дому побутовим и ре - ча ми, пошиття і прикрашання одягу, виготов - лення декору — на шпальтах журналу майже не знайдете побутових рекомендацій, типових для американської культури. А ось схе ми вишивки та покрою українських сорочок, шаблони ви - готовлення солом’яних іграшок ві дповідно до української традиції , рецепти випікання хліба й пасок, почерпнуті від бабусь — цілком. Діа - спора зберігала власну українськість до дріб - ниць навіть у побуті, оскільки «в Україні панував ворог, що стирав усе українське». Христина Бондарєва.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
