Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
16 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2019 Між культурами: розмова з Вірляною Ткач про театр, поезію та переклад Вірляна Ткач, вільна членкиня Союзу Украї нок Америки та художня керівниця мистецької групи «Яра», що діє при експериментальному театрі «Ля МаМа» у Ню Йорку, із радістю погодилась розповісти мені, що відбувається «поза сценою». Я живу у СШ A недовго – лише три роки. Коли закінчила маґістерську прог раму з фольклористики, переїхала з Північної Кароліни до Ню Йорку, найбільшого осередку української громади в США. Директор фольклорного відділу Департаменту культури штату Ню Йорк познайомив мене з Вірляною та «Ярою». Мене завжди цікавило використання укр аїнської культури в екс периментальних просторах. І, оскільки цього року «Яра» святкує своє 30 - річчя, я вирішила дізнатися, чим саме займалась вона всі ці роки, що відчуває Вірляна, оглядаючись назад, і на які новинки чекати цього сезону. Вірляно, найперш е розкажіть трох и про те, як усе почалося. Почну спочатку. Ми зачали «Яру» — Ми - стецьку Групу, або краще сказати – вона виник - ла природно, коли ми співпрацювали з акто - рами. Мені було цікаво зобразити українські теми в американському експериментальному теа трі. Так, тоді були якісь українські п’єси, але таких, які мож на було б ставити – не було. Не було у Вашому доступі, чи в аме - риканському театрі їх не було? Українського контенту не було – або щось про Україну, або щось на українську тему, що мене цікавил о, і щоб по - англійськи. Але я також була дуже зацікавлена поез ією. І можна сказати, що кожна наша постановка почи - нається з вірша. З якогось вірша, в якім я зацікавлена. І тоді певна тема виникає навколо нього, і тоді з’являються сцени, а наприкінці все ви глядає, як п’єса; але починається з дуже інакшого матеріалу, н е драматичного. Ми майже ніколи не починаємо з п’єси, і тільки одну п’єсу робили два рази, або сцену з однієї п’єси два рази – і це з «Лісової Пісні», що є, насправді, віршем Лесі Українки. Ви шук али якісь українські п’єси, чи якийсь український матеріал, щоб його показати американському експериментальному теат - ру? І де Ви знайшли це все? Я мусила це сама робити... Ми сподівалися, що знайдемо переклади українських поезій, які ми можемо вжити. З пе ршого нашого проєкту, коли ми шукали переклади Тичини, Шевченк а і Сковороди, я побачила, що жодні з тих пе - рекладів не підходять. І це не означає, що вони добрі чи злі, але вони мали інші цілі, ніж те, що нам треба. Ми робимо переклади з одною метою – щоб англійська мова в цих віршах Шевченка звучала натурально в уст ах аме - риканських акторів. Щоб не треба було виправдовувати, чому вони так говорять дивно ( сміється ). Тобто, то є мета наших пере - кладів – вона дуже специфічна. І щоб було на слух все зрозуміло. Наші переклади мають одну мету, і спектаклі — іншу. Наприклад , якщо у Тичини є якась алюзія до чогось у «Сонеті Октав», це мусить бути або явно зрозумілим, або ми додаємо щось, що вияснює ситуацію. Так що наші п’єси є, можна сказати, по - ясненням контексту для тої поезії, я ка є осно - вою вистави. Тобто, якщо у п’єсі описуються якісь українські реалії, то Ви їх адаптуєте до американських, щоб вони були зрозумілими американському глядачеві. Так? ( Па уза ) Так і ні. Не те, що я адаптую їх до американських реалій . Але, або вони робляться загальносвітовими та зрозумілими , або ми їх не вживаємо. Це якщо коротко. І я думаю, що є дуже великі твори в українській поезії, які підходять для цього, але є й також багато творів, які неможливо адаптувати, які є дуже добрі, ал е нехай хтось інший їх робить деінде. Наприклад, коли я вперш е прочитала «Коб - зар» Тараса Шевченка у 1990 - му р. і задумала вжити вірші у нашій першій постановці, то зрозуміла: я могла вжити тільк и кілька віршів, які є досить загальні, специфічні і цілком р азючі. Це і «За сонцем хмаронька пливе», і «І небо невмите» — сильні вірші, вони дуже уні - версальні. За що я завдячую нашим акторам – як ми читаємо матеріал, що я пропоную, я відразу бачу, чи вон и розуміють його, чи ні. Тому вони є моєю першою аудиторією д ля наших перекладів і нашого матеріалу. Бо якщо вони не зрозу міють – то ніхто з глядачів не зможе зрозуміти. Наприклад, «Гамалія» — дуже гарний вірш, але там стільки треба пояснювати комусь з не українців про історію, героїв! Я не можу уявити, як це реаліз увати. І спеціальна наша мета – це зробити візуально цікавою якусь універсальну річ. То є одна справа. Але, в той самий час – і це я почала
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
