Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ 2019 WWW. UNWLA .ORG 23 «ВІДЩЕПЕНЦІ» Ті двоє... Вони були такі різні‚ чужі між собою‚ не були ніколи знайомі... Народжені в різних областях від українських матерів‚ виховані в однакових школах‚ перші слова їхні були однакові‚ перші написані літери — теж. І росли вони майже в однакових умовах‚ бо не були їхні батьки совєтськими чиновниками‚ не було за їхніми спинами якихось особливих попих ачів‚ які штовхали б їх кудись «не туди» . Росли звичайними дітьми. На моїй дорозі вони зустрілися вже та - кими‚ якими стали. У дорослому віці. Не знаю‚ як про них розказати‚ звідки почати. Бо ці двоє таких різних людей мали в собі щось спільне‚ непідвладне розумінню іншого. Пізнаючи їх щораз ближче‚ доводилось дедалі більше д ивуватися‚ бо‚ як кажуть наші люди‚ « такого в д е н ь з вогнем... » Але‚ мабуть , не так уже й «в д е н ь з вогнем » ‚ раз ті двоє були недалеко один від одного‚ в одній області і‚ навіть‚ у недалеких місцевостях. Один жив у місті‚ в обласному центрі‚ мався за інтеліґе нта‚ зав жди був, як кажуть‚ « при параді » ‚ а при зустрічах з і знайомими вітався « здрастє » ‚ не подаючи руки. Знайомих він мав немало‚ бо народився саме в цьому краї‚ в одному з недалеких сіл. Але розмов починат и з ним не любили. Бо на всяке « як ся маєш?» він відповід ав « харашо‚ а ти как ?» . Співроз мов - ників від то го коробило й кожен намагався швидше відійти. У сі знали‚ що дружина в нього працює редактором у видавниц тві‚ редаґує українські книжки та розмовляє доброю українською мовою. Проте‚ вдома, н авіть у ві дносинах з дружиною , він був твердий — розмовляв тільки російською. Деколи хотілося просто покепкувати з нього і дехто не витримував: — Ти ж тутешній‚ чому розмовляєш ро - сійською? — Я етот язик люблю‚ он мне родней. А вам поч єму нє нравітся ? І вообщє е то мойо дело... Чи хтось міг заперечити в той час‚ знаючи‚ що за кожними двома людьми шпигує третій? Відверталися й тільки в думці давали собі волю: « Будь ти проклятий‚ дурню‚ раз від рідного слова відмовляєшся. То все одно‚ що від рід ної матері‚ від рідного по рога». А що відчуває мати‚ коли син звертається до неї чужим словом? Н апевне‚ серце роз - ривається з болю‚ образи‚ сорому? Цвітуть під вікном українські мальви‚ жоржини‚ косиці‚ гавкає пес і розуміє кожне слово‚ а синок виріс отут‚ у цій хаті‚ на цьому подв ір’ї‚ по сільських околицях босоніж бігав‚ а вийшов « у світ » і враз замовкло в ньому все рідне. Що таке сталося‚ що перевернуло його душу‚ коли зарон илося йому в душу оте прокляте «здрастє» ? Сивіє материна голова‚ набігають на лице передчасні зморшки. Вона не може відвернути цієї бі ди‚ а невістка не помагає‚ ніби навіть гордиться ‚ що має російськомовного мужа. — Він так виділяєтьс я серед інших‚ — ка - зала не раз. Певне‚ що виділяється‚ як би не виділявся‚ таж не кожен від рідного відмовиться‚ а він‚ бач‚ зум ів. Щастя‚ що не всі стали такими « інте - ліґентними » ‚ бо загинув би край‚ забули б‚ від кого народилися‚ приймали б за рідних своїх поневолювачів. Добре‚ що село далеко від обласного центру‚ бо серце не витримало б бачити таку наругу щодня. Правда‚ невістка ‚ деколи відчуваючи до - кори су мління‚ пробувала навести мужа «на путь істінний» : — Подумай‚ я редаґую українські книжки‚ працюю з письменниками‚ вони ж усі знають‚ що ти тутешній‚ мені незручно‚ я так ніби не на своєму місці... — Нє нравітся — разводісь. Как хачю‚ так і гаварю. Ні ти‚ ні нікто друґой мнє нє указ. Ти тоже должна отвєчать мне на русском‚ а то ка - кая ми сємья... На тому навернення мужа до рідного закінчилося. Син більше бував з батьком‚ тому теж розмовляв з нею і при зустрічах з бабу сею «на є во радном язике» . Пов олі знайомі стали обминати його — переходили на другий бік вулиці‚ не зупи - нялися‚ бо поспішають‚ підозр ю вали його в « донощистві » в КДБ. Подібно‚ що вони й не помилялися. Так твердо увійти в роль « від - щепенця » міг тільки той‚ хто зненавидів своє коріння‚ свій рід‚ край. Відмова від рідної мови була тільки початком‚ а що було далі можна тільки здогадуватись. У другого все було інакше. Він не на - вертався до « панівної » нації‚ не любив її мови‚ не пхався серед них‚ а любив своє. У плані національному‚ народному він був на висоті‚ був патріотом. Любив свою мову‚ свою школу‚ своїх друзів. Родину свою‚ мабуть‚ теж любив‚ бо як же інакше. Але щось сталося. Можливо‚ щось таке‚ що дуже його образило. Одруження з кохання н е
Page load link
Go to Top
