Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
34 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2018 « Діти – се наш дорогий скарб, се наша надія, се – Молода Україна» Олена Пч ілка ПЛЯНЕТА КВІТІВ Казка Ганни Черінь Марко і Симон, друзі - астронавти, готувались до чергового лету в космос. Прилетівши на космодром, вони перевірили свій космічний корабель — все було в найкращім порядку. — А пам’ятаєш, Симоне, як ще кіль ка літ тому нас мусили вистрілювати з ракети, а ми сиділи, стиснувши серце, і молилися, щоб не трапилось якого вибуху? — Еге ж, а як нас трусило й кидало, поки ми дібралися до безповітряного простору!... — Минулося! Тепер наша летюча тарілка випливає в пов ітря, тихо й лагідно, так що ця подорож дуже приємна. Я б щодня їздив, якби не радіяція. Після трьох місяців у космосі мусимо відпочивати й знімати її з тіла, поки не захворіли. Але скоро і з цим злом поборемось. Поки вони так розмовляли, то перемогли силу земного тяжіння. Можна було виключити ракетні мотори і просто плисти в просторі, як у спокійнім морі. Летіли на міжплянетну станцію, що була великим містом з усіма вигодами: вулицями, парками, садками, квіт ни - ками, школою, кінотеатром, а головне — з вели кими лабораторіями й дослідними станціями. На цій станції працював і старший брат Марка, з котрим він дуже хотів побачитись. Землю вже не видно, кругом ясно та сонячно. Із Землі передають напрямок, куди летіти. Симон керує кораблем, Марко куняє, бо вчора д овго не міг заснути, і тепер сонний. Раптом — що це? Повз вікно летить якась гора! Ближче, ближче... Симон кермує корабель убік, але потужна хвиля збиває їх з напрямку і зриває дві антени. Замовкло радіо, втратився зв’язок з Землею. Навіть світло погасло, хоч у вікно світить сонце. Але як стане темно, без світла й електричної енергії не можна. — Ти думаєш, щось пошкоджено? — запитав Марк o . — Ось зараз одягну скафандр та полізу подивитися, — відповів Симон. — А може, я? Це, здається, моя черга. — Черга не че рга, а я перший сказав. І Симон одягнув зручний, але міцний, скафандр, на комбінезон, що захищає від радіяції. Марко дивився крізь вікно, як Симон плавав у просторі, часом перевертаючись догори ногами. В безповітрянім просторі ніщо його не притягало до себ е, і не було об що опертися. Тому Симон прив’язався сталевою линвою до корабля і висів на ній. Скоро він вернувся на корабель. — Дірок нема, але антени обидві відлетіли. Тепер ми відірвані від Землі й не знаємо, куди летіти. — Дивись! Попереду якась станці я. Не думаю, що це наша, та може, якої іншої держави. Тепер майже кожна велика країна має станції в космосі. Симон ввімкнув ракету і хлопці скерували корабель на станцію, що вимальовувалась, як приплющена куля. Згодом на ній можна було бачити зелені масиви , ніби поля чи ліси, якісь канали... — Еге, Марку, та ми на якусь плянету залетіли! Зробили відкриття! Будемо славні на ввесь світ! Це буде плянета Симар, від мого і твого імени! — А може, Марсим? Мені це краще звучить! — Побачимо! А поки що пильнуй керма . Сідаємо.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
