Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
34 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2018 « Діти – се наш дорогий скарб, се наша надія, се – Молода Україна» Олена Пч ілка ПЛЯНЕТА КВІТІВ Казка Ганни Черінь Марко і Симон, друзі - астронавти, готувались до чергового лету в космос. Прилетівши на космодром, вони перевірили свій космічний корабель — все було в найкращім порядку. — А пам’ятаєш, Симоне, як ще кіль ка літ тому нас мусили вистрілювати з ракети, а ми сиділи, стиснувши серце, і молилися, щоб не трапилось якого вибуху? — Еге ж, а як нас трусило й кидало, поки ми дібралися до безповітряного простору!... — Минулося! Тепер наша летюча тарілка випливає в пов ітря, тихо й лагідно, так що ця подорож дуже приємна. Я б щодня їздив, якби не радіяція. Після трьох місяців у космосі мусимо відпочивати й знімати її з тіла, поки не захворіли. Але скоро і з цим злом поборемось. Поки вони так розмовляли, то перемогли силу земного тяжіння. Можна було виключити ракетні мотори і просто плисти в просторі, як у спокійнім морі. Летіли на міжплянетну станцію, що була великим містом з усіма вигодами: вулицями, парками, садками, квіт ни - ками, школою, кінотеатром, а головне — з вели кими лабораторіями й дослідними станціями. На цій станції працював і старший брат Марка, з котрим він дуже хотів побачитись. Землю вже не видно, кругом ясно та сонячно. Із Землі передають напрямок, куди летіти. Симон керує кораблем, Марко куняє, бо вчора д овго не міг заснути, і тепер сонний. Раптом — що це? Повз вікно летить якась гора! Ближче, ближче... Симон кермує корабель убік, але потужна хвиля збиває їх з напрямку і зриває дві антени. Замовкло радіо, втратився зв’язок з Землею. Навіть світло погасло, хоч у вікно світить сонце. Але як стане темно, без світла й електричної енергії не можна. — Ти думаєш, щось пошкоджено? — запитав Марк o . — Ось зараз одягну скафандр та полізу подивитися, — відповів Симон. — А може, я? Це, здається, моя черга. — Черга не че рга, а я перший сказав. І Симон одягнув зручний, але міцний, скафандр, на комбінезон, що захищає від радіяції. Марко дивився крізь вікно, як Симон плавав у просторі, часом перевертаючись догори ногами. В безповітрянім просторі ніщо його не притягало до себ е, і не було об що опертися. Тому Симон прив’язався сталевою линвою до корабля і висів на ній. Скоро він вернувся на корабель. — Дірок нема, але антени обидві відлетіли. Тепер ми відірвані від Землі й не знаємо, куди летіти. — Дивись! Попереду якась станці я. Не думаю, що це наша, та може, якої іншої держави. Тепер майже кожна велика країна має станції в космосі. Симон ввімкнув ракету і хлопці скерували корабель на станцію, що вимальовувалась, як приплющена куля. Згодом на ній можна було бачити зелені масиви , ніби поля чи ліси, якісь канали... — Еге, Марку, та ми на якусь плянету залетіли! Зробили відкриття! Будемо славні на ввесь світ! Це буде плянета Симар, від мого і твого імени! — А може, Марсим? Мені це краще звучить! — Побачимо! А поки що пильнуй керма . Сідаємо.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
