Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
2 4 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2018 з’явилися каструлі, вона миттю завела й собі кілька, перевівши чавуни до нижчої к атегорії домашнього начиння – варила в них картопляне лушпиння для поросят. Однак страшне видиво з її сирітського дитинства випливло ще раз, коли лопата батька нашого наткнулася на оті кісточки... Тільки за доби гласності я, як журналіст, наважилася дати д о місцевої газети цей та інші подібні факти, записані з вуст моїх батьків. Про втрати ж нашої сім‘ї якось і рука не піднімалася писати. Лише коли на початку 1990 - х стали збирати списки для майбутньої Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932 — 1933 - х рр. в Україні (2008), і я подала відповідальному за це працівнику Яготинської райдержадміністрації свій папірець з іменами, ще раз оплаканими мамою. Однак після видання Книги пам’яті довелося з гіркотою дізнатися зі своєї Америки, що імен маминих батьків і братика серед жертв Голодомору в тій книзі зовсім не було. Чи треба говорити, який це був жах... біль... злість?!.. Хто дав право українському чиновництву продовжувати тримати в мороці забуття імена, які давно повинні бути викарбувані в граніті? І чи м орально, скажімо, акцентувати виховання дітей в Україні на трагедії єврейської дівчинки Анни Франк з Амстердама, чиє ім’я стало синонімом Голокосту, водночас нехтуючи пам’яттю «якогось там» Михайлика Могильного з «якоїсь там» Тамарівки та мільйонів його ро весників, які потрапили в пащу спроектованому Москвою Голоду? І чому... Чому, врешті, нас, нащадків, змушують принизливо добиватися увічнення пам’яті замордованих Радянською владою дідів і прадідів? Змушена поскаржитися до Київської обласної державної адмі ністрації з цього приводу, я дізналася, що імен Могильних зовсім не виявилося в списках, пред’явлених для Книги пам’яті Сотниківською сільрадою. Причому звучало це досить безневинно, як у тій російській примовці: «Вот такая, значит, петрушка получилась...» А чому вона «получилась» і (головне!) з чиєї вини – це так і залишилось загадкою. Так само, як і в горезвісних «тридцятих» Могильних витурили були з рідного села у безвість, так і дотепер їх не вважають там своїм и. Дідусевого імені (Іван Могильний) зовсім немає в історії села Сотниківка, ретельно, як їм здається, зібраній місцевими знавцями. Хоча її землю вони засівали і збирали на ній врожай, народжували тут дітей і слали Богу свої нехитрі молитви. Не їхня вина, що їхнє сімейне гніздо було зруйноване, дол і понівечені, вік нагло вкорочено, а останнім притулком на цій тлінній землі стали яри та канави, зарослі кропивою, якщо не петрушкою... Що спіткало мого дідуся після того, як його «забрали», мені у київських установах і відомствах так і не вдалося дізнати ся. Один із чиновників навіть спробував навести довідки в самій Сотниківці, де йому сказали, що Могильні начебто виїхали в 1930 - х до Яготина. Про те, як вони «виїжджали» і з чиєю поміччю, детально було розказано в публікації «Української правди» від 13 - го листопада 2013 - го р .: http://www.istpravda.com.ua/columns/2013/11/13/ . Моя мама Надія Василенко (Могильна) зі своїм первістком на руках, яку назвала на честь старшої сестри Віри (1945). Віра Могильна, старша мамина сестра, яка впросить свого нареченого з Яготина забрати її заміж з малою сестричкою Надійкою – замість посагу. Цим вона врятувалася сама від Голоду і сестру, цебто мою маму, врятувала, оскільки по містах Голод не лютував так шалено, як по селах . Ось так розсіялися пилинками мільйони наших селян – ні рахунків у банках, ні імен у списках, ні фотографій в альбомах... Ото тільки й добра, що родинна пам’ять, і нехтувати нею причетним до місії увічнення посадовцям – великий гріх. Навіть якщо й запалюються ними щороку справно листопадові сумні свічки. Тетяна МакКой , шт. Теннессі.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
