Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2018 WWW.UNWLA.ORG 3 У травні 1960-го року в журналі «Наше життя» з’явилася редакційна стаття під назвою «Наступна глава», присвячена 35-й річниці створення СУА. В останньому абзаці автор пише про останнє членство СУА (приєднане до 1950-х років) і зазначає, що «робота тих, хто останнім часом приєднався до СУА і нама- гається виконати свою місію, ще не може бути оцінена. Але треба пам’ятати і цінувати їхній свіжий внесок у цю велику установу, яка називається Союз Українок Америки». Оскільки допис цього місяця також стосується змін, я б хотіла закінчити, зазна- чивши, що ми вітаємо зміни, які наші нові відділи приносять до нашої організації. Вони запрошують нас, з їхніми новими ідеями та пропозиціями, мислити не стандартно, але також дають нам можливість розповісти їм про цю організацію, її багату історію, широкий спектр можливостей, що вона пропонує, і, найголовніше, як СУА навчає нас працювати, – іноді завдяки компромісу, але завжди разом, для загального блага. Це буде постійним праг- ненням, оскільки ми поширюємо діяльність на нових територіях країни, щоб запросити жінок з найновішої іміґрації, для об’єднання з нами, щоб спільно діяти як українські жінки Аме- рики. __________________________________________________________ Промова про мову Кожна мова, подібно до звичаїв, поглядів і т.п., з часом міняється. Ми живемо у ХХI столітті і скрізь спостерігаємо величезні зміни, які торкаються також і мовлення, і писання, адже листування тепер ведеться на комп’ютерах, а розмовляти можна на «селфонах». Та загляньмо трохи в минуле. Колись я співпрацювала з редакцією «Нашого життя», надрукувала там статті: «Методи й матеріяли для викладання української мови» (1989) та «Проблеми розвитку мови в українських дітей другого покоління» (1990). Склала підручник для англомовних студентів «Modern Ukrainian», який надрукував Канадський Інститут Українських Студій у 1980-му році і потім передруковував ще кілька разів. Сорок п’ять років була викладачем російської та української мов у Мичиганському університеті, брала участь у наукових конференціях і, звичайно, друкувала статті (як тоді казали «Publish or perish» — «Друкуй або пропадай»). Збірка моїх статей — «Вибрані праці» — тепер передрукована в Україні під назвою «Вибрані філологічні праці» і, здається, викликала зацікавлення. Отже, можу поділитися з читачами «Нашого життя» своїми думками відносно української мови. У статті «Українська мова сьогодні і завтра» я писала: «Українське мовне питання обговорюється сьогодні всіма — і політикками, і соціологами, антропологами, філософами, психологами, мовознавцями і простими смертними». ( Примітка : «Доречі, мовне питання стоїть в центрі уваги не тільки в Україні, але й в інших країнах, що були колись у складі СРСР — див. Taras Kuzio: «Language and Nationalism in the Post-Soviet Spaces» ( The Ukrainian Weekly , September 24, 2000). Як же це питання обговорюється? А ось як: «Узагалі кажучи, є два діаметрально протилежні погляди на стан і статус української мови: одні вважають, що ніщо мові не загрожує, що треба лишити її такою, яка вона є чи як вона «історично склалася» (аргумент «узвичаєності») — при цьому додається, що це лише діаспорці-галичани хочуть щось міняти і нав’язувати сучасній мові свої застарілі правила, зокрема правописні... Другий погляд: українська мова під загрозою, її треба рятувати, потрібне негайне втручання держадміністрації на всіх рівнях». Думаю, що цим усе сказано. Мої статті датуються кінцем минулого і початком теперішнього століття, отже з того часу дещо вже змінилося, як наприклад новий закон про викладання українською мовою і мовами нацменшин. Мої погляди теж дещо змінилися — наприклад, теперішній правопис я вже більш-менш сприймаю, але кількість русизмів, яка все росте, мене дратує. Чому, наприклад, стали казати «я вам повідомлю» замість звичайного українського «я вас повідомлю»? Бо росіяни кажуть «я вам сообщу». Але хто ж примушує українців казати так чи інакше? Ніхто, вони самі вибирають, що їм підходить. І це скрізь так. Я спостерігаю, як американці починають вживати якийсь новий вислів і як з часом він стає звичайним. Чи це значить, що українцям нема чого журитися, їхня мова сама собі дасть раду? Ні. Кажуть, що «Мова – це душа народу». Якщо зникає мова — зникає поняття етносу, народу. Про це говорять усі ті науковці, яких я згадую в першій цитаті. На цьому можу тепер закінчити. Ася Гумецька.
Page load link
Go to Top